В’ячеслав Чорновіл: Моє життя – на видноті

В’ячеслав Чорновіл народився на Черкащині, перші кроки боротьби за волю України робив у Києві та Львові. Зрештою сказав: “Я політик для всієї України”. Ми погортали альбом “Українського інтересу” та вибрали для вас й нині актуальні цитати В’ячеслава Максимовича.

“Усе моє життя пов’язане з боротьбою за Україну. Не набув я собі ні статків, ні маєтків. Мене не цікавили ні бізнес, ні урядова кар’єра – хоча, мабуть, я міг мати й те, й інше. <…> У козацьких реєстрах було багато Чорноволів. Мав чоловік чорні воли – назвали Чорноволом, мав сірих коней – Сивоконем. У мене немає волів, але моє прізвище завжди нагадує мені того предка, який їх мав”.

“Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив”.

Народився 24.12.1937 року в с. Єрки Звенигородського р-ону Черкаської обл., в сім’ї вчителів, українець, освіта вища, журналіст, Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка.

1955 – Студент Київського державного університету.

1958 – Під час навчання працював теслею, слюсарем, співробітником виїзної редакції газети.

1960 – Редактор молодіжних програм Львівської студії Українського Телебачення.

1963 – Комсорг управління правого берега, редактор радіогазети на будівництві Київської ГЕС.

1964 – Зав. промисловим відділом, зав. ідеологічним відділом, кореспондент по Київській обл., газети “Молода гвардія”.

1965 – Звільнений з роботи за участь у правозахисному русі.

1965 – Літературний співробітник газети “Друг читача”.

1966 – Ст. технік Карпатської експедиції АН УРСР.

1966 – Інспектор з реклами Київкниготоргу.

1967 – Інструктор товариства охорони природи; видавець підпільного “Українського вісника”.

1967 – Засуджений до позбавлення волі, строком на 6 років, звільнений достроково.

1969 – Спостерігач, начальник метеостанції Воловецький р-он, Закарпатської обл.

1970 – Землекоп археологічної експедиції Інституту археології АН УРСР.

1970 – Вагар станції Склинів Львівської залізниці.

1972 – Засуджений до позбавлення волі у вигляді заслання стаття 62 частина 1 КК УРСР строком на 6 років.

1973 – Доглядач парників, експедитор будівельного управління с. Чаппанді, Якутської АРСР.

1980 – Засуджений до позбавлення волі на 5 років.

1983 – Звільнений достроково за протестом прокурора Якутської АРСР; кочегар заводу будматеріалів м. Покровськ.

1985 – Кочегар міськрембудтресту, школи-інтернату м. Львів.

1990 – Голова Львівської обласної Ради народних депутатів.

Співголова УГС, співголова, голова НРУ, співголова Львівського “Меморіалу”, член товариства політв’язнів і репресованих; почесний член журналістського ПЕН-Клубу, народний депутат України. Кандидат у Президенти України. На виборах 1991 року В’ячеслава Чорновола підтримали 23,27% українців.

В’ячеслав Чорновіл: Не всі можуть бути першими

“Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил”.

“Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї”.

“Що з нами відбувається? Чому в найвідповідальніший момент ми знову – як це не раз було – починаємо демонструвати круту індивідуалістичну натуру українця? Чому лідери невеликих партійок, замість єднатися між собою, спішать об’єднуватися з грошовитими мішками і воювати одне з одним? Кажуть, хвороба незрілості й недалекоглядності характерна для кожної молодої демократії і з часом минає. Та чи є в нас час? Чи є ще народ на землі, який так нищівно, до крові на серці, устами своїх найславніших синів змаловажував би сам себе? “Народе без пуття, без чести, без поваги” – це Панько Куліш про всіх нас. “Раби з кокардами на лобі, лакеї в золотій оздобі” – це Тарас Шевченко про еліту нації”.

“Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу. <…> Раджу перечитати Леніна й Троцького. Там чітко і недвозначно сказано, для чого Україна потрібна Росії, чому Україну не можна відпустити і як це зробити практично”.

“Через рідних на побаченні в концтаборі передали запитання академіка Сахарова: чи не погодився б я виїхати з неволі за кордон. Я відмовився. Найбільше, чого ми боялись, що нас викинуть з України”.

“Українці були найгірші наглядачі. Наші вже як вислужую­ться, то вислужуються. Колись один з офіцерів вичекав хвилину, коли нікого не було, й почав говорити: “Ви що думаєте, ми з великого бажання отак вас переслідуємо? Ні. Як ви прийдете до влади, то ми будемо так само служити вам”.

“Ставши 1990 року головою Львівської обласної ради, я дізнався, що заступником прокурора області працює Крикливець, який свою кар’єру починав 1967-го, відверто фабрикуючи моє перше звинувачення. Поцікавився, як він зараз працює. “Поганенько. Треба звільняти”, – відповіли мені. “Не чіпайте, – чомусь попросив я. – Ще скажуть, що зводжу рахунки”.

В’ячеслав Чорновіл: Немає страшнішої кари за муки сумління, бо немає вищого судді за правду

“Ми відстали від європейської цивілізації не тільки технологічно – це легко наверстати. Ми відстали передовсім психологічно. І хоч би скільки тішили себе байками про особ­ливий “український шлях”, у наші душі в’їлася совкова психологія гомосовєтікуса з його удаваною слухняністю, а насправді клептократичними інстинктами і глибокою відразою до всякої дисципліни, жертовності й організованості. Але кажуть, що усвідомити – наполовину подолати. На те й надія”.

“Страшенно себе завантажую, викладаюся. Я людина ідеї, яку намагався реалізувати, але не мав змоги. А коли з’явилася можливість, я був готовий.

Життя, яким живу, – ненормальне, коли не маєш вихідних, сидиш на роботі від 7:30 до 22:30. Це ненормальне життя перехідного ­періоду.

Завжди мріяв про часи, коли можна буде хоч один день на тиждень вирватися, щоб покласти отак лікті на стіл, взяти ручку, вiдключити всі телефони, задуматися – і щось писати.

Якби я не був політиком, став би вченим: у період відлиги почав писати наукову розвідку про Грінченка. Звичайно, я її не захистив. Після виступу в кінотеатрі “Україна” одразу “вилетів” з аспірантури. Це був той самий приступ принциповості – якщо не я, то хто ж?”

“Ні, сама собою імперія не розвалилася. Потрібно було “лупати ту скалу” тоталітаризму, щоб луна йшла цілим світом, потрібні були Хвильові й Антоненки-Давидовичі, Стуси й Марченки, Ковальови й Сахарови, Валенси й Гавели, потрібні були ми з вами, дорогі побратими, щоб сама ідея свободи й незалежности не гасла в народі, щоб жевріли ті вуглинки, з яких потім спалахнуло полум’я великого здвигу 1988-1991 років.

Тому на запитання, чи можливе справжнє відродження комунізму в посттоталітарних державах, відповідь, на мою думку, може бути тільки негативною. Хіба що в стертому вигляді й на короткий час. Система повністю себе вичерпала, і відтворення її з усіма знаними нам характеристиками – ідеологічними, економічними, політичними – уже неможливе. Що ж до згаданого вже повернення лівих до влади в ряді країн Східної та Центральної Європи, то воно якраз і свідчить на користь моєї тези. Адже це вже не ті ліві – і вони здатні тільки пригальмувати реформи, а не зупинити їх. Та й згідно із законом маятника їхнє перебування при владі буде недовгим. Принаймні повернення режимів, які б запустили в хід пекельну машину тотальних репресій, малоймовірне, а отже, будемо сподіватися, нашого з вами полку, шановні колеги-політв’язні, не прибуде.

Оглядаючись на пройдений шлях, маємо право сказати: ми були в шанцях на самій лінії вогню, ми боролися – і вони не пройшли! І вже ніколи не пройдуть!..”

В’ячеслав Чорновіл: Не встигши зіп’ястися на ноги, починали ділитися, немов амеби

“Будь-які роковини спонукають до роздумів і аналогій. Оглядаючись на нашу першу в XX столітті державу, маємо згадати не тільки те, як вона постала, але і як загинула. Бо спричинили її крах не лише імперські зазіхання ззовні, але й наша власна незрілість і недолугість, яка то штовха­ла наших дідів і прадідів в обійми облесливих соціалістич­них гасел, то закручувала у вирі невмирущої української отаманщини та взаємопоборювання, що їх дехто нама­гається навіть визнати найхарактернішою рисою нашого народу.

На превеликий жаль, нас до сьогодні мало чого навчили уроки навіть недавньої історії. За кілька місяців до референдуму та президентських виборів 1991 року нас об’єднувала ідея незалежности України. Те ж, що сталося після переможних днів серпня 1991 року, можна назвати трагедією молодої української демократії. Ми не пішли шляхом країн Балтії та наших західних сусідів. Формально заборонивши компартію, ми залишили комуністів при владі, не зламали хребта створеній ними радянській системі, на хвилі всенародного піднесення не обрали но­вого демократичного парламенту. Саме тоді наша єдність дала першу серйозну тріщину. Ми роз’єдналися у змаган­нях за президентське крісло, за лідерство в партіях і партійках, за другорядні посади, що їх нам, як кістку, жбурнула зі свого столу номенклатура, яка, оговтавшися від паніки, звичайнісінько вкрала собі наші гасла, чудово опанувала незвичну їй досі фразеологію, залишивши за собою головне – владу, важелі впливу на всі сфери життя держави та суспільства”.

“Я не став би згадувати тих прикрих і неприємних днів, коли виникали нові рухи й антирухи, коли невеличкі пар­тійки, не встигши зіп’ястися на ноги, починали ділитися, немов амеби, – кожна під свого вождя…”

“У тому, що Україна досі не є українського, що нею керує переважно неукраїнська і лише зовнішньо демок­ратична влада, що реформи не проводяться, а якщо й проводяться, то аж ніяк не в інтересах усього народу, є й наша спільна провина. Роз’єднаність, а часом і взаємопоборювання, дрібнопартійщина й амбіційність новітніх “гетьманів” далися взнаки не лише в 91-му році”.

“Не маючи більшости у Верховній Раді, а отже, не будучи в змозі претендувати на належну участь своїх представників у структурах вищої виконавчої влади, ми лише деякою мірою можемо впливати на політичні та економічні процеси в державі”.

Досягши незалежності, досягнемо єдності – такої жаданої, необхідної, вистражданої, а тому – безцінної

“Так, ми знаємо, що і як слід робити, щоб покращити життя наших співвітчизників, розв’язати для початку хоча б найболючіші соціальні проблеми. Ми маємо програми, яким дали високу оцінку найдоскіпливіші експерти. Але ці програми залишаться на папері, доки ми не переберемо влади”.

“Ідея єдности для українського народу, для патріотів України у всі часи була, мабуть, не менш важливою, ніж ідея державности. Зараз вона, здається, просто тяжіє над кожним із нас. Цьому сприяє не лише гіркий досвід попередніх поразок, а й нависла над Україною загроза, з одного боку, рекомунізації й ресовєтизації, а з другого – утрати територіяльної цілісности внаслідок зазіхань великодержавного сусіда за підтримки “п’ятої колони” – третього – розподілу України на сфери впливу мафіозних кланів із усіма трагічними наслідками. Гадаю, ці загрози змусять українських патріотів згуртуватися, забути несуттєве заради головного…”

“Я вірю, що нині на нас з надією дивляться великі державники й патріоти, котрі проголосили створення УНР у 1918 році, а потім об’єднали землі України в 1919-му. Вони сподіваються, що ми не повторимо їхніх (і власних) помилок, що ми, досягнувши незалежности, досягнемо і єдності – такої жаданої, такої необхідної, такої вистраж­даної, а тому – безцінної”.

“Дай, Боже, нам мудрости не втратити з великими труд­нощами тут набутого. Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі”.

• В’ячеслав Чорновіл. Капці антикомунізму
• В’ячеслав Чорновіл – Людина, яка наблизила Незалежність
• В’ячеслав Чорновіл: Хочемо, щоб все, що ми думаємо, вийшло наверх

Попередження Чорновола: Європа не наважилася робити плацдарм демократії в Україні

“Сила безсилих”: якими бачили посттоталітарні перетворення Вацлав Гавел і В’ячеслав Чорновіл?

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]