Тимко Падура – українсько-польський поет, композитор, музикант – торбаніст, автора відомої пісні “Гей, соколи”.

“Падура належить до найрідкісніших явищ поетичного світу, я б сказав, на земній кулі, бо він письменник іншого духу, письменник іншої мови. Лише після Падури міг прийти Залеський та інші: до Падури це було неможливо; і колись, якщо сягнемо по історичні думи з усього нашого краю, коли поезія остаточно досягне тієї висоти і стане невід’ємною від музики, невід’ємною від життя, тоді ми озирнемося на Падуру, і не тільки ми, а всі у цілій Слов’янщині, бо його пісні прості, а думи мають таке ж значення для нашої літератури, як поезія Гесіода для літератури грецької”, – так написав у 1866 році польський поет Вінцент Поль про Тимка Падуру.

Тимко Падура

Томаш Падура народився 21 грудня 1801 року на Вінниччині. Ще змалечку його вабила українська культура. Найбільше малому подобалося їздити з батьком по невеличких селах, де розмовляли особливою мовою (на діалекті), а також спостерігати обряди та звичаї.

Навчався Тимко у парафіяльній школі, а потім у гімназії. Саме тоді почав писати перші вірші. Коли вступив до Кременецького ліцею захопився історією українців. Юнак поглинав усе нове та раніше не знане, а потім переливав усе в віршовані рядки. Там він потоваришував із Богданом Залеським, Антонієм Мальчевським, Северином Гощинським, які були однодумцями хлопця й намагалися популяризувати українську культуру.

Ми забули про українців

Частенько навідувався в гості до старшого брата, який жив у Житомирі. Там хлопець заприязнився з російськими декабристами – Кіндратом Рилєєвим та Сергієм Муравйовим-Апостолом, які приїхали домовитися про співпрацю з патріотично налаштованою молоддю. Відтоді він не пропускав жодної зустрічі з ними. Сам же Томаш вболівав за незалежність України, Польщі та Білорусі. У той час поет написав козацьку пісню “Рухавка”, російською її переклав Рилєєв. На одному з таких зібрань виступив із промовою:

“А знаєте, панове, – обернувся він до присутніх, – ми забули про один великий слов’янський народ!”. Усі переглянулись між собою і задумались, який же то справді народ? “Та про господаря цієї хати, де ми зібралися, забули – про український народ!”. І от усі згодилися з Падурою, і він заявив себе представником українського народу”, – писав історик Сергій Єфремов.

Саме за ці посиденьки брати Падури потрапили під домашній арешт (після провального бунту декабристів на Сенатській площі).

До арешту Тимко познайомився з дивакуватим графом Жевуським-Ревухою. Чому дивний? Тому що ходив у турецькому вбранні, носив тюрбан, був еміром та сповідував іслам, а в одну мить перетворився на козакофіла.

Поки Томаш сидів під домашнім арештом граф організував у його маєтку лірницьку школу, яку по звільненню й очолив Падура.

У 1828-му з маєтку вийшов старий, у рваній свитині, згорблений дід із костуром та лірою. То був Тимко, переодягнений у жебрака. Він попрямував до Південного Бугу, звідти – до Дніпровського лиману, аж до Кубані, там оселилися козаки після розгрому Січі. Протягом року Тимко Падура ходив від хати до хати, закликаючи українських селян до бунту. Але ті відмовилися. 14 травня 1831 року під час польського повстання загони Ржевуського було розбито в битві під Дашовим, а Падуру знову заарештували.

Збірка «Українки», вірш «Козак»

Рік провів Томаш у в’язниці. Пригнічення та поразка відбилися на психічному здоров’ї чоловіка. Тому до свого маєтку він повернувся хворою людиною. Невдовзі його знову кинули в холодну. Цього разу звинуватили у вимаганні грошей у польського пана. За це Падуру позбавили дворянського звання та заслали на каторгу. Але заслання вдалося уникнути – лікарі визнали чоловіка неосудним.

Після цього Томаш декілька років не виходив із дому. Саме тоді розпочалася плідна праця. У своїх творах автор нарікав на власну долю. А тоді чоловіка охоплювала меланхолія, і він годинами сидів нічого, не роблячи. Коли йому ставало краще, перекладав Байрона, Мура, Міцкевича.

Але час має лікувальні властивості. У 1840 роках Тимко Падура почав одужувати. Навіть влаштувався вихователем. Пожвавішала і його творча діяльність. Саме тоді на Томаша бухнулася неабияка вдача, а точніше купа грошей, які він виграв у лотерею. На ці кошти Падура поїхав до Праги. Розтринькавши гроші, вернувся назад.

Твори Падури поширювалися тільки в рукописному варіанті. Ці праці мали неабиякий вплив на літературу Наддніпрянщини та Галичини. Вперше вірші були опубліковані у Львові в 1842 році. Їх зібрав Яблонський, але без відома самого автора. Тому до книжки Pienia Tomasza Padurry потрапили перекручені тексти та пісні інших авторів.

Справжня книга Тимка під назвою “Ukrainky Tymka Padurry” вийшла невдовзі у Варшаві. До збірки увійшли понад 30 пісень та музичних партитур.

Тимко Падура. “Гей, соколи”

Гей, там десь над чорними водами,
Сіда на коня козак молодий,
Ніжно прощається він із дівчиною,
Іще ніжніше із Україною.
Гей, гей, гей соколи,
Облітайте гори, ліси, доли,
Дзвони, дзвони, дзвони дзвіночку,
Мій степовий жайвороночку.
Багато дівчат є на світі,
Лиш найкращі в Україні.
Там моє серце зосталось,
При коханій моїй дівчині.
Вона бідна там лишилась,
Перепілочка моя мала,
А я тут в чужій стороні,
Вдень і вночі сумую за нею.
Жаль, жаль за дівчиною,
За зеленою Україною,
Жаль, жаль серце плаче,
Вже її більше я не побачу.
Вина, вина, вина дайте,
А як умру, то поховайте
На зеленій Україні
При коханій моїй дівчині.
Тимко Падура
Могила Тимка Падури у селі Махнівка Козятинського району Вінницької області

Творами Падури зацікавилися українські та польські композитори: Кароль Ліпінський, торбаніст Ґреґор Відорт, Микола Лисенко, який поклав на музику вірш “Лірник”. Але Тарас Шевченко не оцінив творчості Тимка й назвав їх примітивними та штучними.

У 1854-му Тимко Падура написав останнього вірша “Гетьманці. Піснь з путі Чайльд Гарольда по Слов’янщині”. Після – займався підготовкою до друку повного видання своїх творів. Але не встиг. У вересні 1871 року поет помер. Повне зібрання поезії та прози “Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafiw”, в якому поруч із усіма текстами українською мовою (теж у латинській транскрипції) подавалися їхні переклади польською, вийшли друком вже за три роки по смерті автора.

Українські соколи

Тамара Вишневська – зірка польського та німецького кіна з Луцька

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]