Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія Вілінська), народилася 22 грудня 1833 року в Орловській губернії. Батько дівчини мав білоруське коріння, мати – походила з княжого роду Радзивілів. Коли Марії виповнилося 10 років, то мати вийшла заміж вдруге, перший чоловік помер. Вітчим дуже любив оковиту й щодня заглядав до пляшки. Окрім того грубий, вульгарний і ниций соромітник. Часто хапався за сокиру й бігав за пасербицею та пасинком і кричав “Зарубаю!”. Як зазначив Володимир Сиротенко у своєму нарисі “Загадка Марка Вовчка”:

“П’яний вітчим, відставний унтерофіцер Дмитро Дмитрієв, зґвалтував пасербицю, коли дівчині не минуло й 12 років. Дивно, але її мати Парасковія Петрівна не другого чоловіка, а рідну дочку відправила світ за очі в Харківський приватний пансіонат. Вітчим приїжджав і туди <…> Саме через нього дівчину й вигнали з пансіонату. Саме через нього матінка і на поріг не пустила Марію, а віддала тітці Мордовцевій”.

“Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова. При всій своїй простоті й популярності вона дуже багата лексиконом і незрівнянно мелодійна. З простою красою і ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок”, – так написав Іван Франко про Марка Вовчка.

Видатна письменниця, але насамперед жінка. Її обожнювали чоловіки та ненавиділи жінки. Одні захоплювалися нею, інші – зневажали й мстилися жінці за її магнетизм та талант. Олена Пчілка взагалі називала Марію “нахабною кацапкою, що вкрала українську личину”.

Але й у тітки дівчина не зазнала щастя, “бідна родичка”, начепа, навіть кімнати своєї не мала, не знайшлося вільної спальні у величезному маєтку. У кутку поставили загородку й ліжко.

У домі тітки збиралися на гостини відомі письменники та фольклористи. Саме вони вплинули на формування поглядів майбутньої письменниці. Там же в салоні Марія познайомилася з етнографом та фольклористом із України Опанасом Марковичем. В Орлі він був на засланні за участь у Кирило-Методіївському братстві. Щоб покінчити з нестерпним життям у родички, Вілінська вийшла заміж за Марковича. Їй було всього 17.

Разом із чоловіком Марія перебралася до України. За сім років дівчина досконало вивчила мову, життя, культуру та побут українців. У 1859 році в Петербурзі була видана збірка авторки “Народні оповідання”. Там Вілінська увійшла в коло літераторів, серед яких були Тарас Шевченко, Едуард Желіховський, Іван Тургенєв, Микола Некрасов та інші. А ще жінка стала членкинею гуртка українських культурних діячів кирило-методіївців. Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш по-дружньому прийняли письменницю.

Куліш по вуха закохався у Марію, та холодність жінки зводила його з розуму, навіть хотів вкоротити собі життя. Його кохання – це був біль, лемент, страждання, хвороблива стурбованість. Та ніщо не проймало Вілінську. Саме Пантелеймон придумав письменниці псевдонім – Марко Вовчок (вовчок, як відлюдниця). Сама вона ненавиділа це ім’я, але саме так підписувала твори.

Щоби побачити світ, подружжя Марковичів вирішили поїхати за кордон. Разом із ними вирішили “прогулятися” Іван Тургенєв та Куліш. Та останньої миті чоловік Марії не зміг поїхати. Пантелеймон не міг тому натішитися.

Тож Опанас поїхав до України, а Марія з компанією вирушила до Европи. Там вона закохалася в Олександра Пассека (він був емігрантом). Почуття були настільки глибокими, що пара з’їхалася та жила в цивільному шлюбі. Але за сім років чоловік помер на руках у жінки. Розпач, безнадія, безгрошів’я. Її літературні заробітки були занадто незначними, щоби жити у Франції з сином (син від чоловіка Марковича). Іван Тургенєв писав:

“Марія Олександрівна й досі тут (Париж – О. Р.) живе, і мила, як і раніше; але стільки витрачає ця жінка, сидячи на сухому хлібі, в одній сукні, без черевиків, – це неймовірно <…> За півтора року розтринькала 30 000 франків зовсім не відомо на що!”

Зрештою Марія знайшла вихід. Точніше його підказав новий коханець жінки. Літератор П’єр-Жуль Етцель запропонував письменниці зайнятися перекладом творів Жуля Верна. За вісім років Марко Вовчок адаптувала понад 15 творів французького генія.

До 34 років у коханцях жінки побували: Пантелеймон Куліш, Іван Тургенєв, Владислав Олевінський, Микола Добролюбов, Степан Єшевський. Але доля то дарувала кохання, то забирала його.

У 1867 році Марко повернулася до Петербурга. На вокзалі її зустрічав троюрідний брат та відомий критик Дмитро Писарєв. Нове кохання спалахнуло у серцях чоловіка та жінки. Вовчок під впливом нових стосунків полишила пригодницький жанр, і взялася за переклад монографії “Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних рас у боротьбі за життя” Чарльза Дарвіна та багатотомну енциклопедію “Життя тварин” Альфреда Брема. Але роман з Писарєвим обірвався трагічно – у 1868 році Дмитро, купаючись в озері, потонув на очах у жінки. За рік до цих подій помер її законний чоловік Опанас Маркович. На смертному ложі він благав дружину дозволити побачитися з сином, та вона відмовила.

Залишивсь самотньою, жінка поринула в роботу, адже їй треба було піднімати сина. До 1878 року письменниця написала чимало романів російською: “Живая душа”, “Записки причетника”, “В глуши”, а також повісті “Теплое гнездышко”, “Сельская идиллия”. Українську літературу Вовчок збагатила оповіданнями: “Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”, “Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”, повісті – “Інститутка”, “Павло Чорнокрил”, “Три долі”, казка “Дев’ять братів і десята сестриця Галя” тощо.

24 травня 1870-го Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника “Переводы лучших иностранных писателей“. У цьому журналі Вовчок була і редакторкою, і прекладачкою, і корректоркою. Але за рік сталася неприємність. Дружина видатного критика Стасова також займалася перекладами. Тоді щоби усунути Марка Вовчка, як головну конкурентку, критик публічно звинуватив її у плагіаті. Розпочався суд і Марію визнали винною. Ця пляма дуже нашкодила репутації письменниці, і жінка так і не оговталася від цього.

Влітку в маєток Львових у Мітіно на Полтавщині син Богдан представив матері своїх приятелів, які приїхали погостювати. Серед них був молодий офіцер, випускник Морського училища Михайло Лобач-Жученко. Він і Марія сподобалися один одному, і невдовзі одружилися, недивлячись на 17 років різниці. Разом із молодим чоловіком Марія поїхала на Кавказ. Перестала писати й місяцями не виходила з будинку.

Син Богдан став революціонером і був змушений переховуватися від поліції. До того ж він мав дошлюбні стосунки з дівчиною, яка народила йому хлопчика. Щоби приховати стидовище, Марія забрала ще вагітну Лізу до себе, а коли та народила – забрала та всиновила онука. Богдан все ж таки одружився з Єлизаветою, у пари народилася ще одна дитина. Після цього свекруха змусила невістку заприсягтися в тому, щоби вона більше ніколи в житті не шукала зустрічі з Борисом і нікому, навіть по секрету, не сміла сказати, що вона його рідна мати. Сімейна таємниця розкриється тільки через багато десятиліть.

З роками здоров’я письменниці почало погіршуватися. Лікарі діагностували у Марії злоякісну пухлину мозку. Не допомагало нічого – ні краплі, ні ліки, ні ванни. Марія згасала на очах, схудла, змарніла, на обличчі з’явилися глибокі зморшки, лише руса коса залишилася без жодної сивини.

Останні місяці життя Марко Вовчок жила в містечку Нальчик, що на Кавказі. До останнього вона працювала над повістю “Гайдамаки”. 10 серпня 1907 Марія Олександрівна померла, сидячи в садку. Там вона і була похована під її улюбленою грушею, як вона заповіла чоловікові.

Літературний доробок Марка Вовчка став поштовхом до подальшого розвитку вітчизняної прози. Під впливом її та Квітки-Основ’яненка з’являлися нові й нові твори молодої генерації письменників.

Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи мов побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє.
(Т. Шевченко, "Марку Вовчку", 17.11 1859)

Тимко Падура: Мене співа ціла Польща і Україна

Микола Лукаш – геніальний український перекладач світової класики

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]