Павло Бут. У Дніпрі, Світловодську та Черкасах є вулиця його імені. Де він вродився, коли – ніхто не взна. Отака вона, козацька правда! Ми могли б сказати так про тисячі незнаних героїв XVII століття. Тоді так багато змінилося, що можна сказати, що якраз XVII-те перевернуло й повернуло українську історію.

З одного боку наші землі почали сповзати, потихеньку “легітимізуючись” як власність східного російського окупанта. Від чого мала проблеми вся решта вкраїнської історії. З іншого, українська самість, самоусвідомлення самих себе не як частина посполитих чи взагалі нічийних земель. А чогось надто щільно культурно, ментально, географічно та навіть духовного спільно-єдиного, що почало називатися Україна – конкретика, за яку вмирали всі наступні покоління виборювачів свободи.

Павло Бут - Павлюк

Зрештою, саме в XVII сторіччі запорозьке козацтво нарешті так вбилося в силу, що на це століття по праву припадають найславетніші битви та найгучніші поразки воєнної історії. Але зараз мова про козака Павла Бута на прізвисько Павлюк, власне – Павло Михнович. Ймовірно польський шляхтич на ймення Paweł Michnowicz чи Paweł Pawluk.

Історіографія вперше пригадує про Павлюка, коли йдеться про теплий серпень 1630-го. Павло Бут, взявши участь у таємничій козацькій раді на Масловому ставі, повернувся сотникувати до Чигиринського полку. У десяті числа серпня 1635-го Бута стрічаємо вже в товаристві запорожців Івана Сулими на руйнуванні ненависної щойно збудованої фортеці при дніпровських порогах – Кодак. За це Павлюка було засуджено до смертної кари у Варшаві. Та за славного лицаря просив про помилування Томаш Замойський, великий коронний канцлер Республіки (Речі Посполитої).

На самому початку 1637 року на чолі частини запорожців Павло Бут вирушив у похід на допомогу кримському ханові Інаєт-Ґераю, який намагався позбутися залежності від Османської імперії. І вів боротьбу проти її ставленика Кантемира-мурзи. У поході на Крим козацтво здобуло чимало зброї та коней, а напровесні повернулося на Запорожжя.

Поштовхом до повстання був виступ запорізьких нереєстрових козаків. Під час відсутності Павлюка на теренах України почалися заворушення й серед козаків щодо невиплати їм урядом Речі Посполитої грошового утримання.

Обурений Павлюк на початку травня 1637 року із загоном у двісті чоловік, за допомоги черкаських реєстровців, захопив гармати в Корсуні та вивіз їх на Січ. Гетьман Василь Томиленко, учасник війни 1632-1634 між Річчю Посполитою та Московією, посилав гінця до Павлюка з вимогою повернути гармати на місце, та козарлюга відмовився. Реєстрові частини старшини звинуватили Томиленка в потуранні черні та усунули його від керівництва, обравши за гетьмана Саву Кононовича, родом москаля.

Дізнавшись про переворот, Павлюк вийшов із Січі. Зупинившись кошем біля Крилова, відрядив загін козаків до Переяслава, де стояв Кононович. Крилов – місто між сучасними Чигирином та Олександрією, що мало Магдебурзьке право з 1616-го, і яке було затоплене совітами 1959-го під час будівництва Дніпрогесу). Піднімати повстання на Переяславщині з Крилова рушили козацькі полковники Карп Скидан та Семен Биховець, на чолі загону з 1000-3000 козаків. Того псевдогетьмана козаки схопили, привезли до Крилова та разом із кількома старшинами публічно розстріляли.

У червні 1637-го, на Запорожжі відбулася козацька рада, на якій Павла Бута обрали гетьманом Війська Запорозького. У серпні 1637 року повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. 12 (22) серпня 1637 року Павло Бут звернувся до селян, реєстрових козаків і міщан з універсалом. В універсалі він закликав заарештовувати реєстрову старшину – прихильників шляхетської Речі Посполитої і вступати до повстанських загонів.

Битва під Кумейками

11 жовтня 1637-го Гетьман Павлюк видав універсал усьому українському козацтву, міщанству та поспільству із закликом воювати проти “ворогів народу руського християнського та давньої грецької віри”. А сам, залишивши замість себе в Україні Карпа Скидана, пішов на Січ. Найширше повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Повсталі здобували міста, руйнували шляхетські хати. Шляхта тікала зі своїх маєтків, воліючи, за свідченням польського хроніста Шимона Окольського, “краще ликове життя, ніж шовкову смерть”. За його твердженням, Павло Бут – Павлюк мав намір з’єднатися з донськими козаками й перейти у підданство Московської держави.

Польський уряд не одразу спромігся протистояти козацькій силі через власну неорганізованість і спричинену нею вайлуватість військових приготувань. Лише восени 1637-го проти Павлюка шляхта змогла зібрати урядове військо, на чолі якого постав польний гетьман Микола Потоцький. Вирішальна драма одного з перших та найзнаковіших мілітарних зіткнень українців і поляків в історії відбулася під селом Кумейки (нині там мешкає 863 особи).

Павло Бут - Павлюк
Камінь з пам’ятною табличкою, встановлений на місті Кумейківської битви/beket.com.ua

На світанку 6 (16 грудня) повсталі на чолі з Павлом Павлюком та Карпом Скиданом вишикувавши шість козацьких лав. Розгорнули наступ на позиції польсько-шляхетського війська. Але біля ворожого табору вони потрапили в непрохідне болото. Коли ж за наказом Павлюка повстанське військо відступило й опинилося на рівному місці, на нього зненацька накинулася польська кіннота. Повсталі встигли нашвидку оточити себе возами в 6 рядів, однак їм не вистачило часу збудувати укріплений табір.

Тричі вони відбивали штурми польської кінноти, яку підтримували піхота й артилерія. За свідченням монаха-хроніста Окольського, старі польські вояки казали, що “ніколи не бували під таким довгим і сильним вогнем і не бачили такої кількості трупів в одному місці”. Тільки за четвертим разом одному з польських загонів удалося вдертися до повстанчого табору, та підпалити вози із сіном і порохом. Увечері Павлюк і Скидан із невеликими силами відступили з табору на Чигирин, щоб зібрати підкріплення. Керівництво повстанським військом очолив Дмитро Гуня. Бій точився до пізньої ночі. Аж на світанку Гуня вивів повстанців із оточення і відступив до Боровиці, де з’єднався з загоном Павлюка. У тому бою полягло 6 000 козаків із 21 000. Загинуло лише 150 лицарів урядового війська з-поміж 4 000.

Павло Бут - Павлюк
Курган біля села Кумейки. Фото: beket.com.ua

10 (20 грудня) 1637 року польсько-шляхетське військо підійшло до Боровиці. Не маючи надії зломити опір повстанців силою зброї, Миколай Потоцький-“ведмежа лапа” запропонував переговори. На них одним із представників короля був православлений шляхтич та урядник Адам Кисіль, пропольські позиції якого ще гикнуться та позначаться на долі не одного українськоого гетьмана, включно з Богданом Хмельницьким.

Павлюк і кілька інших ватажків, які вели перемовини з Киселем, повірили запевненням останнього, буцімто король помилує їх у разі добровільної здачі. Шляхом лютого терору польському гетьманові Миколаю Потоцькому вдалося придушити повстання. Багато повстанців, рятуючись від кривавої розправи, переселилося в Московську державу, зокрема на Дон. Зимовий сейм 1638 року зневажив обіцянку короля та Адама Киселя: Павлюка й інших ватажків повстання було страчено у Варшаві. Голови козачі спочатку відрубали, а потім ще й наштрикнули на палі. За іншою версією, під час перемовин Павлюка віроломно схопили та згодом стратили.

Значення української воєнної катастрофи під Кумейками не можна не дооцінювати. Це була не перша усобиця межи українською сіромою та шляхтою, але перша, що вразила польську аристократію своєю безмістовною кривавою жорсткістю. До перемоги Богдана Хмельницького над ними під Жовтими Водами у травні 1648-го залишалося рівно десятиріччя. Відтоді ціла серія з шести розгромних поразок від “бидла” і “сіроми” під проводом Хмеля назавжди виведе з рівноваги могутню польську державу. Після удару Хмеля Річ Посполита уже не зможе оговтатися. І разом із Україною опинившись через півтора сторіччя у загребущих лапах кремлівського ведмедя.

Антон Дробович. Нові часи. Нові герої?

Іван Підкова: Я завжди діяв для добра та користі своєї Батьківщини

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]