Анна Стен – голлівудська акторка родом із Києва. Їй співав оди Вертинський, нею захоплювався Станіславський. Глядачі юрмилися біля сінематографу, щоби побачити діву на екрані. Імениті продюсери Голлівуду хотіли зробити з українки Грету Гарбо. У списку найстильніших жінок її ім’я стояло поруч із Міріам Гопкінс, Кетрін Хепберн і Рут Чаттертон. Доля нашої співвітчизниці сповнена таких парадоксів, протиріч, незвичайних поворотів і винятків, що жодному сценаристу не під силу вигадати щось яскравіше.
Народилася Анна 3 грудня 1908 року в Києві. Її дівоче прізвище – Фесак. Цей період життя акторки огорнутий таємничою завісою, яку вона іноді злегка привідкривала. За словами жінки, її батько, який помер у 1917 році, був чи то театральным художником, чи то режисером-постановником. Мати – прима-балерина Київського оперного театру. Та в деяких джерелах написано, що тато майбутньої зірки був звичайнісіньким продавцем взуття. Мабуть Стен, як натурі мистецькій, така робота здавалася надто приземленою, тому вона й говорила про приналежність батьків до богеми, а можливо, то була правда. Єдине, що достеменно відомо – Анна відвідувала балетну школу, але через брак коштів була змушена покинути навчання й піти в білетерки.
У 1920-х вона закінчила театральне училище. Там познайомилася з молодиком на ім’я Борис Стен (Бернштейн) і взяла його прізвище. Цей шлюб був першим, але не останнім у житті кіноакторки. Сімейне життя не посідало панівної ролі для Анни, її головна мета – мистецтво. Знову ж зі слів самої Фесак – її помітив Костянтин Станіславський, протекція якого проклала шлях до акторської кар’єри. Він запросив молоду дівчину до Москви. Не розмірковуючи, покинула чоловіка й поїхала підкорювати підмостки театрів великого міста.
Переїхавши до Москви в 1926 році почала грати в Першому робочому театрі. Там познайомилася з режисером – Федором Оцепом. У той період вона почала зніматися в його стрічці “Міс Менд”. Тісна співпраця зблизила молодих людей. Вишукані компліменти, вечері при свічках, зрештою їхні зустрічі перетворилися на бурхливий роман, і за рік коханці побралися. Кар’єра стрімко злетіла вгору, виходили один за одним фільми з її участю.
У стрічці “Провокатор” вона зіграла дореволюційну терористку. В своїх екранних образах Анна була настільки переконлива, що серед її прихильників з’явилися не тільки рядові глядачі, але й знамениті актори. У фільмі “Білий орел” Анна Стен грала разом з Василем Качаловим і Всеволодом Мейєрхольдом.
Існує легенда, що подруга Анни Галина Кравченко, теж акторка, завітала на гостини й застала картину – Стен розпатлана, напівгола й мокра посеред кімнати з куснем мила терла на дошці для прання білизну. Жінка аж в долоні сплеснула: “Аня, що за вигляд? Боже! Подивися на себе! Ти ж – кінозірка!” Та отримала неочікувану відповідь: “Ну так я ж радянська кінозірка!” У той період у Москві квартирне питання було досить болючим, тому навіть слава акторки не дозволила мати окреме помешкання. Так і тулися в комуналці, як і всі.
Наприкінці 1920-х років Анна вже була справжньою зіркою німого кіна. Про неї пишуть, її наслідують, пропонують нові ролі. Та на початку 1930-го Федір Оцуп переїжджає до Німеччини. Його запросили зняти картину “Убивця Дмитро Карамазов” за романом Достоєвського. Головною героїнею режисер бачив тільки свою дружину, тож і вона поїхала за чоловіком.
Спочатку Анна не мала наміру залишатися в Німеччині, але доля вирішила інакше, а точніше її щоденник. Від’їжджаючи за кордон вона залишила зошит на зберігання відомому критику Хрисанфу Херсонському (саме він став прототипом Латунського в романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”), а він узяв і прочитав записи жінки. Зовсім скоро в пресі з’явилася розгромна стаття про Стен, яка унеможливила її повернення до Москви:
“Вона продає свою любов до кіна. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої “ідейної“ куртизанки, котра гримом з яких хочете рум’ян “запалюється“ кожного вечора, як вам буде завгодно”, – написав Херсонський у журналі “Пролетарський театр”. А умілі карикатуристи доповнили статтю провокаційними малюнками. Назад шляху не було.
Натомість, фільм “Убивця Дмитро Карамазов” мав шалений успіх не тільки у Европі, а й за океаном. На той час із чоловіком вона розлучилася та вийшла заміж за заможного архітектора й кінопродюсера Євгена Френке.
Кіномагнат і власник трьох кіностудій Семюель Ґолдвін, побачивши картину із участю Стен, заходився спокушати акторку Голівудом. Він пророкував їй місце Грети Гарбо, захмарні гонорари, і зрештою Анна погодилася. Сам же Ґолдвін говорив:
“Я начебто знову бачу цей блискучий карамазовський фільм, і як вона з’явилася на екрані. Кажу тобі, все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіна. І багато хто так думав, запевняю тебе… Це щось особливе, це зірка! У неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтелігентність поєднується з інтуїцією художника, що гарно знає життя. У неї величезний досвід і вона може грати, як бестія”.
Як тільки Анна опинилася в Голівуді, Самюель взявся розкручувати акторку. Чималі кошти вклав у рекламну кампанію. Нова картина за її участю називалася “Нана”, знята за мотивами роману Еміля Золя. Грандіозний розмах і провал. Фільм виявився збитковим, хоча критики звинувачували саме Ґолдвіна. Його вина, на думку експертів, полягала в тому, що він намагався з драматичної актриси зробити кінодіву 1930-х років – з осяйною посмішкою, відвертим декольте, блискучою ззовні й пустою зсередини. Анна ж писала: “У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений готовий образ, тоді як я очікувала простору для творчості. Раніше ж він у мене був”.
Наступною спробою Самюеля стали ще декілька фільмів, які були значно успішнішими. Критики писали схвальні рецензії. Та наступні роботи не приносили доходів, бо були збитковими й не покривали витрат. Не виходило у темпераментної українки з її глибоким психологізмом грати штамповані ролі блискучих, але поверхневих дів.
Та все ж вона мала неабияку популярність, її ім’я не зникало зі сторінок журналів і газет. Неодноразово Анну визнавали однією з найкрасивіших та найстильніших жінок світу, вона мала численних прихильників, її любили. Проте Ґолдвіну не подобалося, що акторка набрала трохи зайвої ваги, він намагався посадити Стен на дієту, та українка ніяк не могла відмовитися від борщу з пампушками та оселедцю. Зрештою, Ґолдвін зневірився та перестав продюсувати Анну, хоча визнавав її беззаперечний талант. Просто для великої акторки потрібна велика роль – саме так підсумував співпрацю зі Стен кіномагнат. Сама ж Анна не образилися та говорила, що Самюель – хороша людина й продюсер, проте справ із ним мати не бажала.
“Анна Стен посяде своє сумне місце в будь-який антології зірок як акторка, у якої нічого не вийшло. Можна сказати, що їй просто не пощастило, бо вона була такою ж красивою і талановитою, як більш успішні актриси. В історії кіностудій завжди були й будуть штучно створені зірки. На багатьох із них глядачі реагували так само мляво, як на Анну. Але, на жаль, її наставник Сем Ґолдвін створив не так вже й багато фільмів і не міг дати їй досить ролей. Він привіз її до Голлівуду в 1932 році з тим розрахунком, що вона затьмарить Ґрету Гарбо, і кинув її після трьох фільмів”, – так зрештою напише в майбутньому кінознавець Девід Шипман.
Після розриву контракту Стен працювала на Бродвеї, але ролі були другого плану, брала участь у радіо-шоу. Поступово кар’єра акторки почала згасати, ім’я все менше згадувалося у пресі.
Останній фільм за участю Стен вийшов у 1962-му. А потім Анна Стен сама відмовилася зніматися, бо бажала назавжди залишитися в пам’яті глядачів красунею, а не старою жінкою. До того ж, вона захопилася живописом і мріяла про славу художниці. Декілька виставок мали успіх, але на тому й усе. Визнання не сталося.
Розчарована і втомлена Анна відійшла від богемного життя. Займалася благодійництвом, особливо допомагала емігрантам із Радянського Союзу. Одним із врятованих нею був її другий чоловік Федір Оцеп, вона допомогла йому прилаштуватися у США. Стен одна із небагатьох, яка ніколи не забувала, що вона українка й з гордістю носила це звання, ніколи не забувала наголосити на тому, що сама з Києва.
Померла Стен 12 листопада 1993 року в Нью-Йорку.
“Анна Стен, забута сьогодні кінематографістами, проте, залишається трагічним представником світу голлівудських зірок великої епохи”, – наголосив кінокритик Жан-Лу Пассек.
Назарій Яремчук: Без пісні я не уявляю свого життя
Єлизавета Скоропадська: Все, що не українське – малоцінне
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
