Сьогодні наше розслідування хоче потоптатися територією суржику – теми доволі актуальної для нашого переважно двомовного соціуму, отже – суржик.

“Ну ти й наглий”. “Наглість – друге щастя”. Гадаю, вам доводилося чувати фрази такого типу в компанії знайомих чи на вулиці. Мені, на жаль, теж. Чи таке (а це вже в телевізорі): “Організм людини – не виключення”. І відразу хотілося додати: “Але організм людини і не включення”. Ми вже не раз згадували про “третьомовців” і про “третю мову”, яка виникає як поєднання двох.

Тобто ми говорили про “елементи двох або кількох мов, обʼєднані штучно, без дотримання норм літературної мови”. Так у словнику пояснюється значення слова суржик (походить від прасловʼянського *sǫ – “зі” та *rъžь – “жито”).

Перше ж його значення – “суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші”. Суржиком у нас звикли називати українсько-російську мішанину. Однак швиденько заспокою: ця штукенція – не суто наш винахід.

У німців схоже явище (використання іменників та дієслів англійської замість відповідних німецьких) має назву є “денґліш” (Denglish < Deutsch + English).

У Штатах мішанину елементів іспанської та англійської, якою говорять переселенці з Латинської Америки, іменують “спанґліш” (Spanglish < Spanish і English).

У канадській провінції Квебек поширений “жуаль” – мішанина елементів французької та англійської мов. Назва цього суржику зʼявилася через своєрідну монреальську вимову французького слова “cheval” (“кінь”) як “joual” (на той час коні часто використовувалися для візникування – візницького промислу).

На Ямайці для переважної частини мешканців їхній суржик, що має назву “патва” (“патуа”), чи “джагватаак”, і являє собою “суміш їхнього варіанта англійської з деякими західноафриканськими вкрапленнями” (І. Лучук), став рідною мовою.

Спрощений варіант англійської, розбавлений запозиченнями з мов народів йоруба (“один з найбільших бенуе-конґо народів у Західній Африці”) та іґбо (“народ мовної підгрупи ква у Східній Ніґерії – Західна Африка”), що використовується в багатомовній Ніґерії, називається “ніґерійський піджин”. Лінгвістичний термін “піджин” – позначає мову (скоріше – субмову), що має радикально спрощену граматичну систему та скорочений словник (до 1 500 слів або менше). Така мова для жодного її носія не є рідною. Через згадану спрощеність піджин може забезпечувати комунікацію лише для обмеженого класу ситуацій спілкування.

Звичайно такі мови зʼявлялися для забезпечення спілкування під час контактування європейців з колонізованими етносами. Звідси і їхня спрощеність. На основі піджинів можуть формуватися мови, що для певної спільноти їхніх носіїв стали рідними. Їх називають “креольськими мовами”.

Терміном “лінгва-франка” називають “функціональний тип мови, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів” (Лінгвістична енциклопедія). Первісно цей термін позначав конкретну мову-мішанину, що виникла в середньовіччі на основі французької, провансальської та італійської лексики в Леванті (таку загальну назву мали країни східної частини Середземного моря (Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Єгипет, Туреччина та ін.), у вужчому розумінні – Сирії, Палестини та Лівану). Тогочасна лінгва-франка використовувалася для торговельного спілкування арабських і турецьких купців з представниками Європи. Оскільки в Леванті європейців називали франками, тому такий засіб спілкування й одержав саме таку назву.

Білоруський суржик має назву “трасянка”. “Ця змішана білорусько-російська мова, – пише Антон Сомін, – зʼявилася в середині XX століття в мовленні численних переселенців у міста із сільської місцевості. У селі вони говорили білоруськими діалектами, а в місті не до кінця освоїли російську мову. У підсумку в їхньому мовленні зберігалася білоруська фонетика, а граматика і лексика були змішаними: Вам чыво? Эй ты, курыць запрэшчэно! (Вам чаго? Гэй ты, паліць забаронена). Наступним поколінням трасянка вже діставалася в спадок як рідна мова. Така мова оцінювалася як непрестижна і безграмотна. І не дивно, що в кінці 1980-х до неї приклеїлася назва “трасянка”, що спочатку означало низькоякісну суміш сіна з соломою”.

Нагадую, що тут ішлося в основному про розмовне побутове мовлення. Якщо ж згадати, що однією з найголовніших ознак літературної мови (тобто мови зразкової, мови освіти, науки, державного функціонування, юриспруденції, мистецтва тощо) є унормованість – тобто наявність чітко визначених варіантів вимови, написання, значення, відмінювання та поєднання в речення, то, звісно, жодній мішанині чи то зерна, чи то сіна з соломою місця тут бути не може. Уявили закон, написаний суржиком? Краще не треба.

“Фактично в країні, де-юре незалежній, – констатує Н. Дзюбишина-Мельник, – мова титульної нації має всі ті ознаки, що у так званій “Європейській Хартії регіональних мов або мов меншин” визначені як ознаки загроженої мови, яка потребує нагального захисту. Одним із проявів цього захисту мав би стати бар’єр щодо поширення піджину-суржику, натомість спостерігаємо використання його для дискредитації української нації як деградованого носія цієї псевдомови.

Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, через естраду, кіно, літературу, ЗМІ суржикомовці демонструють незаперечний наслідок денаціоналізації: деморалізацію, а з іншого, – трагічну ситуацію камуфльовано під фарс, розвагу, які покликані засліпити передсмертні конвульсії нації, що досі сміє стояти на шляху привласнення її історії й території де-факто колонізатором”.

На думку О. Шумилова, суржик є мовно-комунікативним виявом національної шизофренії, розвиток якої відбувся в середовищі спільноти, що втратила чітку національну ідентифікацію.

У згаданих історіях виникнення “субмов-мішанин” простежується ситуативна потреба в них. А яка потреба нині в суржику? Ні, ну в побутовому мовленні нехай, як співають у відомій жартівливій пісні “Полтавський соцький”, “Хто з ким хотів, той з тим би й жив”. Але ми говоримо про літературну мову, про грамотність і культуру мовлення на рівні офіційного спілкування.

За часів Радянського Союзу багато українців помирали зо сміху, коли на сцену виходив комедійний дует Тарапуньки та Штепселя, де перший говорив суржиком, а другий “видавав” зразкову унормовану російську. Така дисгармонія яскраво ілюструвала, хто з цих персонажів кращий, правильніший, перспективніший. І хто мав розум, той тямив: щоб досягти життєвого успіху, треба говорити красиво, як Штепсель, бо в начальство (а це й було символом того самого успіху) точно не візьмуть.

Далі невмирущу “тарапуньківську традицію” продовжив молодик у формі провідниці. Як зауважує Л. Масенко, “принизливий для української мови вплив сценок, розіграних в “СВ-шоу”, полягав у тому, що Сердючка імітувала, “передражнювала” провінціалок, які говорять скаліченим українсько-російським гібридом, тоді як “здорову” мовну норму представляли її російськомовні партнери по комунікації, до того ж вищі за соціальним статусом.

Важливо підкреслити, що роль провідниці передбачала й обслуговування чергового високого гостя з Москви. Оскільки суржик є субкодом, перехідним між українською та російською мовами, введення його в протиставну пару з літературною російською мовою, що корелює з опозицією нормативне, серйозне/ненормативне, смішне, у свідомості тієї частини аудиторії, передусім підліткової, яка некритично сприймає телевізійні картинки, викликає стійку асоціацію суржику з українською мовою загалом як мовою “неправильною” порівняно з “правильною” російською.

Такої асоціації не виникало б, якби поряд із Сердючкою були партнери, що розмовляли українською літературною мовою. Це відтворювало б соціокультурний контекст різних форм побутування української мови, в якому присутній і зразковий нормативний варіант мови. У такий спосіб українська провідниця асоціювалася з малограмотною людиною, яка, проте, може досить непогано розважити своєю балачкою російськомовних пасажирів”.

Не гребують цим “гниленьким прийомом” і сучасні комедійні шоу (щоб не робити їм реклами, не називатиму – самі знаєте їх). Гадаю, тепер усе зрозуміло: суржик може використовуватися як зброя, хоч на перший погляд це й смішно. Водночас, як зазначає Д. Запорожська, “останнім часом суржик використовують як усвідомлений прийом створення жартівливо-іронічної експресії при стилізації усного розмовного мовлення, протиставляючи його в такий спосіб “дистильованій” українській літературній мові. Незважаючи на занижені стилістичні параметри суржикового мовлення, мовці використовують його в комунікативних процесах для більш яскравої характеристики певного предмета, реалії тощо”.

Сцена з культової “Матриці” братів (сестер) Вачовскі, озвучена суржиком

А тепер повернімося до початку нашої розмови. Про брак достатнього рівня освіченості та грамотності саме й свідчать наведені на початку суржикізми “наглий” та “виключення”. Ці слова вжито з нехарактерним для них значенням. Прикметник наглий – це той, “який наступає чи відбувається раптово, несподівано, непередбачено”, а також – “який відбувається надто швидко, несподівано і напружено”. У діалектному мовленні він має значення “невідкладний, негайний; терміновий”.

Функціонує це слово і в сталих сполуках: нагла смерть (“раптова, несподівана смерть”) та нагла потреба (“життєво необхідна, нагальна потреба”). Слово наглість – це абстрактний іменник до “наглий”. Російське наглый (такі слова називаються міжмовними омонімами: вони однаково звучать, але мають різні значення) означає “крайне нахальный, дерзко-бесстыдный (“наглое поведение”)”. Його смисловим відповідником у нашій мові є наха́бний (“який діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми і незважаючи на ставлення до цього інших” і “який виражає зухвалість, безцеремонність”).

Синоніми нахабство і нахабність називають “властивість за значенням нахабний”, а також – “нахабний вчинок, нахабну поведінку”. До речі, цікавим і показовим у контексті нашої розмови є речення з І. Нечуя-Левицького: “Мене вразила ваша нахабність і наглість”.

Словом же виключення позначають: а) дію за значенням виключити (“усувати зі складу чого-небудь, позбавлятися чогось // виводити зі складу якоїсь організації, колективу, позбавляти права вчитися в навчальному закладі” та “припиняти дію механізму; припиняти дію чого-небудь, розʼєднавши із загальною системою”; б) виключитися (“переставати думати про що-небудь або переставати думати взагалі”).

Тут теж по-злому жартує близьке звучання. Це слово неправильно вживають як смисловий відповідник до російського исключение (“то, что не подходит под общее правило, отступление от него (“нет правила без исключения”). Насправді таким відповідником є ви́няток – “відхилення від звичайного, від загального правила”. Це слово є в сталих конструкціях: без винятку (“не виключаючи нікого, нічого”) та за винятком (“виключаючи кого-, що-небудь; крім когось, чогось”). Прикметник від цього іменника – винятко́вий (“1. Який становить виняток серед загальних правил. 2. Такий, який нечасто трапляється, особливий, надзвичайний”). До другого значення є прислівник винятко́во.

Ось так. А ви кажете…

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]