Назарій Яремчук прожив усього 43 роки, але залишив для нащадків чимало шедеврів, які поповнили скарбницю української пісні – “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Родина”, “Я піду в далекі гори”, “Пісня буде поміж нас”, “Писанка”, “Гей ви, козаченьки”, “Я ще не все тобі сказав”. Перед смертю Яремчук в інтерв’ю говорив, що людина має бути в постійному польоті, але, водночас, не відриватися від землі. Кожен має пам’ятати звідки він родом, у чому ціль життя і до чого він прагне.
Народився співак 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області. Він був четвертою дитиною у родині. Для Яремчука-старшого народження сина у 64 роки стало справжнім дивом і благословенням, тому його нарекли Назарієм – це ім’я означає присвячений Богу.
Родина Яремчуків була музикальною і творчою – батько співав тенором у церковному хорі, мати і співала, і грала на мандоліні, а ще виступала в народному театрі. Тому не дивно, що Назарій Назарович змалку тягнувся до музики. Освіту здобував у сільській школі, але безтурботне дитинство закінчилося в 12 років – помер батько. Тяжким тягарем лягла ця трагедія на серце хлопця. Продовжувати навчання довелося в Вижницькій школі-інтернаті, потім – у середній школі. До навчання ставився сумлінно, особливо любив співати в хорі.
Після школи юнак мріяв стати дослідником-мандрівником і подав документи до Чернівецького університету на географічний факультет, але не вступив, не вистачило балів. Проте, у 1970 році із другої спроби потрапив на омріяний відділ.
Але музика вабила студента, і він залишався після лекцій слухати репетиції вокально- інструментального ансамблю “Смерічка”. Левко Дутковський якось помітив Назарія й запропонував заспівати. Голос хлопця йому сподобався, і в тому ж році його взяли до ансамблю.
Поява Володимира Івасюка мала велике значення для “Смерічки”. На суд глядачів вийшла легендарна “Червона рута”, а потім інші пісні. 1971 року влітку зняли однойменний музичний кінофільм, який перетворив Яремчука на народного улюбленця.
Але знову смерть рідної людини затьмарила безхмарне небо над головою Назарія – відійшла у засвіти люба мати.
Пісні “Червона Рута” та “Водограй” принесли популярність та визнання молодим солістам ансамблю. Яремчук та Зінкевич стали лавреатами Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”, а на “Пісні року 71/72” продемонстрували свої таланти сповна. Та зоряною хворобою Назарій Яремчук ніколи не хворів, так і залишався звичайною, скромною людиною.
У 1973-му Яремчука запросили на професійну сцену в Чернівці, Назарій з головою поринув у музику. Його концерти у філармонії збирали повні зали слухачів, які аплодували йому стоячи.
Солістка “Смерічки” Олена Шевченко стала першою дружиною співака, у пари народилося двоє синів, проте шлюб був невдалий і щастя не приніс.
Щільний гастрольний графік ансамблю допомагав відволіктися від життєвих негараздів, і зрештою Яремчук удостоївся звання Заслуженого артиста України в 1978 році.
Та здавалося смерть близьких переслідує співака. Цього разу вона забрала найкращого друга – Володимира Івасюка. Яремчук, не зважаючи на заборону влади, приїхав до Львова на похорон. Назарій ризикнув і кар’єрою, і репутацією, але не провести свого товариша не міг і про наслідки не думав.
Протягом тривалого часу на сцені в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він насправді любив виконувати композиції, в яких лірика поєднувалася з громадянським підтекстом. І все ж у 1980-х Назарій Яремчук вважався, сучасною мовою, “секс-символом української естради”. Коли він співав: “Запроси мене у сни свої”, кожна дівчина вірила, що він звертається саме до неї. Перший диск Назарія “Незрівнянний світ краси” (1980) вважався однією з найкращих вітчизняних платівок того періоду.
1981 року прийшло й міжнародне визнання. Ансамбль “Смерічка” виступив на міжнародному конкурсі “Братіславська ліра” у Чехословаччині. Соліст Яремчук став лавреатом конкурсу. Далі він удостоївся республіканської премії імені Миколи Островського, звання лавреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя перемоги у німецько-радянській (тоді казали – Великій Вітчизняній) війні 1941-1945 років, звання дипломанта ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Крім того, Назарій Яремчук став художнім керівником “Смерічки”, коли Левко Дутковський залишив ансамбль.
У 1987 році Яремчуку присвоїли Народного артиста України, це був апогей популярності й народної любові. Мільйони шанувальників, натовпи прихильниць, але в особистому житті щастя не було. Із першою дружиною розлучився, діти залишилися в дідуся й бабусі. Олена вийшла заміж удруге й поїхала до Києва. А от Назарій Яремчук ще довго залишався самотнім.
Другою дружиною стала Дарина, раніше вони жили по сусідству в селі Тюдів, але не були знайомі. Брат жінки вирішив це виправити. На момент їхнього зближення жінка сама виховувала доньку, бо чоловік помер.
“Мені здавалося, що я знаю Назарія все життя. Так легко я з ним спілкувалася. Він такий знаменитий співак – і така проста й щиросердечна людина. Ми навіть не помітили, як проговорили всю ніч. Ніхто нікому ніяких обіцянок не давав. Але я зрозуміла, що той день став особливим у моєму житті. Вже коли Назарій пішов, мій брат Іван, що нас познайомив, зізнався, що співак йому сказав: “Здається мені, що незабаром ми станемо родиною”, – розповідала Дарина про перше знайомство.
Одружилися в лютому 1991 року, вінчалися. Життя налагодилося, разом виховували дітей і ніколи не ділили їх на “твої” та “мої”.
На початку березня 1993 року у пари народилася донька, яку нарекли в честь матері Назарія – Марічкою (нині відома співачка Марія Яремчук). Старші діти обожнювали малу, а батько завжди брав із собою малесеньку подушку доні, вважав її своїм талісманом. Сам говорив, що літає, бо має крила за спиною – сімейна ідилія, слава, життя таке прекрасне.
Але біда постукала в двері. У Назарія діагностували рак шлунку. Спочатку за життя боролася вітчизняна медицина, та в 1995 році Яремчука відправили до Канади. Рідні мали надію на закордонних лікарів, але операцію провели запізно. Страшні болі мучили співака, та він продовжував виступати, згасаючи на очах.
30 червня 1995 року свічка життя Назарія Яремчука догоріла назавжди. Попрощатися із співаком з’їхалися тисячі людей. Похований на центральному кладовищі Чернівців.
“Пісня для мене – це все. Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя. Цим почуттям пронизано все: моя родина, друзі, колеги по роботі, творчості. Тому пісня завжди з нами. Кожний теплий прийом знімає втому, адже людина щаслива тим, що приносить радість людям, дарує їм задоволення. Хочу співати для вас гарних пісень, що западають у душу, в пам’ять серця, несуть гарні думки, зачаровують красою мелодій”, – так говорив Яремчук.
Григорій Косинка – символ українського Відродження
Василь Зінкевич: Що це за народище, який може лікувати своїми піснями?
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
