27 жовтня від військ вермахту було звільнено Ужгород, 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої держави. Відбулося те, що ми святкуємо зараз під доволі бучною назвою: визволення України від німецько-нацистських окупантів.

Ставлення до даного факту у нас хоч і викликає дискусії, проте назагал залишається достатньо однозначним. І коли мене запитують, чи День перемоги є днем перемоги, то я зовсім не за інерцією відповідаю “так”.

Але нацистська Німеччина зовсім не збиралася в майбутньому Третьому Райху давати українцям будь-яку автономію. Якби у найжорстокішій у світі війні 1939-1945 років перемогли німці, то всі, хто народилися на цих теренах у новій Німеччині були б німцями, українською розмовляли б лише народжені до війни. Тому що українська територія чітко й по квадратах була розмежована та призначена для одного: потреб Райху.

Окупанти збиралися провести тотальну асиміляцію української біомаси, побудувавши замість києвів та львовів нові міста. Між німцями та нами на тоді існувала значно більша, ніж між сучасними німцями та українцями цивілізаційна різниця. І тому навіть такі Альфред Розенберг та Канаріс, які ставилися до українського питання більш помірковано, ніж Адольф Гітлер, зовсім не збиралися поставити хрест на своїй кар’єрі, вступивши в суперечку з фюрером та його кровожерливим оточенням, ризикувати своєю кар’єрою. До речі, Канаріс ризикнув, таки ставши учасником змови проти головного і біснуватого наці минулого тисячоліття.

Але якби Радянський Союз протривав на наших українських теренах ще принаймні двадцять років, то відбулося б те саме, що й внаслідок можливої нацистської перемоги. Увесь центр України сьогодні перетворився би на теперішнє ОРДЛО, і була б практично повністю русифікована.

На кінець 80-х у містах центрального регіону вже майже не існувало україномовних шкіл: у 250-тисячній Вінниці їх було дві, в Олександрії – 0. І коли я, маленький хлопчик із села, за сім кілометрів від райцентру, звернувся до кіоскерки “Союзпєчаті” українською, вона мене просто не зрозуміла. Посміялася з селюка, сказала, що “такому большому мальчику”, час уже б і “чєлавєчєскій язик” вивчити.

Але проблемою для мене насправді було вивчити рідну. Учителі російської на село присилалися найкращі, а на вчителя української на сході зазвичай був найменший конкурс при вступі в педагогічний інститут. Це притому, що на початку 1980-х українське село на центратльному-сході Україні залишилося єдиним анклавом українства, який, урбанізуючись, а отже русифікуючись, невпинно танув.

Тому ми не можемо дивитися на свято визволення від нацистів такими очима, якими дивилися на власне визволення, скажімо, французи.

Фото: Німецька протитанкова гармата Pak 43 калібру 88 мм на теперішній Театральній площі в Ужгороді, 1944 рік. Фото: Facebook/transcarpathian.heritage

Столицця: Ціна визволення

Друга світова війна: Український рахунок

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]