У 1814 році 17 жовтня на Львівщині народився видатний учений, літературознавець, поет та історик, один із співзасновників галицького літературного об’єднання “Руська трійця”, співавтор першого західноукраїнського альманаху “Русалка Дністровая”, лавреат Уваровської премії – Яків Головацький.
Яків Федорович – із багатодітної родини. Найтеплішими спогадами його дитинства були про матір та її пісні. Зимовими вечорами, які в дитячій уяві тягнуться безкінечно, замріяно звучав ніжний мамин голос. А ще батькові розповіді про пращурів, які героїчно змагалися за часів Богдана Хмельницького. У такій співочо-історичній атмосфері зростав хлопчина. У школі він зірок із неба не знімав, але мав здібності до філології. Мови, які вчив, давалися з легкістю, тому опанував німецьку, старогрецьку й латину. Читав багато світової літератури. Почуті від своїх однокашників нові пісні Яків уклав у першу рукописну збірку фольклорних матеріалів.
По закінченню школи Головацький вступив до гімназії. Тут хлопець захопився історією та літературою слов’янських народів, а насамперед історією України. Відкрив для себе твори Григорія Квітки-Основ’яненка й Івана Котляревського.
У 1831-му Яків став студентом Львівського університету. Там він студіював мову та етнографію, а ще історію рідного краю. Його так захопила ця тема, що він двічі переписував збірник українських пісень Михайла Максимовича, потім занотовував староруські билини Кірші Данилова.
За рік після вступу до вишу сталася доленосна зустріч, яка вплинула на все подальше життя Головацького. Він познайомився із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем. Однодумці стали справжніми друзями, а знайомі називали їх не інакше як руська трійця. Ці молоді патріоти створили літературний гурток, який і увійшов в історію як “Руська трійця”. Це об’єднання збирало навколо себе прогресивну молодь, яка на зустрічах обговорювала літературу історію й політику. На одному із таких зібрань виникла думка – йти в народ і збирати фольклор, особливо унікальні народні перлини, що згубилися в гущавині років. Першим у етнографічну подорож вирушив Яків. Мандрував селами Львівщини, Коломиєю та Буковиною, збираючи казки, легенди, оповідки тощо.
Через довгі мандри продовжувати навчання в університеті було неможливим, тому наступним вишем стала Кошицька академія, за рік студіював уже в Будапештському університеті. Там він познайомився із найяскравішим представником словацького народного відродження, Франьо Курелацем і сербським студентом Г. Петровичем. Ця патріотично налаштована молодь прийняла Якова до свого об’єднання як рідного по духу брата.
Одним із важливих етапів життя Головацького було створення альманаху “Русалка Дністровая”. За допомогою нових знайомих він зміг її надрукувати, матеріяли Якову надіслали учасники “Руської трійці”. За три місяці впорядковані твори побачили світ.
У 1839-1840 роках Головацький знову здійснив експедицію на Прикарпаття й Закарпаття, разом із коломийськими колегами зібрав чимало матеріалів про побут та життя людей на досліджуваних територіях. Пізніше все це уівйде до збірника “Народные песни Галицкой и Угорской Руси”.
Яків у 1841 році все ж таки закінчив Львівський університет й отримав священницький сан. Того ж року одружився й виїхав до Карпат в село Микитинці Косівського повіту, де отримав свій приход. Однак літературної праці не покинув – писав вірші, статті. Його творчий доробок – ліричні й оригінальні поезії, казки, легенди, приказки, байки й анекдоти, переклади народних пісень із інших мов.
Невелике й моє зіллє – Як барвінок на весіллє, Як на ріднім гробі рута, В дробен листок розвинута.
Окрім літератури, вагоме місце в житті Головацького займає наукова діяльність. У 1846-му під псевдонімом Гаврило Русин вийшла стаття “Становище русинів у Галичині”. І хоча праця була написана німецькою мовою, вона сколихнула суспільство й викликала суспільно-політичний резонанс. У тексті автор відкрито критикував духовенство й панів, бо ті були гнобителями безправного українського народу. Головацький також висловив думку щодо ліквідації кріпацтва. Тому не дивно, що цю статтю заборонили розповсюджувати.
Яків Федорович захопився ідеями національного відродження й став активним учасником “Головної Руської Ради”, яка була створена у Львові в 1848 році. На одному з таких зібрань Головацький виступив на захист української мови, підкресливши її абсолютну самостійність та самобутність.
Того ж року переїхав до Львова й став викладати в університеті українську мову й літературу. Коли став професором, то вів активну роботу за відродження й становлення рідної мови. У своїх лекціях приділяв багато уваги мовній проблемі в Галичині, захищав права українського населення на власну мову й культуру, їхній розвиток та рівноправне з іншими народами існування. Порушував і нагальні питання створення нових україномовних катедр у Львівському університеті. У 1864-му був обраний ректором цього закладу.
Як літературознавець Головацький досліджував життя та творчість українських письменників Маркіяна Шашкевича та Івана Котляревського. Видав працю про Східну Галичину, написав чимало робіт про побут, звичаї та обряди.
Але за роки проведені в університеті Яків Федорович поступово змінив свою громадянську позицію та ставлення до української мови. Почав викладати “руську мову та словесність” і все стрімкіше скочувався до москофільства. Перестав відстоювати самостійність і незалежність мови. Іван Франко зазначив:
“Вже в 1849 році при переході російських військ через Галичину новий професор стратив віру в самостійність руської народності і в потребу та рацію існування тої народності, значить стратив віру і в предмет, котрий мав викладати. От тим-то й не диво, що викладав він як за напасть, без життя і запалу, після російських підручників, викладав тільки елементи старослов’янської граматики та староруську літературу дотатарської доби і, звісно, нікого не вмів загріти до своїх викладів. Слухаючі позівали, сам професор, очевидно, робив панщину і щохвилі поглядав на годинник. Не диво, що за цих 20 літ свого професорства Головацький нікого нічому не навчив, що ми не знаємо між галицько-руськими діячами ані одного, котрий би сказав про себе: “Я – ученик Головацького”.
У 1867 році поїхав до Москви на етнографічну виставку, де радо вітали науковця. Сподіваючись очолити одну із московських катедер, перебрався до Росії. Утім не вийшло, бо російською він володів не дуже. Зрештою він став головою “Археографической комиссии для разбора древних актов” у місті Вільно.
Свою науково-дослідну працю не покинув й написав ще багато видатних робіт. Так, зокрема в 1877 році вийшов “Географический словарь западнославянских и южнославянских земель и прилежащих стран”. Головна праця його життя – “Народные песни Галицкой и Угорской Руси” – вийшли у кількох томах у 1878-му. До цього зібрання увійшли колядки, коломийки, пісні (обрядові, побутові, історичні).
На схилі літ працював у бібліотеці Віденського університету, до самої смерті займаючись дослідженнями галицьких і буковинських земель. Дослужився до генеральського чину дійсного статського радника, був нагороджений орденами Святого Станіслава І ступеня й Святої Анни І ступеня.
Помер Яків Федорович Головацький 4 травня 1888 року. Похований у Вільно.
Олекса Булавицький: Головне, залишатися
Анатолій Бабко – хімік-аналітик, академік-експериментатор
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
