Гія Канчелі – видатний композитор і друг України

2 жовтня 2019 року помер видатний грузинський композитор Гія Канчелі.

Більшості із нас Гія Канчелі відомий як автор музики до радянських фільмів “Кін-дза-дза” і “Міміно”. Кульгаючий марш, що виконується на тромбонах на фоні такого ж кульгаючого і скрипучого “пепелацу”, а також неймовірно фальшиве виконання пісні “мама мама, что я буду делать”, виконанням якої головні герої жебракують гроші у мешканців планети Плюк – ці неповторні образи неможливо собі уявити, якби не геній Гія Канчелі. Певно багато з нас згадають і пісню “Чіто Гвріто”, яку виконує неперевершений Вахтанг Кікабідзе.

Насправді ці два фільми є лише верхівкою велетенського айсбергу, яку бачили мільйони. Більш допитливі любителі пригадають, що Гія Канчелі є автором музики приблизно до 40 фільмів, чотири з них були зняті на українських кіностудіях – “Чекаю і сподіваюсь” (1980), “Це було минулого літа” (1988), “Невстановлена особа” (1990), “Пустеля” (1991), щоправда усі – російськомовні. Останній з них, знятий на Одеській кіностудії – містичне оповідання про життя Ісуса Христа, здобув Гран-прі міжнародного кінофестивалю в Картахені (Іспанія).

Між тим, є і інший пласт музики Канчелі, так само маловідомий широкій публіці, але добре знаний музикантам і шанувальникам академічної музики. Це – сім симфоній, вісім хорових кантат і ще велика кількість п’єс для оркестру або камерних ансамблів.

Симфонії Канчелі складають велетенський цикл із семи великих творів (кожна – тривалістю порядку 30–50 хвилин). Четверта присвячена пам’яті Мікеланджело, П’ята – пам’яті батьків, а остання, Сьома – має назву “Епілог”. Симфонії мають багато спільного у драматургії. Як правило – це чергування дуже голосної і дуже тихої звучності. Причому чергування контрастне. Голосна звучність усього оркестру вривається раптово і заскочує слухача зненацька – цей ефект завжди вражає. Так само раптово голосна звучність зникає, і на її місце приходить дуже тиха, яка виконується невеликою кількістю інструментів. При цьому Канчелі уникає швидких темпів. Канчелі віддає перевагу помірним, повільним або навіть дуже повільним темпам. Музика Канчелі – це радше роздуми, ніж поспіх, радше споглядання ніж боротьба, радше філософія ніж розвага.

Подібна драматургія властива і кантатам Канчелі, багато з яких пов’язані із релігійними образами. Такою є наприклад кантата “Стікс” для альта, хору і оркестру, що бере свою назву від міфічної підземної річки, що відділяє царство живих і царство мертвих. Композитор сам пише лібрето до цієї кантати, чергуючи окремі молитовні фрази (“Алілуя”, “Хвала Всевишньому”), окремі назви грузинських храмів і прості слова повсякденного життя, такі як “мама”, “тато”. І хоча за музичною формою цей твір схожий на реквієм, відсутність стандартного канонічного тексту, а натомість використання свого власного, робить цей твір ще емоційнішим і ближчим для слухача.

Загалом музиці Канчелі властива людяність і простота. В ній практично немає заскладних поліфонічних чи гармонічних нашарувань, які можуть відлякувати непідготовленого слухача. В його музиці практично завжди є ведуча мелодична лінія, яка інколи нашаровується на звичну гармонію, а інколи виривається за її межі.

Взагалі унікальність стилю Канчелі, напевно, важко описати в кількох словах. Імовірно над цим теоретики ще розмірковуватимуть десятиліттями. Так, звичайно, в музиці Канчелі є грузинський колорит, хоча сам автор ніколи не вдається до цитувань мелодій, і взагалі вважає, що творчість є індивідуальною категорією, навіть якщо це народна музика, яка насправді так само має своїх авторів, просто їх імена безнадійно забуті.

Побачив світ Гія Канчелі 10 серпня 1935 року в Тбілісі в сім’ї лікаря. Освіту здобув спочатку як геолог, у Тбіліському університеті, і в 1963 р. – як композитор, закінчивши Тбіліську консерваторію. З 1970 викладав у Тбіліській консерваторії і паралельно писав музику. Здобув численні звання і нагороди, зокрема державну премію СРСР та звання народного артиста СРСР. З розпадом союзу покинув батьківщину і з 1991 жив у Берліні, а з 1995 – в Антверпені. Останні дні Канчелі прожив у рідному Тбілісі, де проходив лікування.

Гія Канчелі неодноразово бував в Україні, де виконували його твори. Так, у 2015 році на своє 80-ліття маестро завітав до Києва, де в Національній філармонії його музику виконували камерний хор “Київ” під керування М. Гобдича, Київський квартет саксофоністів (керівник – Ю. Василевич) і Київський камерний оркестр (керівник – Р. Кофман). Тоді під кінець концерту, дякуючи публіці за підтримку, він сказав такі слова: “я очень хочу чтобы мы – и украинцы, и грузины – освободились от опеки старшего брата”. Автор цих рядків пам’ятає гучні оплески, якими ці слова зустріли київські слухачі.

Бував Гія Канчелі і у Львові, де у 2014 році його твори звучали на фестивалі “Контрасти”. І тоді Канчелі засуджував агресію Росії проти України, в одному з інтерв’ю зазначивши, що “на превеликий жаль, такі великі катаклізми приходять ззовні згідно якихось імперських спонукань, яких не може позбутися Росія”.

Позиція Гії Канчелі, так само, як і позиція іншого видатного грузинського митця – Вахтанга Кікабідзе, звичайно ж неоднозначно сприймається росіянами. Але для нас Гія Канчелі – це видатний митець і громадянин, який ще раз підтвердив, що “мистецтво поза політикою” – це міф, який намагається нав’язати нам агресор. Справжній митець бути байдужим до політики не може.

Станіслав Монюшко – засновник польської опери

Валентин Сильвестров: Українською думки забарвлюються