20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
До першої частини ввійшли праці Лаврентія Зизанія, Максима Грека та візантійця Мануїла Ритора. Також автор використав у своїй роботі словники часів Київської Руси та староукраїнської глосографії.
В основу створення словника було покладено поділ слів на такі групи: 1) специфічні церковнослов’янські – власного походження та запозичені; 2) спільнослов’янські, які поширилися в нашій мові від XVI-XVII століття; 3) власне, українські слова. У цій частині тлумачення мають енциклопедичний характер. Кожне слово автор аналізує за допомогою етимологічних відомостей. Також Беринда вказує й на образне вживання того чи іншого слова, вперше використовує значення “переносні”, “метафоричні”.
У другій частині словника зібрані елементи неслов’янського походження, зокрема латинських та грецьких. Біля кожного слова – ремарки, що вказують на запозичення й українські відповідники з великою кількістю синонімів. Ця робота стала однією з найбільших зібрань української лексики кінця XVI початку XVII ст.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
Памво Беринда. Хто ж він такий
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття.
Проте відомостей, які дійшли до наших днів зовсім мало. Народився Павло, мирське ім’я, ймовірно, на Івано-Франківщині, про це свідчать місцеві діалектизми, що увійшли до його словника. Де він навчався – невідомо. Проте, він став найосвіченішою людиною свого часу. Але і шляхтичем він не міг бути, адже виданий власним коштом “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє” не містить на обкладинці іменного гербу, що мав би неодмінно там бути, як доказ його походження. Натомість на всіх його працях зображено лише друкарський знак – молодий місяць та зірки.
Ще відомо, що він був пострижений у ченці під ім’ям Памво, саме з ним Беринда ввійшов в історію.
Окрім його словника, до нас дійшли вірші, передмови та післямови до книжок, а ще –гравюри. Через те, що він був служителем Господа і саме в цьому вбачав своє найголовніше покликання, друкар не підкреслював своє авторство, ховаючи його під монограмою ПМБ, що означає Памва монах Беринда.
У 1619 році разом із братом та сином Лукашем перебрався до Києва, оселившись в Києво-Печерській лаврі. Спочатку працював головним редактором, перекладачем при друкарні, згодом став її архітипографом (завідувачем). Пізніше носив звання протосингела Єрусалимського Патріарха.
Володів Памво Беринда німецькою, грецькою, далматською, давньоєврейською, латиною, польською, московською, староукраїнською, старобілоруською, сирійською, словацькою, чеською мовами. Був членом балабанівського гуртка, що об’єднував українських культурно-освітніх діячів 1-ї половини XVII століття.
Помер Памво Беринда у липні 1632 року, скільки йому було – достеменно невідомо, від 62-х до 82-х років, адже точна дата народження невідома. Похований на території Києво-Печерської лаври.
Олександр Кониський: Боже великий, єдиний, нам Україну храни
Володимир Науменко – видатний організатор київського освітянства
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
