Юрій Федькович – один із когорти найталановитіших українських письменників. Із його ім’ям нерозривно пов’язані зародження української літератури на Буковині, розвиток всього українського письменства. Складним і нерівним був його життєвий шлях, бо такою була і сама епоха, в якій він жив. Основна частина його культурної спадщини – вірші, пісні, поеми до сьогодні тішать читача своїм народним духом, багатством розмаїтого українського слова.

Народився майбутній письменник 8 серпня 1834 року в маленькому селі, що на Буковині. Справжнє ім’я – Осип Домінік Гординський де Федькович, він походив зі спольщених шляхтичів по батьківській лінії, матір’ю була українка, дочка священника. Батько – пихатий і зарозумілий шляхтич Адальберт Гординський-Федькович, сімейних цінностей не сповідував, дружину зневажав. На плечі молодої і тендітної жінки лягли господарські клопоти, виховання дітей. Ще з малечку Осип зазнав нелюбові з боку батька, інстинктивно тягнувся до мами і старшої сестри Марійки. Зрештою Федькович-старший покинув сім’ю.

Юрій Федькович
Юрій Федькович

Коли хлопцеві виповнилося 12 років, його віддали на навчання до нижньої реальної школи у Чернівцях. Ця школа була німецькою, що дозволило Федьковичу досконало оволодіти цією мовою. Тому його перші твори були написані по німецьки. Нею він писав до скону . У своїх творах, попри те, що вони написані чужинською мовою, поет торкається тих самих мотивів, що й у творчості українською. Непоодинокими є випадки, коли твір німецькою – переспів або переклад української пісні. Ці твори високо оцінили Нойбауер, Іван Франко, чеський літературознавець Кадлец. Про вихід збірки “Am Tscheremusch” (На Черемоші) у 1882-му повідомляла і вітала віденська преса.

У 1849 році після поразки гуцульського повстання під проводом Лук’яна Кобилиці, Федькович покинув двокласну школу і слідом за своїм старшим братом Іваном утік до Румунії на заробітки.

Із 18 років Федькович був на службі в цісарській армії. Там молоді західноукраїнські інтелігенти заохотили “австріяка” писати рідною мовою. Його перші українські вірші “Жовнярські думи” були опубліковані в брошурці “Slovo na slovo do redaktora “Slova”, яка була націлена проти москофільства. Ще за рік у Львові вийшла друком збірка “Поезії Іосифа Федьковича”. Після її виходу зазначили, що в українську літературу влився талановитий поет, який пише рідною мовою та стоїть у витоків розвитку реалістичної культури.

Юрій Федькович
Юрій Федькович

Збірка була розділена на дві частини. У першій, “Думи і співанки”, було 48 віршів різної тематики. У другій, “Балади і оповідання”, 10 творів, що створили своєрідний цикл – балади “Довбуш”, “Юрій Гінда”, “Киртчалі”.

В цей період Федькович потоваришував із рядовими жовнірами, збираючись вечорами вони співали пісень, які складав молодий автор. У таких напівфольклорних виступах з’явився його перший вірш “Нічліг”:

Звізди по небеснім граді
І по одній і в громаді
Як то любо заснияли,
Де жовняре спочивали...

Фольклорні мотиви настільки захопили Федьковича, що він усе життя збирав і популяризував народні пісні, коломийки, казки, приповідки. За радянських часів була опублікована збірка “Найкращі співанки руського народу на Буковині”, а в рукописах було знайдено окремий розділ “Співанки Федьковича”, куди записані власні твори поета на фольклорний мотив.

У 1863-му, бажаючи раз і назавжди порвати зв’язки з шляхетським походженням і католицизмом, Федькович переходить у православ’я і бере собі ім’я Юрій.

Відслуживши десять років у цісарській армії, Федькович змінив мундир на гуцульський киптар і повернувся до рідного села. Вів господарство, а занурився з головою у громадське життя, виступав на боці селян у сервітутному процесі. У 1866 році був обраний війтом села, а за рік його кандидатуру висунули в депутати до буковинського крайового сейму. Але австрійському центру не подобалася його захисна позиція щодо села, і його забалотували.

Жага принести якомога більше користі своєму народові, а також сподівання на відродження культурно-освітнього життя на Буковині спонукає стати редактором львівського товариства “Просвіта”. Але ця праця принесла розчарування, просвітяни обмежували творчу свободу митця, цензурували його твори і намагалися спрямувати їх на релігійно-моралізаторську стежку.

Зневірившись, Федькович кинув роботу, повернувся у село і єдиним прагненням поета стає усамітнення, він прагне поєднати хліборобство і літературу. У цей період з’являється багато творів і цикл поезій “Дикі думи”.

Проте смерть батька перервала усамітнення Федьковича, і він переїхав до Чернівців, зайнявшись підготовкою до друку збірки німецьких віршів “Am Tscheremusch”.

Наприкінці 1870-х років у творчості Юрія наступила криза, поет хворіє і віддаляється від літературної справи, єдине, що приваблює у той період Федьковича – астрологія.

Із безодні духовного занепаду поета вивело відродження і стрімкий розвиток громадсько-культурного життя на Буковині. У Чернівцях з’являється газета українською мовою “Буковина”, а її редактором запрошують стати Федьковича. Він докладає неабияких зусиль, щоб зробити видання найважливішим культурним осередком, пропагуючи за його допомогою ідеї духовної єдності українського народу.

У 1886-му році урочисто вшанували 25-річний ювілей творчості письменника, сам Юрій Федькович тоді сказав: “Не маю я слів, мої земляки, щоби вам подякувати, як ви мене пошанували, но коли моя праця на що придалася, то прийміть увірення, що я і дальше буду трудитися на рідній ниві, і що я готов усе моє життя принести на вівтар матері-Русі, на вівтар людськості”.

Але дні Юрія Федьковича вже догоряли, письменнику було всього 54 роки, а свічка життя його згасла. Це сталося 11 січня 1888 року.

Пам’ятник Осипу-Юрію Федьковичу в Чернівцях. Фото: Сергій Клименко/uk.wikipedia.org
Меморіальна таблиця Федьковичу в Чернівцях. Фото: Maxim Gavrilyuk/uk.wikipedia.org

Юрій Федькович став першим у своєму краю, який висловив волелюбні прагнення і сподівання простих селян. Змалював й оспівав їх високі моральні якості. Висловив рішучий протест проти національного пригноблення народу і віру в краще майбутнє. Завдяки своїм гуманістичним твердженням, засудженню зла, завдяки любові до свого народу, патріотичності – творчість письменника відіграла помітну роль у літературному процесі на західноукраїнських землях, де були утверджені традиції Тараса Шевченка і Марка Вовчка. Підготував ґрунт для появи Івана Франка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини.

У Чернівцях 1946-го засновано музей імені Федьковича. Він розташований в останній прижиттєвій квартирі письменника – в будинку на Соборній площі. Цей помешкання було осідком українського товариства “Руська бесіда”, тут виходила газета “Буковина”.

Пам’ятник Федьковичу в Сторожинці. Фото: Качуровська/uk.wikipedia.org

Іменем Юрія Федьковича у 1989 році названо Чернівецький університет.

Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,
Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,
З буйним вітром у заліжку козаки літають…
Далі, далі – онде небо багром рум’яніє;
Слухай добре, як-то мило десь дзвіночок піє
То в тій церкві там, за лісом, з дев’ятьма
верхами –
Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами, –
А священик-старець ходить по святій контині,
Молить слави Запорожу, щастя Україні.

У 1994 році з метою підвищення авторитету вчителів, визнання їхніх заслуг у відродженні національної школи та науки Чернівецькою міською радою заснована премія імені Юрія Федьковича. Вона присуджується найкращим викладачам та організаторам освіти й науки міста, вчителям та вихователям, які за переконанням колег і учнів виявляють талант вихованця, створюють умови для його розвитку, сприяють підвищенню інтелекту, формують загальнолюдські цінності, патріотичні почуття до України.

Ілюстрація: Юрій Федькович у національному вбранні (фрагмент). Худ. Андрій Александров, 1941

Ілля Рєпін: Не чекайте прислуги – її немає

Пантелеймон Куліш – перворядна зірка в українському письменстві

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]