Пантелеймон Куліш. Сьогодні річниця із дня народження українського письменника, літературознавця, перекладача, історика-ентографіста і громадського діяча Пантелеймона Куліша. Творець фонетичної абетки та перекладач Біблії. Відомий автор першого українського історичного роману “Чорна рада”.

Пантелеймон Олександрович народився 7 серпня 1819 року на хуторі Чернігівської губернії (нині Сумська область). Батько хлопчика був заможним козаком, мати – донькою козацького сотника. Дитинство минало в атмосфері народних пісень, казок, легенд, у родині дуже шанували народні традиції, саме вони сформували світогляд малого Пантелея.

Пантелеймон Куліш. Автопортрет
Портрет П. Куліша. Худ. Т. Шевченко, 1843–1847

Спочатку Пантелеймон Куліш вчився у Новгород-Сіверській гімназії, саме там почав збирати народні пісні й писати твори. Не маючи документального підтвердження дворянства, він міг були лише вільним слухачем у Київському університеті. Але це не завадило молодому Пантелеймонові набути, засвоїти знання. Після закінчення курсів прослуховування лекцій він став викладачем у дворянському училищі в Луцьку, згодом – працював у Києві та Рівному.

У період із 1840 до 1841-го з’являються друком нариси Куліша “Малорусские рассказы”, а також оповідання “Циган. Уривок казки”. У 1845 році публікуються перші розділи роману “Чорна рада”, за що письменник отримує громадське визнання. Того ж року ректор Петербурзького університету Петро Плетньов запросив його до столиці Російської імперії на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для чужоземних слухачів університету. Згодом Куліш дістає направлення у “західнослов’янський край” для вивчення слов’янських мов, історії, культури та мистецтва.

Пантелеймон Куліш
Пантелеймон Куліш

Разом із ним вирушає його 15-ти літня дружина Олександра, із якою він щойно одружився. До речі, дружбою на весіллі був Тарас Григорович Шевченко, його давній приятель. Їх обох єднала палка любов до України, народу та його минувшини.

Спочакту експедиція була веселою і захопливою, бо поєднувала весільну подорож і цікаву роботу. Але невдовзі вся безтурбота зникла. У Варшаві Куліша заарештували за членство у Кирило-Методіївському братстві. Після цілої низки клопотань вироком стало недовге вигнання до Тули. І хоча покарання було не надто суворе, на плечі молодят випали непрості часи. Злидні, постійний нагляд жандармів. Витримати психологічно ці труднощі життя було складно, надто вагітній дружині.

Пантелеймон Куліш із дружиною Олександрою
Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш (Ганна Барвінок)

Зрештою, через постійні нервові зриви, вона втратила немовля, і більше стати матір’ю їй не судилося. Після цього Куліш постійно дорікав дружині її безпліддям, бо мовляв, йому хотілося мати велику сім’ю. Іноді він настільки присікувався, що молода жінка зимою в тоненькій сукні тікала з дому. Тиск із боку чоловіка, постійне відчуття вини спровокувало психічне захворювання. Пізніше саме цим він буде виправдовувати свої романи, а перед друзями виставляв її малограмотною психічно-хворою селючкою.

Щоб хоч якось відволіктись від тих подій, Куліш поринув із головою в роботу. Письменник відкривав заново для себе літературу, перечитував світову класику, вчив мови, а ще багато працював на літературній ниві. І все ж надійною опорою була його Олександра. Та іноді письменника охоплювала якась незрозуміла туга, і він шукав розради у нових романтичних захопленнях.

Пантелеймон Куліш
Пантелеймон Куліш

Його епістолярний роман із панночкою Олександрою Милорадовичівною завдавав дружині неабияких мук і страждань. Проте, вона терпляче чекала, поки чоловік, набавившись у цю гру, вернеться у сім’ю. Невдовзі так і сталося, і вони знову зажили спокійним, розміреним життям.

Згодом, завдяки друзям, сім’ї Куліша дозволяють повернутися до Петербурга. І знову пише, пише, але друкуватися він ще не може, бо діє заборона. У 1856-му її знімають, і з’являються “Записки о Южной Руси” – збірка унікальних фольклорних, етнографічних нарисів. У ній письменник використав так звану “кулішівку” – новий український правопис, який покладено в основу сучасного українського (перша фонетична абетка української мови, в якій не було церковнослов’янських літер “ѣ”, її замінила літера “і”; та “ы” – замість неї цей звук позначався літерою “и”, також з’явилася літера g (на позначення ґ).

1876-го Емським актом кулішівку було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-х роках її у видозміненому вигляді було впроваджено в школах підавстрійської Галичини, що дало поштовх до розвитку цього правопису). Двотомник цієї праці мав хороші відгуки і схвалення в суспільстві.

Того ж року відкривається друкарня імені Куліша, з якої вийшли у світ альманах “Хата”, читанка “Граматка” і буквар. Був дописаний і відредагований роман “Чорна рада” – виданий українською і російською мовами.

Водночас сімейне життя письменника було розбурхане новою пристрастю Куліша до московитки Марії Маркович. Це був шалений роман, абсолютна протилежність платонічним почуттям із Милорадовичівною. Він настільки засліпив і поглинув письменника, що залишив глибокий душевний відбиток: “Я в цілому світі не знаходжу спокою”, – так описував Пантелеймон свої почуття. Хоча минувся і цей роман, присмак самотності й пустоти лишався ще довго. Такого стерпіти дружина вже не змогла – шлюб розпався. У Куліша було ще багато романів. “Гарячий Панько” – так називали письменника.

Малюнок Куліша до народної пісні. Журнал “Україна”, 1924. – Кн. 1-2

Вдосталь наволочившись за різними спідницями, охолонувши від своєї гарячності, вернувся до дружини. Пізніше він напише:

“Так, я щасливий своєю жінкою: така українка, що прямо захват! Жінка розумна, тверда в намірах, чутлива до бідувань людських, словом, гідна найвищого місця в громаді". 

Сама ж Олександра Михайлівна у поважному віці згадувала:

"Я хоч господарством і займалася, та цілком йому (чоловікові) співчувала, його палким душевним пориванням – самозреченню, що він робив для добра України і розвитку народу. Він самозрікався заради ідеї. Їздив у Галичину й тут усе відроджував, бо вони зовсім денаціоналізувались, так само як і наші, забуваючи свою мову рідну й хто ми. Там польщизна утискує, а тут русицизм, а можна й ті мови знати, навіть потрібно, і своєї не забувати, і молодим письменникам завжди рукописи виправляв, свої літературні праці вбік відкладав. Він мав у собі стільки магнетизму, що навіки підкорив мене собі… Ми прожили 50 років, і бажала б, щоб увесь світ був наповнений такою тихою чарівливою ніжною симпатією”. 

Але то все буде трохи згодом. А наразі Пантелеймон Олександрович став одним із видавців першого загальноукраїнського часопису “Основа”. У той час він став осередком національного руху. Тут письменник надрукував свої історичні праці “Хмельниччина”, “Виговщина”, а ще “Листи з хутора”. Незабаром вийшла збірка віршів “Досвідки”.

Пантелеймон Куліш
Похорон П. Куліша Мал. з натури Григорія Коваленка (олівець), 1897
Пантелеймон Куліш
Олександра Куліш біля могил П. Куліша і В. Білозерського. Світлина Михайла Кочубея, 1904

У 1864-68 роках Куліш працював у Варшаві в Установчому комітеті. Цей комітет займався русифікаторською політикою серед поляків. Дійшло до того, що Пантелеймон Куліш навіть перестав сприймати творчість Тараса Шевченка, опонував його ідеям. У 1877 році була видана тритомна праця письменника “История воссоединения Руси”, і вона викликала цілий шквал критики й обурення української громадськості.

“Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить” (“Листи з хутора”).

За кілька років вийде збірка “Хуторна поезія”, і Пантелеймон разом із дружиною повернуться до України, оселяться на хуторі Мотронівка, що на Чернігівщині. У цей час письменник повністю присвятив себе літературній діяльності. Адаптував українською майже всього Шекспіра, Байрона, Ґете. Переклав Біблію. 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало першу повну українську Біблію (“Святе письмо Старого і Нового Завіту”) у перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя. Цю Біблію перевидавали у 1912 (Відень), 1921 і 1930 (Берлін), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах України Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Київ). Підготував до друку поетичну збірку “Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів”.

Пам’ятник Пантелеймону Кулішу і його дружині Олександрі Білозерській-Куліш на території Cадиби-музею Пантелеймона Куліша. Фото: sknews.net
Камінь на території Cадиби-музею Пантелеймона Куліша на хуторі Мотронівка, нині частина села Оленівка, Чернігівська область. Фото: sknews.net

Працючи у холодному кабінеті письменник застудився і невдовзі помер на руках своєї дружини. Це сталося 14 лютого 1897 року. Після його смерті Олександра Михайлівна, під псевдонімом Ганна Барвінок, опікувалася його творчою спадщиною.

Олександра пережила чоловіка на 13 років. Її серце зупинилося 6 липня 1911 року. Свій вічний спочинок вона знайшла біля свого Пантелеймона.

У 1999 році на хуторі Мотронівка був закладений камінь з написом: “Тут буде споруджено історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша “Ганнина Пустинь“. У 2000-му музей відкрили.

Ілля Рєпін: Не чекайте прислуги – її немає

Боровиковський – незрівняний майстер романтичного портрету

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram