13 березня 1881 року (за новим стилем) у Санкт-Петербурзі на набережній Катерининського каналу народоволець (за національністю – литвин, зараз – білоруси) Ігнатій Гриневицький ціною власного життя вбив російського царя Олександра ll. Бомбу зробив Микола Кибальчич.

Справдилися слова ворожки, яка напророкувала імператорові смерть. Буде сім невдалих замахів, один призведе до загибелі, а вірним знаком смерті стане світловолоса жінка з білою хустиною.

Саме так і сталося того дня. Заможна донька губернатора, праправнучка Гетьмана Кирила Розумовського, тендітна 27-річна дівчина Софія Перовська легким помахом хустини подала сигнал до бомбометання. Згодом пригадалися і загадкові слова блаженного Федора, який також напророкував Олександру, що той помре в “червоних чоботях”. Тоді ніхто не міг навіть уявити, що це означатиме відірвані вибухівкою ноги.

ІГНАТІЙ ГРИНЕВИЦЬКИЙ. ЗАПОВІТ ПЕРЕД ЗАМАХОМ
<...> Александр II должен умереть. Дни его сочтены.
Мне или другому кому придется нанести страшный последний удар, который гулко раздастся по всей России и эхом откликнется в отдаленнейших уголках ее, — это покажет недалекое будущее.
Он умрет, а вместе с ним умрем и мы, его враги, его убийцы.
Это необходимо для дела свободы, так как тем самым значительно пошатнется то, что хитрые люди зовут правлением —монархическим, неограниченным, а мы — деспотизмом...
Что будет дальше?
Много ли еще жертв потребует наша несчастная, но дорогая родина от своих сынов для своего освобождения? Я боюсь... меня, обреченного, стоящего одной ногой в могиле, пугает мысль, что впереди много еще дорогих жертв унесет борьба, а еще больше последняя смертельная схватка с деспотизмом, которая, я убежден в том, не особенно далека и которая зальет кровью поля и нивы нашей родины, так как — увы! — история показывает, что роскошное дерево свободы требует человеческих жертв.
Мне не придется участвовать в последней борьбе. Судьба обрекла меня на раннюю гибель, и я не увижу победы, не буду жить ни одного дня, ни часа в светлое время торжества, но считаю, что своей смертью сделаю все, что должен был сделать, и большего от меня никто, никто на свете требовать не может.
Дело революционной партии — зажечь скопившийся уже горючий материал, бросить искру в порох и затем принять все меры к тому, чтобы возникшее движение кончилось победой, а не повальным избиением лучших людей страны
февр. 1881 г. Игнатий Гриневицкий

В Росії Олександра ІІ назвали “царем-визволителем” за скасування кріпосного права у 1861 році. Насправді ж, реформу було здійснено в інтересах землевласників, а по селянах вона боляче вдарила. Спровокований реформою “земельний голод” прискорив процес розшарування селянства, суттєво підвищив градус суспільних протиріч в імперії та запустив механізм її знищення.

Стосовно України Олександр ІІ взагалі проводив агресивну шовіністичну політику. Чого тільки варті Валуєвський циркуляр і Емський акт , відповідно до якого видання творів українською мовою заборонялося практично повністю. Представники інтелігенції піддавалися жорстким репресіям, реформи мали непослідовний і половинчастий характер. Режим як був при Миколі І “жандармським”, таким по суті й лишався. І оспіваний російськими апологетами лібералізм царювання Олександра ІІ був лише пропагандистською кампанією. Імперія залишалася деспотичною, централізованою, нетолерантною. Такою, що базувалася на культурній монополії російського етносу.

Саме тому найактивніша частина освіченої молоді пішла в революцію. Українці становили великий відсоток революційних угруповань. Так і виникла у 1879 році організація “ Народна воля ”. Її засновниками стали Андрій Желябов , Софія Перовська, Віра Фігнер, Олександр Михайлов та інші. Головною ідеєю народовольців було проголошено терор, як один із головних методів боротьби з самодержавством. Вони стверджували право народу на землю, виступали за розвиток общинних основ і місцевого самоуправління. Своїми найближчими завданнями “Народна воля” вважала підготовку політичного перевороту, повалення самодержавства і перехід влади до народу. Серед провідних членів організації були українці та вихідці з України, зокрема, Микола Кибальчич, Володимир Дзюбинський, вищезгадані Желябов і Перовська.

Желябов походив із Криму. Починаючи зі студентських років, брав активну участь у студентських і народницьких рухах, за що неодноразово був заарештований і засланий. Постійно агітував серед селян. У 1879 році очолив партію “Народна воля”. Під його керівництвом заснували першу в Російській імперії газету для робітників – “Рабочая газета”. Був одним із головних організаторів замаху на царя 13 березня. Заарештований двома днями раніше, Желябов домігся прилучення своєї справи до судового процесу про вбивство царя. Страчений 15 квітня 1881 року.

Микола Кибальчич народився у містечку Короп на Чернігівщині в родині священика. Через конфлікт з батьком залишив духовну семінарію та вступив до гімназії Новгорода-Сіверського. Там неабияк захопився хімією, через що і отримав прізвисько Микола-піротехнік. Вдосконалювати знання подався до Петербурзького інституту інженерів. Там Кибальчич і познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. Завдяки своїм знанням в хімії, Микола в домашніх умовах виготовив динаміт, який за характеристиками перевершував динаміт Нобеля. За допомогою його бомби народовольцям і вдалося покінчити з ненависним царем.

Кибальчича заарештували через 17 днів після вбивства Олександра ІІ. Перебуваючи під слідством, за декілька днів до страти, Микола у камері розробив проект реактивного літального апарату. Схему своєї унікальної машини він надряпав половинкою ґудзика на стіні каземату.

"Перебуваючи в ув'язненні, – писав Микола Іванович, – за кілька днів до своєї смерті, я пишу цей проект… Якщо ж моя ідея, після докладного обговорення вченими-спеціалістами, буде визнана здійсненною, то я буду щасливим тим, що зроблю величезну послугу батьківщині і людству".

Хоча йому і вдалося передати папери з проектом своєму адвокатові, царська “охранка” вилучила їх, додала до справи і відправила в архіви таємної канцелярії. Тільки в 1918 році їх знайшли та опублікували в часописі “Былое”. Кибальчич пропонував пристрій порохового ракетного двигуна, метод керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, спосіб забезпечення стійкості апарата.

Кибальчича, як і Перовську з Желябовим, засудили і стратили 15 квітня 1881 року. Дісталося і його родині. Після відмови змінити прізвище, всіх юнаків їхнього роду виключили з навчальних закладів і відправили в солдати. Олександр ІІІ, син вбитого імператора, своїм указом заборонив усьому місту Короп розбудовуватися, а самим мешканцям було наказано побудувати церкву і все життя замолювати гріх царевбивста. Та минуло сім літ, і лише диво врятувало нового царя і всю його родину від загибелі на українській землі .

Фото: Імператор Олександр II на смертельній постелі/Сергій Левицький

Вацлав Ніжинський – восьме диво світу

Перший Майдан українці організували в… Петербурзі

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]