Авторами цього унікального проєкту стали вінницькі письменники Вадим Вітковський та Михайло Каменюк разом з начальницею департаменту з інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації Світланою Василюк. Письменники, відповідно головні редактори журналу “Вінницький край” та альманаху “Русалка Дністровая”, готуючи до друку у своїх часописах нариси про села Вінниччини, звернули увагу, що з кожним роком їх стає все менше. Нині в області зосталося трохи більше 1 250 сіл. З відходом у небуття малих сіл, хуторів, а отже їхніх вулиць та хат, зникає чи бездумно знищується безліч безцінних документів, фото, артефактів, раритетів етнокультури. Як усе це народне надбання зберегти, зафіксувати для майбутніх поколінь? Так народився задум проєкту “1000 книг про 1000 сіл”.

Автори проєкту звернулися до депутатів облради, і ті вирішили про доцільність не лише фінансування друку таких книг, але й створили обласну комунальну установу “Видавничий Дім “Моя Вінниччина”. Відповідно книжкову краєзнавчо-історичну серію так і назвали – “Моя Вінниччина”. Очолив установу Вадим Вітковський, її головним редактором став Михайло Каменюк.

“За неповних півтора року світ побачило вже 50 книг нашої серії, – каже Вадим Вітковський, який до того ж очолює ще й Вінницьку обласну письменницьку організацію. – Спочатку ми побоювалися, що сутужно буде з авторами таких видань, але, як виявилося, наші побоювання були марними. Видавнича ініціатива підняла величезну хвилю підтримки та надісланих рукописів. Як виявилося, майже кожне вінницьке село мало й має своїх літописців, людей, які жили та живуть патріотичним краєзнавством, фольклором, етнографією, вели щоденникові записи (іноді знаходять такі ще з ХІХ століття), писали рукописні історії своїх населених пунктів. Це педагоги, інтелігенти, журналісти й письменники, які працюють у різних місцях нашої держави, а то й за кордоном, але не забувають про свою родинну колиску, піклуються про неї. Авторами стають і люди інших, негуманітарних професій. Кожне видання (а це великоформатні, багатоілюстровані книги, іноді об’ємом до 400 і навіть 600 сторінок, або й дво- тритомники) обов’язково презентуємо спочатку в селі, а наприкінці року в обласному центрі на Фестивалі подільських громад, де нагороджуємо кращу книжку року. Це надзвичайно зворушливі події, які збирають у селах ще більше люду, ніж храмові свята, а розголос про них, без перебільшення, іде по всьому світу й замовлень на наші книги з усіх-усюд величезна кількість”.

Наклад кожної книги – 300 примірників. 100 з них безкоштовно передається територіальній сільській громаді, 60 примірників, як гонорар, отримує автор, решта – розсилається бібліотекам області, передається навчальним закладам.

Цікаво, що великий попит на такі книги, численні читацькі пропозиції після першого прочитання, як правило, зумовлює їх доповнені перевидання. Але тут уже все ініціюють територіальні громади, проводячи передплату. Так наприклад, книгу про с. Борівку Чернівецького району видано вже вчетверте, про Івчу Літинського району – вдруге, перевидають свої історії із залученням коштів благодійників-патріотів територіальні громади сіл Гонтівка Чернівецького району, Серединка Бершадського району й інші.

Свого часу за радянської влади було видано академічне багатотомне видання “Історія міст і сіл України”. Але в ньому були надзвичайно скупі статейки, до того ж відверто комуністично заангажовані в коментарях, а чимало сіл взагалі в академічний реєстр не потрапили.

Прогалину в цьому заповнює дійсно народна серія “Моя Вінниччина”, яка створює панорамну картину історії, життя і побуту однієї з найпотужніших областей України. В її книгах відображено сповнені героїки й драматизму долі багатьох поколінь подолян, накреслюються тисячі захопливих реальних сюжетів, які залишилися поза межами офіційних історичних підручників та інших схожих видань.

“Презентації книг при зацікавленому багатолюдді – рідкісне тепер явище, – каже редактор серії Михайло Каменюк. – Вважається, що до друкованої книги взагалі люди тепер індеферентні. Мовляв, настав час інших інформтехнологій. Нам вдалося довести протилежне. Якщо книга зачіпає душу й пам’ять людську – вона стає справжнім родинним надбанням”.

На презентації книги-історії села Лузна Хмільницького району, яку написав виходець із цих місць письменник і академік Борис Панасюк, очільник Вінницької обласної журналістської організації Василь Паламарчук, до речі, активний автор серії “Моя Вінниччина” влучно сказав: “Сьогодні в кожній сільській хаті має бути три книги: Біблія, Шевченків “Кобзар” та історія села”. Формула беззастережна!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram