Валерій Верховський

Приблизно третину століття тому президент Франції Міттеран приїхав до Москви з офіційним візитом. Зустрічався зі ще не президентом, а лише генеральним секретарем Михайлом Горбачовим. Михайло Сергійович, який у свідомості простої радянської людини запам’ятався "сухим законом", з точки зору лідерів західного світу подавав великі надії. Прискорення закінчилося страшенним гальмуванням, а перебудова тільки починалася, ніхто з пересічних глядачів, які спостерігали за процесом через ЗМІ, навіть гадки не мав, чим все закінчиться за кілька років.

Міхал Вілфред Войнич, чоловік Етель Ліліан Войнич, захоплювався колекціонуванням давніх рукописів. У 1912 році він придбав, з-поміж іншого, одну дуже старовинну, написану незрозумілою мовою і невідомими науці літерами. Досі жодну спробу розшифрувати манускрипт не можна назвати вдалою. У певному сенсі цей манускрипт виявився прокляттям археолінгвістів-криптологів.

Перший український легковий автомобіль зійшов з конвеєра Запорізького автозаводу в 1960-му, а перші легковики марки “Деу” почали випускати лише у 1970-ті. Уже в 1997 році ЗАЗ, перейменований на ZAZ-Daewoo, почав випускати “Ланоси” корейської розробки. Як це сталося? Де українська національна гідність? Де вітчизняні моделі автівок від вітчизняного виробника?

Два дуже відомі у нас, але діаметрально протилежні, приклади: фільм “Волинь” і телесеріал “Наші пані у Варшаві”. Про перший красномовно свідчить назва книжки, за якою написаний сценарій цієї стрічки – “Ненависть”; нічого, крім ненависті, фільм “Волинь” не викликає. Натомість телесеріал про українських заробітчанок у Польщі оптимістичніший і зображує наших співвітчизниць з певним пієтетом. Та в нас вже писали багато й про це. Сьогодні хотів би розповісти про свої суб’єктивні враження від менш відомих героїв-українців у польських кіно- і телевізійних стрічках, що нещодавно вийшли. І от до яких висновків можна дійти, повіривши в реальність побаченого на екрані.

У 1872 році до північних морів вирушило австрійське судно “Адмірал Теґеттгоф”. Експедицію очолили Карл Вейпрехт і Юліус Паєр. Організація такого плавання потребувала чималих коштів, і найбільшу частину фінансування – сорок тисяч флоринів – виділив граф Вільчек. Долучився зі своїм внеском на цю шляхетну справу й сам імператор. Це була перша спроба Австро-Угорщини в полярних дослідженнях, що стала й останньою. Її можна вважати вдалою – саме ця експедиція відкрила острови на північ від Нової Землі та на схід від Шпіцберґена.

Чи справді Україна настільки імпортозалежна в плані енергоносіїв держава?

На світі багато країн з двома офіційними мовами, деякі з яких поділені на...

Чехія розташована в центрі Європи, а ми – на околиці цивілізованого світу. Чехія – це Захід, там відбувалися справжні лицарські турніри, чехи мали, на відміну від Волині й Галичини, справжнє королівство… Стоп! А чи довго вони існували як справді незалежне королівство?

Українська авіація починалася в Києві, де Сікорський спорудив свій перший гелікоптер; в Одесі, де Артур Анатра заснував найбільший на той час в Україні авіазавод; у Бердянську, Сімферополі і Карасубазарі.

Жив собі в Києві песик, він був малий, проте гарної мисливської породи. Щоправда на полювання його люди не ходили, тож він і не знав, що це таке. Люди в нього були хороші, добрі, любили його, приносили йому їжу, водили гуляти, прибирали за ним, але чомусь уходили кудись зранку на цілий день, і поверталися ввечері. Песику було незрозуміло, що можна цілий день робити за дверима, але він звик довіряти людям.

Щастя можна прагнути. Щастя бажають усі, але воно – лише коротка мить. Про нього складають пісні, про нього мріють і вбачають у ньому сенс усього життя. Але воно, як обрій, і відсувається по мірі наближення до нього. Щастя є метою, на яке витрачаються роки життя, а потім виявляється, що воно було, тільки промайнуло, залишившись у спогадах.

Поки увага прикута до виступу президента на Генасамблеї ООН, в Донецьку починається не менш цікава асамблея. Отже, “республіканський” фестиваль фантастики “Звезды над Донбассом” відбувається з 26 до 30 вересня і його особистою присутністю підтримують не лише донецькі-луганські фантасти (наприклад Владислав Русанов, Гліб Бобров чи одіозний Федір Березін), а й “звьозди” з Росії.

Грета Тунберг прогуляла школу, заради великої мети, звісно. Палкий виступ емоційної дівчинки зі Швеції на Генасамблеї ООН дав підстави не лише поіронізувати, а й зважити, чи справді ми знаємо як вийти зі світової кризи, що поволі, але невідворотно насувається. Нестача ресурсів і руйнування екосистеми планети може позбавити нас майбутнього. Всіх нас, незалежно, хто за кого голосував і в що хто вірить.

Моє перше знайомство з соціонікою відбулося у добу купонів, шалених весняних снігопадів у Криму, повної невизначеності майбутнього – у лютому 1992 року. Але стан невизначеності завжди є станом купи можливостей.

Вивчити українську, не маючи жодного генетичного стосунку до українського народу? Вивчити українську мову без жодного примусу чи життєвої необхідності, знати українську мову просто так, навіть не ступивши на українську землю?.. Виявляється, і таке буває.

Історія зберігає чимало страшних розповідей про вбивства невинних людей. Від них холоне кров у жилах, але деякі з цих актів жорстокості настільки жахливі, що краще б вони були вигадані кінематографістами або літераторами. Дев’яносто років тому Європа дізналася його ім’я. На совісті Сильвестра Матушки десятки загублених життів; утім, чи буває в таких, як він, совість?

Доля розвідника, який загинув на завданні, – почесна, хоч і трагічна. Доля розвідника, який вийшов сухим із води – вдала, проте таємна. Лише за кількадесять років дізнаються про твій подвиг. У більшості людей цієї потрібної, але непевної професії – все складно, нічого напевно невідомо. Про двох таких сьогоднішня розповідь.

Хоч як не крути, а реалії геополітики, історії та логіки залишають тільки чотири підходи, чотири варіанти дій Росії щодо України. Кремль не всемогутній, у нього обмежений набір інструментів. Та й ті інструменти ще треба вміти застосувати.

Маємо, що маємо. Нині склалася абсурдна ситуація, коли російськомовна література, написана мешканцями України, більш відома українцям, ніж та, що написана українською.

28 вересня цього року з космічного центру в Золочеві на Львівщині планується відправити до системи TRAPPIST-1, що в сузір'ї Водолія на відстані 41 світлового року, послання з дитячими малюнками. Проєкт Державного космічного агентства України назвали “Промінь мрій”. І це не перше українське послання до позаземних цивілізацій.

Вони несподівано для себе з’ясували, що обидві родом із Золочева. Ясна річ, одразу почався пошук спільних знайомих, відомих обом місць, вулиць, якими ходили, тощо. І обидві були ошелешені відкриттям, що жодних збігів і точок перетину в них не знайшлося, ніби йшлося про різні реальності, обох жінок це загнало в глухий кут – нічого спільного між Золочевим і Золочевим. Усе пояснювалося просто: одна була з Золочева, що у Львівській області, інша – із Золочева, що на Харківщині. Просто однакові назви міст.

Вчора відбулася прем’єра кінострічки “Заборонений” – біографічного фільму про життя і загибель поета Василя Стуса. Картина вийшла доволі пафосною, і можна порадіти, що бодай пафосне кіно у нас знімати навчилися… Але, здається, таке в Україні вміли знімати завжди.

За легендою, останнього в Україні, а відтак і в усій Європі, єдинорога застрелив на полюванні ще в XVI сторіччі барський староста Бернард Претвич.

Років двадцять тому я прочитав повість Джона Браннера “Піймати зірку, що упала”, назва якої є рядком з вірша Джона Донна. У мене виникло бажання знайти якийсь аналогічний рядок з вірша стародавнього українського поета, щоб взяти за епіграф для космічної науково-фантастичної повісті про майбутнє. Англієць може цитувати барокового поета, бо їхні барокові поети міцно вбудовані своєю спадщиною в англійську літературу, а чим гірші ми, українці? Українська фантастика має на щось спиратися. Тож мені не лишалося нічого іншого, ніж крокуючи за впевненістю, що знайду, почати пошук. Пошукав і знайшов:

Років 25 тому в Криму, де я тоді жив, трапився випадок, не дуже політичний, і аж ніяк не глобальний, проте показовий у сенсі розуміння того, що відбулося з Кримом і сходом країни.

Що можна побачити на полі боротьби думок на двадцять дев’ятому році державної незалежності? Три (можливо, три з половиною) інтелектуальні течії оформилися в Україні за цей час.

Грецькою вони так і звуться: “зоряні рани” (астроблеми). Вони свідчать про страшні удари з Космосу по нашій планеті, нагадують про те, що ми не владні над природою, що наша рідна планета – піщинка у Світобудові, що люди – комашинки проти космічних сил. Імовірно вони знищили динозаврів, можливо, під їхніми потужними ударами пішла на дно Атлантида, і кожного року два-три рази виникає небезпека зіткнення із Землею, що загрожує катастрофою.

Українська держава йде в Європу, а паралельно українські громадяни в Європу їдуть: автобусом, потягом, літаком – і весело махають ручкою. Вони там опиняться раніше. Тим часом, у сусідній країні, менш схильній до демократичних цінностей, спостерігається інша картина. Росія не йде в Європу, бо ця держава завелика для неї.

Україні потрібна мрія. Наш менталітет схильний тримати синицю в руках, пересічний українець практичний і зосереджений на конкретній меті, яку він бачить. Однак при цьому далекоглядності йому бракує. Досягнувши мети, здобувши перемогу, українець зупиняється, не знаючи, куди йти далі.