Двадцять один рік тому в Пирогові, що під Києвом, відкрили перший в Україні притулок для тварин. Відтоді там знайшли дім тисячі безпритульних, покинутих і хворих звірів.

Ми прямуємо до притулку разом із його засновницею Тамарою Тарнавською. Її автівку тварини чують іще на під’їзді, тому біля воріт нас уже чекає ціла зграя собак.

Нас зустрічає ціла зграя тварин. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Для них жінка принесла гостинець – величезну каструлю з кашею. Собаки дегустують презент, поки пані Тамара розповідає нам історію цього, не без перебільшення, міста тварин.

Собаки радісно приймають презент. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Раніше тут була “фабрика смерті”

Понад 60 років на цій землі вбивали собак, говорить Тамара Тарнавська. Тут діяв “Цех із утилізації тварин”, який у народі називали “фабрикою смерті”. Звірів тодішні працівники “цеху” відловлювали в Києві та області.

“На цьому робили бізнес – шкіру та собачий жир продавали. Останній особливо користувався попитом, адже люди вважали, що він лікує від туберкульозу”, – розповідає жінка.

Живодерня існувала аж до 1997 року. Її закрили стараннями пані Тамари та її колег. Територію “фабрики смерті” передали Товариству захисту тварин “SOS”. Від колишніх власників залишився паркан і купа трупів замучених звірів. Дивом вдалося врятувати 56 собак. Вони і стали першими мешканцями притулку.

Старожил Міло, принцеса Бетті, Пончик та інші звірі

Сьогодні в притулку мешкає щонайменше тисяча собак і триста котів. Чи не кожен має власну будку чи хатинку. Щодня нових тварин стає більше – їх часто підкидають прямо під ворота закладу.

“Альпійські” будиночки. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Собаки абсолютно неагресивні: коли бачать людину, то гавкають від радості, що до них хтось прийшов. Більшість песиків вільно гуляють територією та виходять за ворота, у вольєрах тримають собак, які не змогли соціалізуватися або ще в процесі.

Тварини зовсім не агресивні. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Найстарішому псу понад 15 років. Його разом зі 106 іншими тваринами викупили з притулку в Бородянці. Звати собаку Міло, каже директорка притулку Наталя Мохнєва. Кличку йому дала дружина колишнього посла Німеччини, коли приїжджала в притулок.

“Міло був дуже неконтактним, коли потрапив до нас. Протягом трьох років він сидів у вольєрі й нікого до себе не підпускав. Потім, звичайно, звик, почав виходити. Зараз, щоправда, він не слухає нікого, окрім мене”, – говорить пані Наталя.

Настільки ж віддана Наталі й собачка Манюня. Її знайшли хворою на одному будмайданчику. Узимку  робітники навіть не пускали тварину погрітись у фургончик.

“Ми забрали, вилікували. Коли Манюні стало краще, то будівники хотіли повернути її назад. Але ми не змогли розлучитися з нею. Відтоді Манюня ходить за мною хвостиком. Навіть живе вона в кімнаті, де мав бути мій кабінет. Вона за мною і у вогонь, і у воду”, – розказує директорка.

Головують у притулку собаки Бетті та Зет. Бетті знайшли отруєною на заправці. Тричі її забирали люди, але за межами закладу вона відмовлялася їсти. Бетті повертали, і вона оживала.

“Вона взагалі з характером така. Коли приходять гості – перша зустрічає, знайомиться. Вона веде всіх за собою. Але і мороки з нею вистачає. Одного разу пішла на екскурсію до магазину. Її дивом побачила наша робітниця, яка пересідала на маршрутку. Довелося викликати таксі й везти додому наче царицю”, – згадує Наталя.

Принцеса Бетті – біла собака зліва. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Серед незліченної кількості вух, носів і хвостів явно вирізняється Пончик. Звичайний дворняга зараз схожий на пухнасту повітряну кульку. У притулок він потрапив із перебитими лапами: тепер у трьох із них стоять шпиці. Попри це, Пончик – щасливий. Він треться біля ніг пані Тамари та м’яко усміхається по-собачи.

Пончик. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода
Пес, якого врятував небайдужий хлопець. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Кілька тижнів тому до притулку привезли нового мешканця. Його знайшов хлопець під Богуславом. У собаки було перерізане горло.

“Його залишили помирати на дорозі. Добре, що один небайдужий хлопець зателефонував нам. Він слізно просив врятувати пса. Довелося винаймати автівку та їхати на “виклик”. Собаці зробили дві операції. Зараз із ним усе добре: поки сидить у вольєрі, але згодом зможе бігати разом з усіма”, – пояснює пані Тамара.

Є у притулку й собаки, які жили в активістів на Майдані. Коли наметове містечко розібрали, понад 30 цуценят передали в Пирогів. У притулку їх називають “майданівцями” або “революціонерами”.

Собаки, які бачили війну

Неактивні й дуже бояться камер – так пані Тамара починає розповідати про собак із Донбасу. Їх, зокрема, поранені бійці вивозили з-під Луганська, Донецька, Дебальцевого. Загалом таких тварин – понад 200. “Хлопці просили, щоб ми забрали їхнього друга. Ми погоджувалися, звичайно”.

Так до притулку приїхав і Кіборг. Його врятували прямо зі зруйнованого Донецького аеропорту.

“Кіборг був худющим, не гавкав і не реагував ні на що. Він ліг біля воріт і лежав. Я сиділа напроти нього й читала вірші, говорила з ним. Ми сиділи так годинами. Лише після двох місяців Кіборг дозволив мені погладити його по голові. Він повірив мені”, – згадує Тамара.

Кіборг. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Собаки з передової постійно намагаються заховатися: риють нори, до працівників звикають, але це дуже тривалий процес.

Шимпанзята і тарганчики

На окремій території живуть коти. У їхній власності – дві великі кімнати з купою лежанок, мисок та іграшок. Лише за останній тиждень пухнаста компанія поповнилася двадцятьма вусатими.

“Їх приносять у корзинах, мішках, коробках. Ми оглядаємо, протираємо очі, проганяємо глистів. Лише після цього підсаджуємо до інших”, – каже Наталя.

На відміну від собак, котів наш візит не турбує: одні сплять, інші бавляться, хтось ніжиться на сонці. Малеча, яку пані Наталя ласкаво називає шимпанзятами та тарганчиками, ділить іграшки.

Камер коти не бояться – активно позують і труться об руки фотографа. Більшість вусатих – вуличні. Є й тварини, які колись мали дім.

“У нас є кішка з Мостицької. Її власницею була жінка, яку покинули рідні. У квартирі вона тримала чимало тварин. Після смерті вихованці стали нікому не потрібними. Зараз усі вони в нашому притулку”, – говорить Наталя.

Серед котів живе один пес. Його ображали інші собаки, а пухнасті прийняли за свого. Він навіть спить поряд із котами та ділить із ними їжу.

Пес, який виріс серед котів. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

“Це притулок для тварин, тому вони тут головні”

Доглядають за тваринами п’ятеро співробітників: кілька чергових, директорка, її помічниця та водій.

“Як тільки я приходжу на роботу, то біжу перевіряти прооперованих тварин. Потім вигулюю стареньку собаку, власниця якої померла. І так бігаю цілий день. Кабінету немає, замість нього там обладнали ще одну кімнату для звірів”, – каже директорка Наталя.

Працівники постійно прибирають територію та вольєри, готують їжу, щось миють, вигулюють тварин. Водій Петро їздити по супермаркетах і збирає харчі, у яких спливає термін придатності. Кілька разів на тиждень приїжджає ветеринар.

День робітників розписаний по хвилинах. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

Персонал добирають ретельно, хоча знайти охочих на роботу в притулок важко.

“На місці не посидиш і платити ми багато не можемо, тому залишаються лише небайдужі. До того ж, я слідкую, щоб люди нічого не вдіяли тваринам, щоб поводилися з ними нормально. Я пояснюю, що цей притулок працює для тварин, головні тут звірі, а не люди”, – констатує жінка.

Небайдужі – такі як пані Наталя та її помічниця Оксана. Наталя працює у притулку 15 років, Оксана – 10.

“Я коли прийшла тільки, то думала, що рік попрацюю і піду. Але не змогла. Ну, а як я могла покинути тварин?” – питає Наталя.

У всіх працівників притулку є спільна особливість – удома вони мають безліч тварин. Забирають і хворих, і маленьких.

“Я колись забрала покусане цуценя. Думала, що вилікую і поверну. Він так і залишився у мене вдома. Виріс у здоровенного ротвейлера. Назвали його Рой, прожив у нас 10 років. Разом із псом постійно жили коти. Він терпів усі їхні знущання. Зараз у мене є четверо котів: Кай, Герда, Тимоша й Леопольд. Останній потрапив у притулок із ранами на лапках. Його лікував мій син, щодня змащував коту подушечки маззю”, – розказує пані Наталя.

Страшенно любить тварин і водій Петро. У нього вдома 14 собак – усі мають якісь вади. У чоловіка на задньому дворі замість городу будки. Помічниця директорки Оксана прихистила в однокімнатній квартирі десять котів і кілька маленьких собак.

“Інакше, якщо ти працюєш у притулку, просто не можливо”, – вважає Наталя.

Суворі реалії: погрози, підпали, догхантери

Притулок постійно тероризують: двічі навіть намагалися спалити. Останнього разу пожежа здійнялася біля кімнат із котами. Чимало їх загинуло. Окрім цього, тварин пробують травити, а іноді навіть у відкриту відстрілювати – полювання влаштовують догхантери або просто шукачі адреналіну.

Атакують і людей. Пані Тамару не раз звинувачували у збуті наркотиків, палили та били її машину, двері її квартири обливали кислотою. Колись у її авто на ходу відпали колеса. Того ж дня невідомі побили ветеринара, який допомагав притулку. Він залишився живим, але втратив пам’ять і досі не оговтався.

Сьогодні притулок бореться на двох фронтах – відбивається від атак людей і шукає вихід із фінансової кризи. Грошей, говорить Тамара Тарнавська, залишилося лише на два місяці. Що буде потім, жінка боїться навіть уявляти.

Попри це пані Тамара та всі працівники притулку сподіваються на краще. Вони раді всім, хто готовий боротися за тварин або просто допомогти доглядати за ними.

Маруся Лагута, “Український інтерес”