Можна лише вітати нещодавнє рішення влади утворити Фонд розвитку підприємництва. Президент ініціював, уряд підтримав, Верховна Рада ухвалила закон. Щиро сподіваюся, що це дасть реальний імпульс розвитку малого та середнього бізнесу в країні.

Хоча як економіст маю багато запитань, як практик – ще більше сумнівів. Але добре вже те, що держава зробила крок назустріч підприємцям. Точніше, найініціативнішій та найрезультативнішій частині – “ма-лю-кам”. Передбачувані умови кредитування, хоч і не конкурентні у світових чи європейських масштабах, та все ж кращі за ті, в яких перебуває бізнес нині.

Утім, мене дещо турбує ідеологічна складова діяльності Фонду. Вона базуватиметься на президентській програмі “Повертайся та залишайся”. Вочевидь передбачається, що українські заробітчани, які щороку переказують до України десятки мільярдів доларів США, повернуться, щоби, маючи преференції держави, тут заробити якийсь мільйон гривень. Сумніваюся.

Розумію, з нашого боку це спроба захистити власні інтереси у глобальній війні за трудові ресурси. Але ж і конкуренти не дрімають. У тій самій Польщі преференції на розвиток підприємництва в рази більші від українських. Що завадить нашим роботящим рукам зайнятися бізнесом там? У тамтешніх краях українці вже давно вибралися з полуничних плантацій, започатковують власні справи й інвестують в Україну. Сподіватися, що заробітчани повернуться з патріотичних міркувань, бо тут вони можуть за визначенням президента “бути єдиною країною щодня”, теж марна справа. Для багатьох українців, особливо з прикордонних територій, уже давно існує “Європа щодня”. Волиняни чи галичани запросто можуть зранку поїхати на працю до Польщі, а на вечір повернутися додому, як би це робили, працюючи в котромусь українському місті.

Певно було би ліпше переглянути державну політику щодо заробітчан, їхніх родин, дітей. Наші люди давно живуть в іншому світі. Цей соціальний чинник перетікає в економічний. Заробітчани – найбільші інвестори в Україну.

Адже офіційні та широковідомі дані ЮНКТАД показують наступне: закордонні перекази українців в рідну неньку-Україну тільки за період 2005-2018 склали 108 мільярдів доларів США. Важливо: динаміка переказів просто разюча – від 2,4 мільярда доларів у 2005 році до 14,4 мільярда доларів у 2018-му. Темп зростання просто шалений – майже 600%. А от чи виросла українська економіка на стільки ж – питання до влад усяких мастей.

Такими були й залишаються китайські заробітчани для Китаю або в’єтнамські для В’єтнаму. Погляньте, якого розвитку досягли ці країни. Інша річ, що тамтешня державна політика опиралася на реальний ґрунт, а там, де ситуація на перший погляд розвивалася всупереч інтересам країни, шукала найменші переваги для себе. Я би запропонував іншу програму – “Повертайтеся багатими”. Викупіть українську землю, приватизуйте заводи, інвестуйте та хазяйнуйте на рідній землі!

Утім, дещо замріявся. Повернімося до державних ініціатив. Повторю, як мантру, дай Боже, щоби вони дали результат, і таки підсобили реальному бізнесу навсправжки. Кажу це, бо в пояснювальній записці до законопроєкту, яку подавав Офіс президента, помітив певний сумнів. Ідеться про джерела наповнення Фонду 2 мільярдами гривень. Там сказано: “у 2020 році в разі додаткових надходжень коштів від дострокового погашення векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб їх можна буде спрямувати на розвиток підприємництва у відповідних обсягах”. А якщо не буде “додаткових надходжень”, то чи “їх можна буде спрямувати на розвиток підприємництва у відповідних обсягах?”

Питання? Питання. Воно мене тривожить чи не найбільше. Бо в сучасній українській традиції склалося добре говорити, гучно починати й абсолютно забувати про ту чи іншу ініціативу вже незабаром. Згадайте, скільки цікавих і правильних започатковано в Україні програм, скільки стратегій, тактик ухвалено. А результату нема. Зі злого умислу, через війну кланів – не беруся судити. Але факт залишається фактом.

Переконаний, довести б усі започатковані програми до реального виконання, Україна вже стала би потужним гравцем у світі. Кажу це як президент “Укрсудпрому”. В Україні вже не перший рік “починає працювати” Експортно-кредитне агенство – вкрай необхідна інституція для виходу вітчизняних виробників на світові ринки. Не буду втомлювати читачів аргументами на її користь. Скажу лише, що понад 100 країн з кризи виходили, опираючись на ЕКА.

Отож, в Україні також вирішили піти цим шляхом. Ухвалили закони, написали програму. Минулоріч уряд навіть прозвітував про виконану роботу. Щоби краще збагнути, як в Україні упроваджуються ініціативи, дозволю собі цілковито процитувати цей звіт (узятий на сайті попереднього уряду):

“Відповідно до положень Закону України від 20 грудня 2016 № 1792 “Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту” здійснено наступні заходи щодо створення та організації функціонування ПрАТ “Експортно-кредитне агентство”:

  • Кабінетом Міністрів України постановою від 07.02.2018 № 65 “Питання утворення Експортно-кредитного агентства” прийнято рішення про утворення ПрАТ “Експортно-кредитне агентство” та затверджено його установчі документи (статут, положення про наглядову раду, про правління, про ревізійну комісію, порядок проведення конкурсного відбору кандидатів на посаду члена наглядової ради);
  • Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 866 призначено виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ “Експортно-кредитне агентство”;
  • зареєстровано (23.11.2018) юридичну особу ПрАТ “Експортно-кредитне агентство”;
  • сформовано статутний капітал у сумі 200 мільйонів гривень та забезпечується здійснення комплексу заходів щодо приватного розміщення першого випуску акцій ПрАТ “Експортно-кредитне агентство”.
  • На теперішній час вживається комплекс заходів задля забезпечення виконання основних завдань діяльності ПрАТ “Експортно-кредитне агентство”, визначених його Статутом з метою стимулювання масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження, у тому числі щодо розробки та затвердження відповідної нормативної бази діяльності Товариства.

Заходи здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 65 “Питання утворення Експортно-кредитного агентства”.

Цьому звіту скоро виповниться рік. А про результати “стимулювання масштабної експансії експорту товарів” щось не чутно. Простіше кажучи, ЕКА створено лише на папері.

Асоціація “Укрсудпром” не полишає спроби налаштувати владу на елементарне – виконувати закони!

Уже вкотре ми пропонуємо радикально прискорити створення державної системи підтримки експорту, передбаченого Законом України № 1792 від 20 грудня 2016 року.

Позиція органів влади, які повинні були виконати положення цього Закону, викликає занепокоєння у всіх українських організаціях виробників та експортерів. Виробники машин і обладнання, надавачі послуг на експорт втрачають сотні мільйонів внаслідок дискримінації, викликаної відсутністю в Україні національної системи підтримки розвитку експорту.

Станом на січень 2020 року більшість положень Закону не виконано міністерствами економічної політики, закордонних справ, фінансів та ін. Україна чи не вперше має приклад конфлікту, коли виконавча влада не виконує узаконеного парламентом та президентом рішення, а правоохоронна система на це тривіально не реагує.

Водночас підтримку підприємств всіх видів власності держава витрачає близько 10% ВВП, або 8,6 мільярда доларів щорічно.

Частіше всього ці витрати стають порожніми або ж такими, що збагачують ділків, або ж спрямовуються на покриття збитків минулих періодів. Наприклад, у 2018 році Верховна Рада ухвалила рішення виділити 400 мільйонів гривень на покриття заборгованості “Південмашзаводу” за електроенергію. Такі вливання з 1991 року робляться у ланки промисловості, які занепадають. Просто кажучи, відбувається латання дірок і аж ніяк не інвестування розвитку.

У світі впродовж сотні років склалося правило, що будь-яка, бодай трішечки амбітна держава, прагне створити та підтримувати попит світових ринків на продукцію своїх національних виробників.

Саме цей попит генерує становлення та ріст національних виробництв. Попит внутрішній слабкий, зовнішній – необмежений, але з високою конкуренцією. Саме тому держава має створювати місток до зовнішнього попиту.

У цьому механізмі задіяно багато нових засобів, інструментів та організацій. Серед них у більшості країн, повторюся, виділяються ЕКА – Експортно-кредитні агенції. Вони субсидують позики нерезидентам, які купують у резидентів товари й послуги на виплату, що фінансується банками. Так створюється зовнішній попит на продукцію національного виробництва.

Спроба працювати за світовими правилами щоразу натикається на українську дійсність. Це порочне коло врешті-решт необхідно таки розірвати. Де тут причина – у недолугій владі чи несумлінних виконавцях ще треба розбиратися. Єдине, що маємо затямити назавжди: зробивши перший крок, не зупиняймося. І тоді ми й направду почнемо розвиватися.

На завершення ще раз висловлю щиру надію, що Фонд підтримки підприємництва принесе Україні та суспільству корисні результати. Рівно ж маю надією, що почнуть діяти всі започатковані програми, закони матимуть силу, незалежно від тих, хто сидить у владних кріслах на печерських пагорбах.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram