Зміна виборчої системи – імітація чи реальність?

Зміна виборчої системи - імітація чи реальність? Фото zakarpattya.net.ua

До планових виборів як Верховної Ради, так і Президента ще два роки. Однак проблему реформування виборчої системи, схоже, ніхто вирішувати не збирається.

За словами координатора мережі ОПОРА Ольги Айвазовської, наразі доля реформ у сфері виборів залежить від позиції Верховної Ради щодо розгляду проектів Виборчих кодексів, яких зареєстровано два. Один з них містить пропозицію щодо парламентських виборів з відкритими списками, інший – пропорційної виборчої системи з висуванням окремих кандидатів від партій в номінаційних округах, аналогічної тій, котра застосовувалась на місцевих виборах 2015 року.

Якщо законодавці і далі будуть зволікати із реформуванням виборчої системи, то на виборах 2019 року ми зіткнемось з недоліками застосування чинної і закритих списків – непрозорим формуванням складу парламенту, застосуванням адмінресурсу, політичної корупції. В той же час суспільство зацікавлене у прозорості та відкритості виборів.

Також варто дослухатись до думки ПАРЄ та Венеційської комісії, котрі рекомендують Україні змінити виборчу систему на пропорційну, яка базується на регіональних округах та відкритих списках.

Три законопроекти, котрі розглядала ВР, були провалені. Один з них якраз і містив норму про відкриті списки. Наразі у парламенті зареєстровано два проекти виборчих кодексів, які мають врегулювати правила виборів у комплексі. Кодекси покликані регламентувати увесь спектр питань щодо виборів: формування та діяльність ЦВК, створення та функціонування Реєстру виборців, розподіл мандатів серед депутатів, процедуру їх відкликання, покарання за порушення під час виборів тощо. Ідея кодифікації виборчого процесу має сенс, переконані експерти. Адже зараз всі ці процедури регулюють різні закони, які часто суперечать один одному. “В країні, де регламентація виборчих процедур різна для виборів різних рівнів, кодифікація просто необхідна”, – переконана Ольга Айвазовська.

Проте виборча реформа поляризує політичних гравців, котрі відповідальні за її впровадження. Кожен з них має свій інтерес у виборах. Так звана еліта не готова до діалогу ні сама з собою, ні з суспільством щодо цього питання.

Сьогодні потрібно розуміти, що два проекти кодексів, котрі перебувають на розгляді в Верховній Раді, мають великі шанси провалитись під час голосування, адже більшість депутатів просто не розуміє суті пропонованих змін та боїться втратити контроль над своїми партіями. Одночасно самі партії не зацікавлені у боротьбі між своїми ж кандидатами у виборчому списку.

Саме відкриті списки дають можливість усунути більшість корупційних схем, котрі притаманні мажоритарній та пропорційним системам. Виборець, котрий голосує за конкретну людину, має можливість змінити сам формат нинішньої влади. В той же час відкриті списки стимулюють партії до свого партійного будівництва та пошуку дійсних лідерів у регіонах. Така система змусить партійних лідерів підбирати кандидатів з огляду на їхню підтримку людьми, а не на платоспроможність.

Як говорить експерт Платформи прав людини Олександр Бурмагін, суспільству ніхто не пояснює суті можливих змін, ніхто не веде дискусії щодо можливих варіантів реформи, а суспільство, своєю чергою, не тисне на еліти, бо не розуміє важливості питання.

Ще однією проблемою щодо змін у виборчій системі є те, що Україні не варто сподіватись на тиск зовні у цьому питання – процедура виборів є суто внутрішнім питанням країни, тому втручання західних партнерів майже виключене. Без внутрішнього тиску на еліти ми ризикуємо увійти у виборчий процес з мисленням та законодавством двотисячних років, яке на даному етапі розвитку не дає можливості вибрати владу, яка б відповідала нинішнім вимогам.

Микола Кірєєв, “Український інтерес”