#Жыве_Беларусь: що треба знати про протести? Розмовляємо з експертом

Яка ймовірність перемоги протестувальників, наскільки реальний кримський сценарій та чи справді білоруська опозиція грає на руку Кремлю, а Лукашенко втече закордон – у спецвипуску ПОЛІТподкасту відповів нам на ці та багато інших запитань Богдан Мироненко – спеціаліст із питань Балкан і Центрально-східної Європи аналітичного центру AD ASTRA.

Перед тим, як перейти до розмови з Богданом спробуємо коротко розповісти вам про протести, а також нагадати про їхній передвиборчий бекграунд.

Білорусь уже четвертий день поспіль потопає в поствиборчих протестах, які силовики жорстоко намагаються придушувати. 9 серпня в країні відбулися президентські вибори, які точно не можна назвати чесними та справедливими.

За незмінного протягом останніх 26 років президента Лукашенка начебто проголосувало 80%, а за його головну суперницю Світлану Тихановську – 9,9%. Принаймні такі офіційні дані.

Тим часом мережею в день виборів ширилися фото та відео численних фальсифікацій: бюлетені вкидали, а явку коригували на вже готових звітах.

Мовчимо вже про своєрідну передвиборчу кампанію, яка навряд чи додала відсотків Лукашенку. Репресії проти його потенційних опонентів почалися ще в травні, а майже всім так званим альтернативним кандидатам відмовили в реєстрації на вибори.

Єдиною зареєстрованою кандидаткою, що мала реальну підтримку людей, стала Світлана Тихановська – дружина затриманого раніше влогера Сергія Тихановського, який є чи не найвідомішим критиком Лукашенка. Кампанія Тихановської мала шалений успіх: її мітинги збирали десятки тисяч прибічників. За деякими даними її підтримка сягала 60% і більше.

Очевидно, що результат Тихановської у менш ніж 10% обурив білорусів, і десятки тисяч людей по всій країні вийшли на вулиці вимагати відставки Лукашенка.

Остаточно розігнати протестувальників не вдається ні спецпризначенцям, ні військовим, що прийшли на підмогу першим. А діють силовики жорстко: стріляють по демонстрантах з пневматичної зброї, кидають світло-шумові гранати, обливають із водометів і навіть таранять натовп спецтехнікою. За час сутичок загинув один із протестувальників, сотні травмовані.

У вівторок Тихановська виїхала з Білорусі та записала відеозвернення, де заявила, що не витримала тиску, а жодне людське життя не варте того, що відбувається в країні. Згодом вона опублікувала інше звернення: начитала текст з аркуша та закликала протестувальників більше не виходити на вулиці. Раніше кандидатка неодноразова заявляла, що їй та наближеним до неї людям погрожували.

Тепер, коли про бекраунд та розвиток ситуації навколо Білорусі ви вже знаєте, то можна й переходити до розмови з нашим експертом Богданом Мироненком.

Доброго дня, Богдане! Наскільки реальні успіхи протестів, особливо у світлі того, що Тихановська фактично закликала мітингарів не виходити на вулиці?

Я б оцінив шанс на успіх протестів нижче середнього, але все-таки не зовсім низько, з урахуванням того, що для великої частини протестувальників Тихановська тепер є більше приводом.

Думаю, у Білорусі цілком можливе повторення ситуації у Хабаровську, коли на особистість того, з кого протести почалися, увагу згодом перестають особливо звертати. На перше місце виходять вимоги конкретних змін і лібералізації самого режиму загалом.

З такою позицією Тихановської шанси на успіх дещо впали, але, як то кажуть, ніколи не кажіть ніколи.

Тобто ви вважаєте, що протести зараз не підуть на спад, так?

Я вважаю, що, як мінімум, ще тиждень точно не підуть.

Люди кажуть, що вийшли, бо Лукашенко засидівся при владі. Лукашенко ж каже, що частина мітингарів прагне розхитати ситуацію. Чи є в його словах частка правди?

Коли я чую будь-які ці заяви щодо розхитування ситуації, одразу згадується відомий плакат, з яким свого часу на протести виходила велична постать російського лібералізму – Валерія Новодворська. На її плакаті тоді було написано “не раскачивайте лодку, нашу крысу тошнит”.

Відповідно, будь-які заяви Лукашенка про розхитування ситуації, як і заяви Путіна, Назарбаєва, чи десятків диктаторів до них – це ніщо інше як жалюгідне особистісне виправдання.

У день виборів президентський літак покинув Білорусь і прилетів до Туреччини. Чи може Лукашенко взяти приклад з Януковича та накивати п’ятами?

Може, але є кілька “але”. По-перше, це може статися лише тоді, коли він побачить, що внутрішня опора його режиму, себто силовики, військові, міліція тощо будуть деморалізовані або почнуть переходити на сторону протестувальників.

По-друге, він має знайти собі надійний прихисток, бо доволі ймовірна ситуація, за якої РФ не захоче його приймати, з огляду на певні некомфортні для Кремля останні рішення Лукашенка.

У 2014 році Росія скористалася постреволюційною нестабільністю України, щоб анексувати Крим. Чи можливий кримський сценарій у Білорусі?

Він можливий, особливо враховуючи те, що територія Білорусі достатня для здійснення анексії бодай її половини, але реакція Заходу певною мірою стримає амбіції кремлівських господарів.

Якою може бути реакція Заходу? Це буде політичний тиск, економічний тиск чи можливо навіть введення військ, якщо в Білорусі буде такий запит?

Від Євросоюзу дії будуть насамперед політично-економічними. Вони можуть бути набагато жорсткішими до Лукашенка та до Путіна, якщо другий все-таки вирішить втрутитися, як це вже траплялося у березні-квітні 2014 року.

Реакція Євросоюзу може зробити Білорусь темним острівцем на карті Європи без купи необхідних нині речей. Можуть відключити SWIFT (міжнародна міжбанківська система здійснення платежів, – прим. ред.) тощо.

З боку ж США може розпочатися перебазування військ, що перебувають у Німеччині, ближче до російських кордонів. Це може відіграти значну роль, але навряд чи буде пряме зіткнення: американсько-російське протистояння – це те, чого бояться всі.

Ми зараз говоримо про протест із низів, про те, що звичайні люди вийшли протестувати проти Лукашенка. Чи можливий бунт згори – протидія Лукашенку у владній вертикалі?

Вважаю, що у світлі останніх перестановок, зокрема, заміни 4 червня прем’єр-міністра Румаса на Головченка (другий вважається таким собі хард-лайнером захисту Лукашенка та патронату його системи), внутрішня неузгодженість можлива лише тоді, якщо буде очевидно, що силова опора режиму вже не може чинити жодного спротиву. Тобто, коли втечі загонів міліції особливого призначення, такі як ми бачили у Мінську, стануть масовими, якщо армія, яку послали на придушення акцій, кидатиме зброю та виступатиме з народом.

Ви бачите принципову різницю між сьогоднішніми протестами та протестами, що відбувалися після президентських виборів 2010 та 2015 років? Цього разу все справді серйозніше й не завершиться декілька денними мітингами?

Абсолютно, хоча чесно зізнаюся, що ставка на Тихановську та поява фігур як-от Бабарико, Цепкало, була для мене несподіванкою.

Я ще навесні думав, що білоруська опозиція, найімовірніше, об’єднається або навколо когось із так званої “старої гвардії” (тих, що прийшли ще в 91-му році під офіційним біло-червоно-білим прапором), або навколо якогось перспективного кандидата, як Анна Канопацька.

Чому Канопацька? Тому що бути в часи вже такого серйозного, зрілого, зміцнілого лукашенківського режиму депутатом палати представників – це треба вміти. І тому я скажу, що відмова від дебатів Канопацької, на яку я все одно доволі сподівався, для мене стала великою прикрістю.

Фактично всі зареєстровані кандидати є не дуже яскравими політично, хто би це не був: чи то та сама Канопацька, чи Черечень (кандидат від соціал-демократичної команди).

Річ у тім, що ось цей імідж міцного господарника може приваблювати частину виборців. Образ бацьки, який гнівно кидається на поганих бояр і прагне виявити, чого погано живеться коровам на фермі, а лід не залитий у каток, частині людей дійсно імпонуватиме.

Білоруську опозицію часто звинувачували в недостатній увазі до питань взаємин із Росією. Що опозиція занадто сконцентрована на внутрішніх проблемах і не бере до уваги міжнародну політику. Наскільки справедливі такі звинувачення?

Це питання дійсно є дуже актуальне, особливо для нас, українців, оскільки ми маємо великий запит на чистоту опозиції від прихильників різних сфер впливу, зокрема, і Росії.

Справді, доволі несміливі заяви у Бабарико, який плутаними термінами висловлювався щодо нейтралітету Білорусі; Тихановської, яка говорила, що Крим де-факто російський, та її чоловіка, у якого в фейсбуці чимало фотографій з Гіркіним, Путіним і патріархом Кірілом (Гундяєвим).

Зовнішня політика – не найсильніше освітлена сторона цих кандидатів, але їх, як політиків, теж можна зрозуміти: народ Білорусі радше обере жити в такому нейтральному “застої” за будь-якого президента, аби тільки лишатись осторонь від найгарячіших світових подій.

У цьому плані Білорусь – східноєвропейська Швейцарія або Австрія. Їм здається, що рівновіддаленість як від усіх трендів – це те, що задовольняє народ, тому кандидати йдуть у цьому напрямку.

Але попри це білоруську опозицію не можна назвати агентами Кремля, чи не так?

Ні, не можна. Усі звинувачення проти них і на користь Лукашенка, як “сильного і незалежного” кандидата базуються на доволі слабкій доказовій базі.

Підсумовуючи, що чекає на Білорусь у найближчому майбутньому?

З таким буремним розвитком подій важко що-небудь загадувати наперед, особливо, враховуючи непередбачувану ситуацію із зовнішньополітичним трендом.

Останні заяви щодо всенаціонального страйку вселяють надію, проте перед опозицією все ще постає проблема: як провести свою ідею, не потрапивши водночас під який-небудь “закон о тунеядцах”, і ще зберегти свою країну економічно потужною.

Бо загальний страйк – стратегія неважка: в Болгарії заявляли про це і, як я думаю, успішно реалізують, в Білорусі це буде важче, оскільки існує поліцейська держава.

Поки що сподіватимемось на те, що спротив буде успішний, вуличні акції привертатимуть увагу людей, і водночас ніхто з них не постраждає. Мені б особисто хотілося розвитку такого сценарію. Молюся за майбутнє білоруської демократії.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram