Журналіст побував у “шкурі адвоката”: спори з банками та кладовищем

День у якості адвоката. Фото "Український інтерес"

Колись у газетах була така рубрика – “Кореспондент отримав завдання…”. Це коли журналістові доручали “побувати у чужій шкурі”: отримати якусь довідку, освоїти професію, щось знайти тощо.

“Український інтерес” вирішив спробувати своїх журналістів у професії адвоката. Оскільки з усієї редакції юридичну освіту маю лише я, то і честь стати “адвокатом на день” випала мені.

Отже, сьогоднішній день ми проведемо, приймаючи громадян у одній з юридичних фірм Києва. Вона працює з клієнтами, яких направляє державний Центр безоплатної правової допомоги.

За словами керуючого партнера фірми Наталії Ткаченко, на цих клієнтах контора заробляє мало – основний дохід приносять люди, готові платити за послуги. Але від “безплатних” контора не відмовляється принципово: “Коли здавала кваліфікаційні екзамени, щоб отримати посвідчення адвоката, я пообіцяла собі не відмовляти людям у допомозі. – каже пані Наталія. – Ось тепер виконую свою обіцянку”.

Кому допомагаємо?

Як говорять помічники адвоката (а саме на них лягає основний тягар спілкування з людьми), відвідувачів багато. Основний контингент – безробітні, пенсіонери, переселенці. Ті, кому зараз важко і хто не може дозволити собі заплатити за послуги. Асортимент скарг – найрізноманітніший: спори за кредити, перегляд пенсій, соціальних виплат, розлучення, розподіли майна, аліменти, спадщина. Є й кримінал – в основному викликають на затримання підозрюваних у злочинах. Більшість з цих людей потім знаходить собі платних адвокатів, але є й такі, кого доводиться потім супроводжувати у судах всіх інстанцій.

На мою долю таких не випало сьогодні. Втім, я й не міг би ними займатись – представництво “по криміналу” потребує статусу адвоката, а я таким не є.

Адвокатський день починається не з кави

А з дзвінків людей, які потребують допомоги. При цьому люди не рахуються з часом – можуть зателефонувати і посеред ночі. Як говорять адвокати, це не страшно, адже допомога може знадобитись будь-коли. Дивує інше – люди часто дзвонять опівночі з тим, що зовсім не потребує такої нагальності. Наприклад, розподіл майна або спір з банком. Яка необхідність примушує дзвонити опівночі?

“Якщо дзвонить людина, яку, приміром, затримують поліціянти о третій ночі – це зрозуміло і правильно. Але коли о тій же третій ночі дзвонять і намагаються проконсультуватись у цивільному спорі, бо сягнула “геніальна ідея” щодо стягнення моральної шкоди з колишнього чоловіка”, – діляться адвокати (з власного досвіду – колись я також займався юридичною діяльністю – можу це підтвердити. Досі пам’ятаю дзвінок свого останнього клієнта, який ділив майно з колишньою дружиною. Йому закортіло проконсультуватись з цього приводу о 1 годині 40 хвилин ночі).

Мені пощастило – мій “адвокатський” день почався о 9-00. Прийом сьогодні ведемо вдвох – я і помічник (справжній) адвоката Вікторія. Вона забирає собі складніші випадки – якою б добротною не була моя освіта, але практики все-таки не маю у цій сфері досить довго.

За день маю чотири справи: виплата допомоги переселенцям з Луганська, повернення вкладу з банку, відновлення права на місце на одному з кладовищ Києва та спір з Національною спілкою художників.

Допомога переміщеним особам

Пані Оксана приїхала до Києва після початку війни. Втратила у Луганську роботу, квартиру. Стала налагоджувати життя на новому місці. Вийшла заміж. Наче все нормально. Але після народження дитини почались негаразди у сім’ї, постійні конфлікти з чоловіком та його матір’ю. Хто тут правий, хто винуватий – не нам вирішувати. Та й суть її проблеми в іншому: Оксані виплачувалася так звана “щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг”. Вона невелика. Але – бодай якась допомога.

Оксана Ш. розповідає мені про свою проблему. Фото “Український інтерес”

І от одного дня її чоловік пише листа до Управління праці та соціального захисту населення, у якому повідомляє, що у його власності є частина квартири. А це автоматично забороняє виплату допомоги – адже у сім’ї є власне житло. Принаймні, формально виглядає саме так. Хоча у реальності шлюбу фактично не існує – триває процес розлучення. І ті копійки допомоги – дуже важливі. А ще з Оксани вимагають повернути ніби-то “переплачені” гроші – близько 20 тисяч гривень. Їх у неї нема, та й про те, що у її офіційного чоловіка існує частка в квартирі, вона дізналась у момент, коли Управління праці направило їй листа з вимогою повернути кошти.

Пенсіонерка і банк

Наступна справа – повернення вкладу зі збанкрутілого банку. Одна з пенсіонерок ще у 2009 році вклала до банку 44 тисячі гривень. І, спокусившись високими відсотками, оформила депозит на пред’явника. Який не підпадає під виплату з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Про це вона дізналась лише через кілька років після банкрутства банку – співробітники при оформленні документів не “удосужилісь” пояснити різницю. І майже десять років людина добивається хоч якоїсь відповіді, але єдине, чого досягла – їй обіцяють виплатити кошти, якщо такі залишаться від ліквідації майна банку.

Місце на кладовищі

Третій мій сьогоднішній клієнт має, на перший погляд, досить курйозну проблему – добивається місця на одному з київських кладовищ. Хоча насправді у цьому немає нічого ні смішного, ні курйозного – всі ми закінчимо колись земний шлях і всім потрібно достойне поховання.

У цьому випадку проблема виникла ще у середині дев’яностих. Коли ховали його бабусю, оформили ділянку на кладовищі для двох могил. І от одне місце поки вільне. Але в “бардаку” дев’яностих похованням займалось нині вже давно збанкрутіле похоронне бюро. І ділянку у реєстрі записали за прізвищем того, хто безпосередньо займався організацією похорону. А тепер онук намагається відновити документи та довести, що має право бути похованим саме на цьому місці. Історія сумна насправді – людина вже немолода і розуміє, що скоро пора йти у вічність.

Про останню справу – щодо спору з Національною спілкою художників – я розкажу окремо.

Що робить помічник адвоката

Завдання помічника адвоката – вислухати всі ці історії. А розповідають часто дуже плутано і емоційно, та й самі історії інколи неможливо слухати спокійно. Як кажуть адвокати – треба завжди абстрагуватись від проблем клієнта. Інакше просто “згориш”. Але не завжди те вдається – хіба можна спокійно вислуховувати чуже горе? Проте професіоналізм полягає у тому, щоб не поспівчувати людині, а допомогти. Тому – геть емоції, головне – юридично значимі факти. Ті, які впливають на справу і які можна довести.

Помічник адвоката відбирає необхідні папери, формує адвокатські запити до відповідних органів, аби витребувати документи, яких не вистачає у справі. Готує, за необхідністю, позов до суду. Але головне – за адвокатом. Якому потрібно коротко і по суті розповісти суть справи і який перевіряє та виправляє все, зроблене помічником. Бо відповідальність за зроблене – на ньому. Після цього починається паперова тяганина – всі запити потрібно направити за належністю, позови – подати до суду. І чекати результату та боротися за права клієнта. Це досить довгий процес.

Сутяжники

Тепер повернемось до останньої справи. Вона – неприємна. Ні, зовсім не тому, що людина судиться з поважною організацією. А тому, що позивач – звичайний сутяжник. Якому головне не відновити справедливість, а сам процес судової тяганини. І, на жаль, такі клієнти трапляються досить часто. Біда не в тому, що вони судяться. Біда в іншому – вони забирають час. Через таких хтось не зможе отримати допомогу. Головне – вони забирають час і ресурс у судах. Бо суди зобов’язані розглядати належним чином оформлені позови. А в той же час Україна має величезний некомплект суддів, суди завалені справами  і люди часто просто не можуть вчасно отримати доступ до правосуддя.

Адвокати відверто не люблять сутяжників, незалежно від того – “платний” це клієнт чи направлений з Центру безоплатної правової допомоги. Бо вони забирають дорогоцінний час і не дають допомогти тим, хто допомоги дійсно потребує.

Що буде з “моїми” справами

Такий випав мені сьогодні день у “шкурі адвоката”. Знову переживши те, чим колись займався, можу сказати – це дуже важка робота. Бо стикаєшся з людським горем і бідою. І часто люди дивляться на тебе, як на Бога, але інколи ти розумієш, що допомогти безсилий. Саме це і є найбільш важким в адвокатській роботі.

Всі справи, які цього дня дісталися мені, я буду вести до кінця – така умова нашої співпраці з адвокатом. Це займе, як мінімум, два-три місяці. Але в мене знайдеться на те час, та й цікаво. Приємно згадати молодість і перевірити свої сили у давно, здавалось би, забутій  царині. Сподіваюсь, що вдасться допомогти людям.

Помічником адвоката був Микола Кірєєв, “Український інтерес”