Земля учасникам АТО: чи вистачить на всіх?

Земля учасникам АТО: чи вистачить на всіх? Фото: na.mil.gov.ua

“Землі немає”. Таку відповідь найчастіше чують учасники АТО, коли намагаються отримати гарантовану їм державою землю. “То навіщо ж було обіцяти?” – запитують АТОвці. Адже в уже далекому 2014 вони йшли добровольцями захищати Україну явно не за земельну ділянку. Це влада вирішила у такий спосіб їм віддячити і ухвалила зміни до закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Як результат – всі задоволені… були, поки не зрозуміли, що в українських реаліях на практиці втілити такий благородний задум у життя важко. Ні, землю давали і продовжують давати, але не всім і не всюди. Лише до 2018 року із заявами щодо отримання земельних ділянок звернулися понад 187 тисяч учасників АТО. Дозвіл отримали близько 135 тисяч. Інше питання, яка та земля і з ким за неї доводиться “воювати” бійцям.

“Нам казали: Землі немає! А ми знайшли”

Своєю історією поділилися АТОвці з Чернігівщини, які у 2015 році також добивалися гарантованого права на виділення землі для індивідуального житлового будівництва, тобто по 10 соток. Вони за процедурою подавали заяви до міської ради, а отримували стандартну відмову: “за відсутності вільних земельних ділянок”.

“Ситуацію вдалось вирішити за допомогою екс-депутата міської ради, члена земельної комісії. Саме він показав, де і скільки у місті є землі. Ми взяли кадастрову карту та й надрукували з неї витяги тих місць, на яких були вільні ділянки. Потім відзняли сюжет, де показали і карту, і місцевість, на якій була земля для АТОвців. Після цього на нас полився бруд з боку міської влади. Мабуть, оточення міського голови і сама очільниця міста вже бачили ту землю своєю. Тому посадовці намагались розказати, що наш сюжет брехня і землі таки немає”, – розповідає голова ГО “Право на захист” Віталій Лічман.

Але після того, як у невеличкому містечку об’єдналися вже кількасот учасників бойових дій, земля раптом знайшлася. На всіх її не вистачило, та й не всі ділянки були рівнозначні. Тому хлопці зібралися і вирішили між собою, як ділити землю. На початок списку на отримання поставили родичів тих, хто загинув. Потім – поранених. А серед інших влаштували своєрідну лотерею.

“Так було і правильно, і справедливо. Хай усім не вистачило, але ж суть в тому, що влада підло брехала, що землі немає взагалі нікому! І це не якісь абстрактні президент з прем’єром, це говорили ті люди, які живуть поряд, часто є сусідами – у нас містечко маленьке, тут всі один одного знають”, – додав голова ГО.

“Вимагаєш вільну землю АТОвцям – значить ти економічний рейдер”

Такі приклади, коли формальні відписки, чиновники та бюрократи не дають бійцям реалізувати своє законне право, є у кожному регіоні України.

АТОвці з Вінниччини майже рік боролися за землю з владою. А все тому, що знайшли вільну ділянку, на яку претендував депутат облради.

“У нас депутат прокручував свою схему. Шукав АТОвців, і обіцяв їм 100 тисяч гривень за 2 га землі (йдеться про землі сільськогосподарського призначення – ред.). Тобто хлопцям оформляли землю з умовою, що цей депутат її викупить. Йому підігрувала сільська рада, у межах якої була та земля. Коли бійці погоджувалися, ціна падала до 70 тисяч. А коли доходило до факту оплати, вони отримувало всього 50 тисяч”, – розповідає голова ГО “Спілка учасників АТО м. Хмільника та Хмільницької області” Валентин Ковальський.

Він зазначає, що це не єдина махінація з боку депутата. Також він перешкоджав АТОвцям отримати землю, яка раніше була у його власності.

“У нього було фермерське товариство, яке він зробив банкрутом. Земля після цього звільнилася і повинна була йти насамперед учасникам АТО. Голова держгеокадастру сам нам запропонував цю землю. І коли підготували усі документи – нам відмовили. Бо включився Звірков (депутат – ред). Землю він віддавати не хотів, бо мав з неї прибуток. Нас взагалі звинуватили в економічному рейдерстві. Виходить, що я, голова спілки займаюся економічним рейдерством, бо хочу, щоб вільну землю віддали АТОвцям. Влада ж захищає інтереси місцевого олігарха. І така ситуація всюди”.

Валентин Ковальський додає, що зараз через те, що було дуже багато акцій протесту з вимогою землі, влада пішла на зустріч і намагається робити все, щоб забезпечити земельними ділянками.

“Результат є, але це дуже важка робота. Земля – найцінніше, що є у держави зараз. Якщо у 90-х роках заводи, фабрики і все інше приватизували, то сьогодні всі урвати землю хочуть. Усі закони ухвалюються під олігархів. На законодавчому рівні ухвалили, що договір оренди можна укладати не менше, ніж на 7 років. Тобто ти віддаєш землю і не можеш нічого робити на ній. А розірвати його можна лише за згодою обох сторін. Більше того, якщо договір оренди закінчився, то переважне право знову взяти землю має попередній орендар. Якщо не продовжиш з ним, то він може подати в суд. Це як кріпацтво: пішов до одного пана і не можеш відійти від нього”, – каже голова спілки АТОвців.

“На тобі, небоже, що мені не гоже”

Не все так критично – землю все таки дають. Питання в іншому: яка та земля. Адже часто військові отримують у користування яри. Наприклад, на Запоріжжі ветеранам АТО, які 2 роки добивалися гарантованого наділу, замість сільськогосподарської ділянки виділили землю на кладовищі. На Черкащині АТОвці півтора року чекали обіцяної землі під забудову. Землю отримали. Поруч із сміттєзвалищем. А на Львівщині боєць АТО отримав землю на болоті. От і будуйся там.

Прикладів багато. Може й справді немає землі? А ще війна триває п’ятий рік, постійно відбувається ротація, учасники АТО повертаються з фронту, їхня кількість зростає. Тільки у Києві сьогодні близько 20 тисяч бійців, які мають право на землю. Також, треба врахувати, що Конституція гарантує землю кожному українцю.

Як вирішити проблему?

Погіршила ситуацію постанова, відповідно до якої виділення землі учасникам АТО відбувалося за результатами торгів. Тобто, якщо продається 75 га землі на відкритому конкурсі, то 25% від продажу передаються АТОвцям. Немає торгів – немає розподілу.

Тому бійці почали наполягати на змінах до Земельного кодексу, за якими учасники АТО і учасники Революції гідності гарантовано мають отримати землю незалежно від того, як вони нею потім будуть розпоряджатись. Уряд це підтримав, а також вимогу про матеріальну допомогу на розвиток бізнесу, пов’язаного з цією землею. Якщо ж землі не буде, виділяти грошову компенсацію із державного, обласного чи місцевого бюджету. За розрахунками, вона становитиме близько 78 400 гривень. Проект закону зареєстрували у парламенті ще у січні поточного року. Та у першому читанні депутати не ухвалила ці зміни – відправивши їх на доопрацювання. Учасники АТО зі свого боку вірять, що ситуація із землею нарешті розблокована. І після ухвалення парламентарями відповідних змін, ситуація із землею вирішиться.

Довідка:

Стаття 121 Земельного кодексу України визначає, що кожен громадянин України, зокрема учасник АТО, має право отримати безоплатно у власність землі: для ведення особистого селянського господарства – не більш як 2 гектарів, для ведення садівництва – не більш як 0,12 га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд – залежить від того, де ця земля розташована. У селах – не більш як 0,25 га, у селищах – не більш як 0,15 га, у містах – не більш як 0,10 га. Для індивідуального дачного будівництва – не більш як 0,10 га. Одну “сотку” (0,01 га, – прим. ред.) можна отримати для будівництва індивідуальних гаражів.

Ірина Савчук, “Український інтерес”