Земля. Нині кожен, хто чує це слово, розуміє про що йдеться. Із 1 жовтня 2020 року скасовується заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення. Суспільство стривожене, адже мова не про черговий законопроєкт, а про подальше майбутнє всієї України. Земля має особливе, сакральне значення для кожного українця. Аграрні експерти жваво обговорюють відкриття ринку сільгоспземлі, вони мають багато запитань до влади.

Водночас прості українці стривожені, адже не розуміють до чого призведе земельна реформа. Деякі сподіваються на економічну доцільність та вигоду, а деякі говорять гостро: “Дурнів у нас вистачає. Продадуть свою землю за безцінь. Буде й в скрині пусто, й у кишені не густо”. До речі, у цих суперечках щодо земель сільськогосподарського призначення ми якось забуваємо саме про село. Яка його чекатиме доля після проведення цієї реформи? На це питання відповідають експерти, юристи, політтехнологи.

Науковець у галузі політичної географії та геополітики Мирослав Дністрянський пояснив, що земельна реформа вплине на демографічну ситуацію в українських селах, посилить процеси депопуляції сільського населення:

“Зараз найгірша демографічна ситуація в сільській місцевості північно-східної частини України – Чернігівська, Сумська, Полтавська області. Величезна кількість населення старшого віку, висока смертність, низький природний приріст. Щороку з мапи зникає кілька сіл. Трохи кращою, але також несприятливою, є ситуація в північних та центральних областях. У селах на заході України демографічна ситуація значно краща, але економічна – навіть, гірша через тотальне безробіття (майже в кожній родині хтось працює за кордоном). У таких умовах державна політика на відродження та підтримку фермерства могла би призупинити знелюднення сільської місцевості. Могли б навіть з’явитися зародки нових поселень, зміцніла б економічна база села. Але в разі розпродажу земель, особливо у великих обсягах, українські фермери не зможуть конкурувати з іноземними латифундистами, холдингами тощо. Є загроза, що вони тотально скуповуватимуть сотні тисяч гектарів. Для експлуатації цих земель їм фактично не будуть потрібні селяни, бо найматимуть сезонних робітників із Центральної Азії чи з Північної Африки. Це посилить процеси депопуляції сільського населення.

Українські селяни, які хотіли би господарювати на землі, не мають коштів для її купівлі. Інші налаштовані лише на продаж. Проте кошти за продані паї будуть мізерними. Тобто українське селянство вже не буде власником землі. А це катастрофа і для селянства, і для країни.

Зараз важливо створити Земельний банк, який купував би паї тих селян, які не мають кому залишити їх у спадок, давав би фермерам дешеві кредити, а куплену землю здавав в оренду. Орендні відносини треба оптимізувати. Створити ринок оренди тощо. І лише після цього можна обережно ставити питання про продаж обмежених ділянок землі (не більше за 300 га) лише українським фізичним особам (селянам) без права перепродажу впродовж 50 років”.

Юрист Олексій Роговик завжди був прихильником ідеї прозорого, цивілізованого та конкурентного ринку обігу землі. Він детально ознайомився з текстами урядових законопроєктів, проаналізував заяви основних спікерів уряду щодо ринку землі. Сьогодні він не може підтримати ініціативу “Слуги народу” та президента.

Читайте також: Земля, яку ми все-таки “провтикали”?

“Чому? По-перше, поки що не побачив реальної політичної волі до запровадження запобіжників (регулювань) проти скупки задешево української землі як внутрішніми олігархами, так і зовнішніми транснаціональними корпораціями. Фінансових стимулів та підтримки дрібних чи середніх фермерів у цій моделі абсолютно недостатньо. Сьогодні залишається питання про можливість участі в ринку землі компаній з іноземними засновниками. Ще й з монополістичними квотами у 210 тисяч гектарів на “особу” в базовому законопроєкті. Влада поступово дає “задню” під суспільним тиском у темах формули Штайнмаєра, податків і землі, але ризики залишаються. Відповідне лобі нікуди не зникло.

По-друге, влада відмовилася від відкритої дискусії щодо цього рішення із суспільством. Ідеться навіть не про можливий земельний референдум, а про адекватну комунікацію на рівні експертних та галузевих кіл. Ми всі бачили, як законопроєкти щодо землі таємно протягували в парламентському комітеті. Це ще більше підриває й так малу довіру до ініціативи. Українці справедливо переживають, що українські села за поганого закону можуть потрапити в ще більшу економічну депресію. Бо, окрім традиційних соціальних проблем, посилиться тиск і вплив великих агрохолдингів на малі господарства. Усе це може завершитися монополізацією землі в руках великих гравців. 72% території країни за ціною майже 12 мільярдів доларів. Без виправлення всіх згаданих проблем мораторій не може бути скасований”, – пояснює Роговик.

Політтехнолог Олег Постернак зазначив, що в питаннях земельної реформи його непокоять цифри останніх соцопитувань, які показують консервативне ставлення українців до земельної реформи.

“Якщо влада проігнорує думку суспільства, відмовиться здійснювати якісну просвітницьку роботу та не обговорюватиме найважливіші пункти земельної реформи з профільними громадськими структурами, асоціаціями фермерів, об’єднаннями товаровиробників, то буде соціальний вибух. Імовірність “земельного майдану” цілком висока. І перший дзвіночок – брутальне протягування законопроєкту 2178-10 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” без врахування думки всіх членів аграрного комітету. Катастрофа полягає в тому, що аграрна громадськість не знає до чого готуватися. Нам говорять про запобігання концентрації землі в одних руках, але ж ніхто не розуміє, як розв’язати проблему концентрації землі в руках агрохолдингів, яка вже є. До речі, деякі з них мають велику вагу іноземного капіталу. Нам говорять про перехідний період для участі іноземців у придбанні землі, але ж деякі норми законопроєкту встановлюють обхідні маневри, що дозволять іноземцям викупити земельні ділянки сільгосп призначення. Ну, найголовніше: важко збагнути та обрахувати якою може бути справжня ціна на землю, оскільки земельні аукціони, як механізм визначення цієї ціни, не працюють”, – каже він.

Отже, експерти поки що налаштовані скептично щодо майбутньої земельної реформи. Без перебільшення зараз вирішують подальшу долю українського села. Що на нього чекає: процвітання чи бур’яни? Чи вдасться їх відродити, зробити заможними та сучасними? Ці питання мають бути у фокусі суспільної уваги.

Ліна Костенко колись писала: “Все менше рук, що вміють сіять хліб. Усе більше рук, що тягнуть усе в пельку”. Насправді ми ще вміємо сіяти хліб, ще вміємо працювати на землі. І завдяки ефективні земельній реформі сільське господарство може стати вигідним та престижним.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram