Унаслідок обміну “35 на 35”, який відбувся на початку вересня 2019 року, на свободу вийшла велика кількість українських політв’язнів, незаконно переслідуваних на території анексованого Криму та РФ. Цей обмін став одним з найбільших і знакових в історії України з моменту початку російської агресії.

За цей час українські адвокати, правозахисники та представники профільних державних органів відпрацювали ефективні канали комунікації і співпраці всередині країни, розробили законопроєкт про надання допомоги політв’язням, здобули численних прихильників серед західних політиків і активістів.

Проте за останні шість років кількість українців, переслідуваних у Росії на політичному ґрунті, росла настільки стрімко, що навіть після осіннього обміну в неволі все ще залишається не менше 86 громадян України, а на міжнародній арені звучать тривожні дзвіночки про повернення Росії в європейське політичне поле.

11 грудня в межах IV “Національної правозахисної неКонференції”, яку організував Центр громадянських свобод, Будинок вільної Росії в Києві провів дискусію “Заручники Кремля: перемоги, труднощі та нові виклики”. Під час цієї дискусії керівник Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігор Котелянець, адвокат низки українських політв’язнів у Росії Ілля Новиков та головний редактор інтернетового видання “Ґрати” Антон Наумлюк обговорили сучасний стан у питанні визволення українських політв’язнів і проблеми та виклики цього процесу.

Як наголосив Ігор Котелянець, зараз влада у контексті звільнення українських полонених відкрита, немає жодних проблем з комунікацією. “Немає такого, щоб ми за кимось бігали, доводили значимість цієї теми, необхідність звільнення чи підтримки. Зараз законопроєкт, спрямований на підтримку заручників Кремля, перебуває в Офісі президента. Цим людям потрібна підтримка, ми, як родини політв’язнів, не маємо ходити з простягнутою рукою по західних фондах і просити грошей на адвокатів, на посилки, на поїздки. Якщо Україна визнає цих громадян незаконно ув’язненими за політичними мотивами та поготів використовує їхні історії в міжнародних комунікаціях для доведення російської агресії, то вона повинна брати на себе відповідальність за них. І, в принципі, зараз проблем з нинішньою владою в цьому питанні немає”, – говорить керівник Об’єднання родичів політв’язнів.

Що стосується самих політв’язнів і їхньої взаємодії з державою, то, за словами Ігоря Котелянця, ніхто від держави не вимагає якогось пожиттєвого статусу для таких людей, якоїсь “корочки з написом “Заручник”. Ідеться, головно, про допомогу людині: допомогти під час ув’язнення, допомогти родичам. Держава має брати на себе витрати на послуги адвокатів і витрати, пов’язані з реабілітацією людей після повернення з полону. Законопроєкт, який передбачає всі ці моменти, наразі підтриманий і Офісом уповноваженого з прав людини, і ключовими міністерствами. Наразі він в Офісі президента чекає на розгляд. За найоптимістичнішого сценарію, цей законопроєкт має шанси потрапити на голосування до парламенту до кінця року.

Щодо ситуації з визволенням заручників Кремля, то їхні родичі покладали великі надії на зустріч у Нормандському форматі, яка відбулася 9 грудня. “Нам неодноразово говорили, що домовленості про звільнення тих людей, які там залишаються, – за різними списками це від 90 до 114 осіб – існують. Ми сприймали саміт як фінальний етап того, про що вже домовилися. Але ось це формулювання “всіх на всіх”, про яке домовилися в Парижі, виявляється, що під ним кожен має на увазі щось своє. І лише після брифінгу Зеленського стало ясно, що йшлося тільки про заручників Донбасу”, – говорить Ігор Котелянець. Що буде з іншими, наразі незрозуміло. Росія не погодила той список, який подавала Україна. Звільнення політв’язнів із Криму та інших українських громадян, які стали заручниками у Росії, буде предметом наступних домовленостей.

Ілля Новиков, адвокат низки українських політв’язнів, наголошує, що для людини, яка опинилася в російській в’язниці, надзвичайно важливим є питання комунікації. І це ключове у роботі адвоката. У випадку з російськими політв’язнями адвокат часто виявляється єдиним комунікатором. З іноземними громадянами (і це не обов’язково українці) дуже допомагає те, що вони мають право на відвідування консулами своїх країн. У більшості випадків, говорить Новиков, консули навіть мають більше можливостей потрапити до в’язня, ніж адвокати.

“Який досвід ми винесли з роботи останніх п’яти років: перше – усі розмови, що у межах судового процесу по такій категорії людей можна добитися виправдання або хоча б зменшення терміну – не більше, ніж розмови. Ці розмови нічого не варті. Друге стосується України. З нею все ясно – від українських дипломатів автоматично ми розраховуємо на підтримку. Але щоб досягти суттєвішого результату, ключовою є підтримка інших держав. По Сенцову й Тетієву у Макрона з Путіним була окрема розмова. Що, очевидно, відіграло роль у випадку Сенцова, якого дуже не хотіли віддавати. І, безумовно, було ключовим у випадку Тетієва, якого хотіли ув’язнити на чотири роки при максимальному терміні десять, а в результаті він вийшов на свободу через півтора року”, – ділиться своїм досвідом адвокат.

Що стосується того, як далі діяти задля визволення політв’язнів, то Ілля Новиков радить не опускати руки і “давити” на Росію всіма можливими способами – через дипломатів, політиків, громадськість: “Десь, посміхаючись, як Меркель, десь, насуплюючись. Ніщо інше, на жаль, не працює”.

Антон Наумлюк, головний редактор видання “Ґрати”, звертає увагу, що кожен момент у обміні, який вже відбувся, надзвичайно індивідуальний. Реально на процес обміну мають вплив очільники Німеччини, Франції та Туреччині. Остання домоглася звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза.

“Говорити про те, що ось у цьому випадку відіграла роль громадська кампанія, а ось у цьому – дипломати, не можна. І давайте робити саме так, а не інакше – теж говорити не можна. Кожен випадок – індивідуальний. Необхідно враховувати, що відбувається в самій Росії, навколо неї, наприклад, на Близькому Сході, де у Путіна є свої інтереси тощо”, – висловлює своє бачення проблеми Наумлюк.

На його думку, громадськість не може вплинути на міжнародні рішення. Але вона має можливість тиснути на своїх політиків, які, своєю чергою, можуть домовлятися у той чи інший спосіб на міжнародній арені. Завдання громадян – доносити до своїх урядів думку, що питання звільнення політв’язнів – це найнагальніший запит суспільства.

“Тиск під час футбольного чемпіонату – чудова ідея, бо підігрівається інтерес. Тиск на Ердогана та Туреччину в момент, коли вони збираються воювати в Сирії, – чудова ідея, бо їм необхідно домовитися з Путіним, а останньому – з ними. У кожному випадку все дуже індивідуально”, – наголошує редактор “Ґрат”.

Загалом же учасники дискусії доходять думки, що основне завдання держави й громадян у питанні звільнення заручників Кремля – “допомагати тут і зараз”. Спрогнозувати, де, коли та кого захоплять у полон росіяни, неможливо. Неможливо і запобігти цьому. Тому потрібно бути до цього готовими, насамперед, на рівні держави, і не залишати своїх громадян напризволяще.

Як зазначив Ілля Новіков, Україна у цьому плані вигідно відрізняється від Росії, для якої громадяни взагалі не становлять жодної цінності. Київ же готовий боротися за кожного українця, який потрапив у полон до ворога.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram