– Ні, я цього не зможу зробити! – здалася я і вже готова була податися повзти назад, так і не розпочавши своєї подорожі печерами Тернопільщини.

Не так я собі уявляла цей похід групою з екскурсоводом: не просочування між щілинами, які колись розмило, як сказали, давнє море, не ходіння по відполірованих стінах над кількаметровою прірвою, не заповзання у темні вузькі колодязі в повну невідомість, не нескінчене подолання величезних валунів, а безтурботну прогулянку підготовленими для ніжних дівчат просторими печерами з розгляданням мальовничих сталактитів і сталагмітів.

– Не піду далі, рятуйте! – мало не плакала я, вчепившись у гладеньку каменюку над темним проваллям, яке належало відчайдушно подолати.

Однак я була останньою, тож рятувати мене вже не було кому, а сидіти пів дня на цьому камені, з якого й злізти боялася, якось не кортіло.

“Якщо це такою буде вся подорож, то мене залишать на згадку кажанам… Хто мене напоумив податися в цю чорну діру?!”

Той, хто напоумив, простягнув руку та з такою надією подивився в очі, наче саме від мене зараз залежав порятунок усього світу.

Те, що для когось було легким і простим, мені далося з величезними зусиллями. Але далося, як тільки повірила в це! За межею, яку ставив страх, відкрилися нові можливості та нові враження. Незабаром я, ніби потічок, гнучко, стрімко і жваво долала кілометрові лабіринти підземного світу.

Мабуть, у житті потрібно робити щось, що вибиває з колії буденності й переносить в інші світи. У такі моменти звичайне та повсякденне набуває зовсім інших значень, приходить переосмислення того, що було, а також усвідомлення того, що потрібно втілити.

“Коли я бігла четверту годину, до мене прийшла ясність мислення та відчуття життя як особливого дару, – сказала 70-річна жінка, яка на пенсії захопилася бігом на далекі дистанції і не раз долала цілодобовий марафон. – Я була хворою і нещасливою. Тепер усмішка, бадьорість і витривалість – мій нормальний стан”.

Природа увесь час показує нам через різних людей, що закладено в нас, на що здатен наш організм, інтелект, дух у своєму потенціалі. Прикладів цьому – неймовірна кількість!

У 2003 році багаторазовий чемпіон із кікбоксингу Нугзар Гограчадзе зубами протягнув 4 метри поїзд вагою 228 тонн.

Омар Ханапієв, силовий гімнаст із Дагестану, в 2001 році вхопившись зубами за трос, зрушив з місця літак Ту-134 і протягнув його на 7 метрів. Невдовзі в такий саме спосіб у порту Махачкали зрушив із місця та протягнув 15 метрів по воді танкер водотоннажністю 567 тонн.

Пітер Террен може пропускати через себе шалену напругу. У позі мислителя, закутаний у фольгу, він залишається живим і здоровим після удару струмом напругою в 500 кіловольт.

Біолог Кевін Річардсон може провести ніч у клітці з левами. Із незрозумілих причин вони приймають його за свого.

В’єтнамець Тай Нгок взагалі не спить із 1973 року, відтоді як перехворів лихоманкою.

Джоді Остройт здатний помічати деталі, які неможливо розглянути неозброєним оком. Наприклад, внутрішню структуру листа рослини, яку можна побачити тільки в електронний мікроскоп.

Мішель Лотіто – французький артист, відомий тим, що їсть речі, які взагалі-то не прийнято. Під час своїх виступів він ковтає метал, скло, гуму та інші матеріали. Лотіто розібрав, розрізав на дрібні шматки та з’їв велосипеди, візки, телевізори й навіть літак Cessna 150. За оцінками, у період з 1959 до 1997 року він з’їв майже 9 тонн металу.

Уявну смерть продемонстрував в 1950 році йог Бабашрі Рамдажі Джірнарі. Він забрався в камеру з набитими цвяхами, після чого її залили цементом і заповнили водою. Через добу витягли з неї Бабашрі-йога, розтерли його, і він ожив.

Несподівані понадздібності нерідко виникають внаслідок надзвичайно сильного потрясіння, коли людина або хтось дуже близький їй опиняється на межі життя та смерті.

Якось на зимовій дорозі трапилася аварія з жертвами. Щоб врятувати свого травмованого 40-річного сина, 70-річна жінка звалила його собі на спину та з такою ношею пройшла 13 кілометрів по глибокому снігу, ні разу не зупиняючись і не опускаючи своєї дорогоцінної ноші. Коли рятувальники на снігоході пробиралися до місця аварії, орієнтуючись по слідах жінки, то на всьому шляху бачили тільки сліди однієї пари ніг.

У Санкт-Петербурзі дворічна дитина вивалився з вікна 7 поверху, його мати ледве встигла схопити своє дитя однією рукою; іншою рукою вона трималася за цеглу карниза. І не всією долонею, а тільки вказівним і середнім пальцями, зате “мертвою хваткою”. Коли жінку знімали рятівники з великими зусиллями ледве розтиснули її пальці. Потім ще кілька годин заспокоювали та вмовляли жінку, щоб вона відпустила руку своєї дитини.

Інтелект вражає своїми здібностями не менше. І прикладів тому – тисячі!

У 14 років американець Крістофер Хірата вступив до Каліфорнійського технологічного університету, а в 16 уже працював у НАСА над проєктами, пов’язаними з колонізацією Марса. У 22 він отримав звання доктора наук з астрофізики.

Кім Унг-Йонг – вундеркінд із Кореї, який увійшов до Книги рекордів Гіннеса як володар найвищого коефіцієнта інтелекту у світі. У два роки він вільно володів двома мовами, а до 4-х уже вирішував складні математичні завдання. До 8 років був запрошений НАСА для навчання в США.

Деніел Таммет – англійський письменник, есеїст, перекладач і савант-аутист, який наділений даром математичних обчислень у голові (причому, оперуючи числами зі ста знаків), а також знає 11 мов і винайшов свою мову. Він побив європейський рекорд з відтворення по пам’яті кількості знаків після коми числа Пі. За 5 годин і 9 хвилин він відтворив 22 514 знаків.

До чого я про це все розповідаю? Бо можна запланувати те, що хочете здобути – здійснити власне диво. У кожного своя Книга рекордів, свої вершини, межі та перемоги. Звісно, чим більші амбіції, тим більше доведеться і попрацювати, але тим і результат кращий! Людський потенціал дозволяє втілити найсміливіші мрії. Тож головне – не боятися, повірити в себе та взятися за роботу. Попереду можливо все!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram