За день до “післязавтра”, Або про вибори в Італії

За день до "післязавтра", Або про вибори в Італії. Фото: pixabay.com

Втома від невпевненості в завтрашньому дні, виклики від нелегальної міграції та “відтік мізків” позначився на низьких рейтингах Демократичної партії Італії та колишнього прем’єра Маттео Ренці. Водночас і правоцентристська коаліція на чолі з Сільвіо Берлусконі відчуває зараз не найкращі часи. Оглядачі кажуть, що ці вибори можуть й не надати одного явного переможця і треба буде вдаватися до звичних кулуарних торгів, щоб отримати успішний результат.

Отже, розглянемо разом виборчий лабіринт по-італійськи.

Нагадаємо, 4 березня Італія обиратиме представників до свого двопалатного парламенту, де у Палаті депутатів засідають 630 осіб, а в Сенаті – 315. За правилами електоральної гри більшість місць у Палаті депутатів отримує коаліція, яка переможе на національних виборах.

Електоральний аперитив

Вибори відбудуться вперше за новим суперечливим виборчим законом, згідно з яким приз переможцю не передбачається, але вводиться тривідсотковий бар’єр для проходження до парламенту. При цьому голосування проводиться і по одномандатних округах, і за партійними списками. Це означає, що італійський виборець зможе проголосувати тільки за список тієї партії, кандидата від якої він підтримав у одномандатному окрузі.

Новий закон “Розателлум-2” (на честь прізвища його розробника – Етторе Розато, представника Демократичної партії), що надає перевагу коаліціям на противагу окремим партіям, уже має свій “антирекорд”: група італійських депутатів подала позов у січні 2018 року до Конституційного суду на предмет визнання його таким, що суперечить Конституції. У деталі не будемо вдаватися, але зазначимо, що це – вже третій проект виборчого законодавства, прийнятий Італією за останні 12 років і переданий до суду на визнання їх положень “неконституційними”.

Як би там не було “конституційно” суперечливо, закон “Розателлум-2” викликав жорсткий спротив популістського “Руху 5 зірок”. “Рух” не бажає формувати альянси з традиційними партіями. Він виступає проти істеблішменту і стверджує, що закон розроблено для того, аби не допустити цю силу до влади.

“Італійський партійний лабіринт”

Спільна поява 1 березня 2018 року, в передостанній день електоральної “гонки”, усіх чотирьох членів правоцентристської коаліції говорить про те, що ця “четвірка” успішно готується до перемоги. За останніми даними італійських екзит-полів, опублікованими 2 тижні тому, правоцентристський блок має більш ніж реальний шанс отримати “пальмову гілку”: 36,8% голосів.

Лідер “Форца Італія” Сільвіо Берлусконі, “Ліги Півночі” Маттео Сальвіні й “Брати Італії” Джорджія Мелоні, а також невеликого об’єднання “Ми з Італією” Рафаеле Фітті, намагалися виглядати невимушено попри наявні внутрішні партійні розбіжності.

Таке поєднання партій має багато таємниць. По-перше, це – потенційна кількість голосів: у межах коаліції правоцентристська Forza Italia, як очікується, отримає 16,8% голосів, антиміграційна “Ліга Півночі” – 13,2% і крайні праві “Брати Італії” – 4,7%. Остання партія у цьому списку – заснована наприкінці грудня 2017 року, одразу по розпуску попереднього Парламенту, “Ми з Італією” може отримати близько 2,1 %. Проте новий закон про вибори “Розателлум-2” означає, що ця цифра (36,8% голосів) може бути недостатньою для формування парламентської більшості. Що робитимуть у цьому випадку “правоцентристи”? Звісно ж, домовлятися…

По-друге, це особистість майбутнього прем’єра. Сільвіо Берлусконі не може балотуватися на виборах через судову заборону, пов’язану із холдингом “Медіасет”. Відповідно, має бути “наступник” – так званий технічний кандидат, що відповідатиме вимогам безпосередньо Сільвіо та зможе бути “зручним” для іншого потенційного партнера по коаліції. Берлусконі тримав в секреті до останнього імена своїх наступників і претендентів на посаду прем’єр-міністра. Спочатку, в одному з інтерв’ю наприкінці листопада 2017 року газеті “Репуббліка” він обмовився про те, що його партію зможе достойно представити генерал армії карабінерів Леонардо Галітеллі. Наразі, 1 березня, він оголосив, що такий вибір припав на голову Європарламенту Антоніо Таяні. Цей відомий історичний соратник Берлусконі, є найбільш вірогідним кандидатом у прем’єр-міністри, якщо ця політична сила зможе сформувати коаліцію.

Другу позицію у виборчій гонці займаються представники популістичного “Руху 5 зірок”. Він розраховує приблизно на 28% підтримки виборців. Наразі, цю політичну силу очолює молодий та амбітний Луїджі Ді Майо. Популярність антисистемного “Руху” пояснюється прагненням італійців побачити нові обличчя, що іще не встигли “політично забруднитися”. Відповідно, “Рух 5 зірок” доволі успішно використовує свою риторику для загравання із малозабезпеченими верствами населення, обіцяючи скасувати пільги для політиків та збільшити соціальні виплати.

“Рух 5 зірок” дійсно популярний серед італійців, але, з точки зору політтехнологій, слабко представлений на регіональному рівні. Його специфіка полягає в тому, що, згідно із програмними документами, “Рух” не може утворювати союзи із іншими партіями і, знову ж таки, не зможе створити коаліцію. У них немає сильних кандидатів на місцях. Проте, не зважати на майже 30% прихильності виборців Італія не зможе. Отже, матимемо ситуацію, коли ці фіналісти перегонів стануть тріумфаторами, але чи зможуть вони створити коаліцію – залишається й досі відкритим питанням.

Справи у “лівоцентристів” представлені трішки гірше: їх можуть підтримати близько 27.4% виборців. Риторика “лівих” змінилася у порівнянні із попередніми роками: якщо раніше мова йшла про доволі жорсткі економічні та інституційні зміни в Італії, то наразі покроковість змін – тренд цього політичного сезону.

А як щодо України?

Потрібно зазначити, що попри електоральні перипетії, Італія – це успішний та потужний партнер. Саме економічна прагматика над політичною робить її привабливою не тільки для європейського, а й для світового ринку. Італія – виняткова експортно-імпортна можливість для України. Наразі, близько 35% експорту в Україну — це передові технології та обладнання.

Загалом 2017 року уряд Італії продовжував підтримувати євроінтеграційні прагнення України, висловлюючись за збереження її територіальної цілісності. На двосторонньому рівні вдалося посилити міжпарламентську співпрацю. Важливий вимір мали також безпекова, військово-медична та культурна співпраця.

Проте, не забуваймо про традиційно проросійську налаштованість частини впливових італійських політичних сил. Україну турбує те, що “нова Італія”, яка з’явиться після виборів, може дійсно виявитися відверто проросійською та євроскептичною.

День до “післязавтра”

Якою Італія прокинеться 5 березня, на наступний день після виборів, не знають і самі італійці. Експерти не виключають випадків, коли представники “правих” і “лівих” захочуть об’єднатися у “велику коаліцію”. З іншого боку, можливим сценарієм є те, що коаліція так і не буде створена і країну чекатиме нове коло виборів у другій половині 2018 року.

Відповідно, ми бачимо, як симптоми політичної нестабільності впливають на невизначеність самих італійців за кого голосувати. Деякі опитування говорять про те, що частина італійців воліла б не мати партій взагалі, а інші переконані, що «старі» та «перетікаючі» політичні кадри не забезпечують їх оновлення. Іншими словами, питання про легітимність існуючої політичної системи стає в Італії все гостріше, а учасники нинішніх виборів не зможуть дати на нього переконливу відповідь.

Побачимо, що буде з Італією “післязавтра”….Очікуємо захопливу передвиборчу боротьбу як правих, так і лівих, як проєвропейців, так і євроскептиків.

Вікторія Вдовиченко, кандидат історичних наук, спеціально для “Українського інтересу”