З чим Верховна Рада пішла на канікули

З чим Верховна Рада пішла на канікули. Фото: "Український інтерес"/Владислав Недашківський

Цей тиждень був останнім пленарним в роботі шостої сесії Верховної Ради восьмого скликання, яка стартувала у лютому. В календарному плані для нардепів ще стоять п’ять днів на так звану роботу з виборцями, але це вже дрібниці – насправді парламентарів попереду чекають повноцінні канікули аж до 5 вересня.

Голова ВР Андрій Парубій спробував було продовжити роботу сесії на все літо, однак така його пропозиція не набрала 13 липня необхідної кількості голосів. Прикметно, що не на словах, а на ділі не захотіли відмовлятися від бажаних літніх вакацій “радикали”, депутати від “Самопомочі” й екс-“регіонали” з “Опозиційного блоку”, “Відродження” та “Волі народу”, переважна більшість членів фракцій яких не підтримали спікерське бажання не закривати шосту сесію парламенту. Також провалили це голосування чверть нардепів від БПП, а цих голосів, між іншим, цілком би вистачило для позитивного рішення.

Взагалі фактично останній перед півторамісячною перервою робочий день ВР у четвер був багатий на події. Попри неодноразове блокування трибуни і взаємні перепалки таки вдалося ухвалити і необхідні зміни до держбюджету, і закон в цілому про Конституційний суд, і запустити з першого читання найбільш популярну в народі частину пенсійної реформи щодо підвищення пенсій. Був ще кумедний, але показовий момент влучення на вулиці кимось із мітингувальників яйцем у скандального нардепа від БПП Олега Барни та невеселе вивезення на “швидкій” до лікарні, причому прямо з парламентської будівлі, голови профільного медичного комітету Ольги Богомолець, яка так і не завізувала медреформу в редакції в. о. міністра
охорони здоров’я Уляни Супрун. Ну а фінальним акордом, чим і запам’ятається парламент на все літо, стало зняття депутатської недоторканості з одіозного “опоблоківця” Михайла Добкіна та дозвіл на його арешт у справі про земельні оборудки у Харкові дев’ятирічної давнини, коли той був харківським мером.

Досягнення шостої сесії

Власне, позбавлення впродовж цього тижня депутатського імунітету чотирьох з шести нардепів, на кого вказав перст генпрокурора Юрія Луценка, є одним з ключових та знакових доробків Верховної Ради за останні півроку її роботи. Щоправда, перспектива опинитися в СІЗО загрожує лише Добкіну, а ось у випадках представника “Волі народу” Олеся Довгого, “фронтовика” Максима Полякова та виключеного з БПП Борислава Розенблата парламент прийняв половинчасте рішення: недоторканність-то з них зняв, але затримувати та арештовувати їх не дозволив. Утім, це явно краще, ніж нічого, як це відбулося щодо фактичного пробачення депутату з “Народного фронту” Євгену Дейдею і “радикалу” Андрію Лозовому їхніх маніпуляцій із власними е-деклараціями. Що, в принципі, цілком зрозуміло: як виявила горезвісна кампанія з електронного декларування доходів та витрат віп-чиновників, у дуже багатьох народних обранців, так би мовити, “рильце в пушку”.

Ще один вкрай важливий законодавчий акт, що був ухвалений буквально в останній момент, – це новий закон про Конституційний суд. Де-факто він прийнятий у третій “компромісній” редакції, бо дві попередні були успішно провалені весною та на початку літа. Проте ставлення до остаточного документу як в політикумі, так і в громадянському суспільстві неоднозначне. З одного боку, тепер відкрито шлях для обрання п’ятьох нових суддів КС, що позбавить шістку нинішніх володарів малинових мантій, відкомандированих на вулицю Жилянську режимом Януковича, блокуючого пакету в суді. Але, з іншого боку, виникли реальні загрози встановлення тотального контролю президентською вертикаллю над майбутніми конституційними суддями. А це в умовах перманентного бажання Банкової переписати Основний закон під себе може спровокувати незабаром додаткове політичне напруження.

До речі, чи не найголовнішим досягненням шостої сесії ВР стало саме запобігання сповзанню в парламентську кризу через відсутність де-факто заявленої де-юре правлячої коаліції у складі БПП та НФ. Адже після останнього виходу з президентської фракції соратника Андрія Білецького по “Національному корпусу” Олега Петренка загальна чисельність такої більшості складає менше половини нардепів – 219 (138 мандатів у БПП та 81 – у НФ). Натомість неофіційно брак коаліційних багнетів компенсується за рахунок низки позафракційних та колишніх “регіоналів” з груп “Відродження” і “Воля народу”.

Хоча підкреслено державницькі рішення підтримуються й представниками патріотичної опозиції – “Батьківщиною”, Радикальною партією та “Самопоміччю”. Як це, приміром, було під час введення парламентом адміністративної відповідальності за виготовлення та пропаганду георгіївської стрічки або запровадження частки української мови в ефірі телебачення не менше 75%. Ну і, звісно, ще одним стратегічним доробком ВР стало її червневе рішення визнати ключовим пріоритетом українських національних інтересів набуття Україною членства в НАТО.

Що нардепи не зробили

А ось в плані темпу актуальних для країни системних змін результати, м’яко кажучи, не вражаючі. Так, пенсійна реформа все ж потрапила в останній вагон парламентського поїзду, що дуже поспішав на канікули, проте лише дуже частково та на геть початковому рівні. Схожа ситуація склалася і щодо реформування давно дихаючої на ладан всієї вітчизняної галузі охорони здоров’я. З одного боку, в першому читанні ухвалено законопроект про державні фінансові гарантії надання медичних послуг і лікарських засобів.

Тобто в разі остаточного прийняття документу, гроші будуть виділяти не на утримання хрестоматійних ліжко-місць, а на надання послуг конкретним пацієнтам. Але з іншого боку, ВР не підтримала внесення змін до Бюджетного кодексу в частині фінансування медичної сфери, через що медреформа просто не запрацює. Причому ці “технічні” законопроекти провалила сама правляча коаліція.

Стосовно ж земельної реформи та законодавчого супроводження приватизації державних підприємств, що разом із пенсійними та медичними змінами обрав в якості головних реформ діючий Кабмін Володимира Гройсмана, нардепи взагалі не наблизилися ні на йоту. Само собою, ці теми дуже непопулярні в народі, на них піаряться всі, кому не ліньки, виступаючи в образі “захисників народних інтересів”. Однак без проривів у цих напрямках не буде ні поліпшення інвестиційного клімату, ні нових робочих місць, ні бажаного стрімкого економічного зростання.

Зрештою, шоста сесія парламенту нинішнього скликання продемонструвала повний параліч у вирішенні важливих кадрових питань. Тривала епопея з кандидатами в аудитори НАБУ так нічим і не закінчилася, термін повноважень 13-ти з 15-ти членів Центрвиборчкому включно з одіозним головою ЦВК Михайлом Охендовським збіг ще три роки тому, а віз й нині там, не можуть нардепи також визначитися з новими претендентами на посади омбудсмена та голови Рахункової палати. Більше того, керівниця МОЗ Уляна Супрун досі ходить в статусі в. о., а заяви про відставку і міністра інформполітики Юрія Стеця, і міністра аграрної політики Тараса Кутового, і голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої досі пиляться нерозглянутими. Втім, тут слід зазначити, що вина за невирішення питання кадрів лежить не стільки на Верховній Раді, скільки на Адміністрації Президента. Принаймні, це їхня солідарна відповідальність, хоча АП в цьому ключі постійно і доволі успішно переводить всі стрілки на ВР.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”