Юрій Федькович – один із когорти найталановитіших українських письменників. Із його ім’ям нерозривно пов’язані зародження української літератури на Буковині, розвиток всього українського письменства. Складним і нерівним був його життєвий шлях, бо такою була і сама епоха, в якій він жив. Основна частина його культурної спадщини – вірші, пісні, поеми до сьогодні тішать читача своїм народним духом, багатством розмаїтого українського слова.

Народився майбутній письменник 8 серпня 1834 року в маленькому селі, що на Буковині. Справжнє ім’я – Осип Домінік Гординський де Федькович, він походив зі спольщених шляхтичів по батьківській лінії, матір’ю була українка, дочка священника. Батько – пихатий і зарозумілий шляхтич Адальберт Гординський-Федькович, сімейних цінностей не сповідував, дружину зневажав. На плечі молодої і тендітної жінки лягли господарські клопоти, виховання дітей. Ще з малечку Осип зазнав нелюбові з боку батька, інстинктивно тягнувся до мами і старшої сестри Марійки. Зрештою Федькович-старший покинув сім’ю.

Коли хлопцеві виповнилося 12 років, його віддали на навчання до нижньої реальної школи у Чернівцях. Ця школа була німецькою, що дозволило Федьковичу досконало оволодіти цією мовою. Тому його перші твори були написані по німецьки. Нею він писав до скону . У своїх творах, попри те, що вони написані чужинською мовою, поет торкається тих самих мотивів, що й у творчості українською. Непоодинокими є випадки, коли твір німецькою – переспів або переклад української пісні. Ці твори високо оцінили Нойбауер, Іван Франко, чеський літературознавець Кадлец. Про вихід збірки “Am Tscheremusch” (На Черемоші) у 1882-му повідомляла і вітала віденська преса.

У 1849 році після поразки гуцульського повстання під проводом Лук’яна Кобилиці, Федькович покинув двокласну школу і слідом за своїм старшим братом Іваном утік до Румунії на заробітки.

Із 18 років Федькович був на службі в цісарській армії. Там молоді західноукраїнські інтелігенти заохотили “австріяка” писати рідною мовою. Його перші українські вірші “Жовнярські думи” були опубліковані в брошурці “Slovo na slovo do redaktora “Slova”, яка була націлена проти москофільства. Ще за рік у Львові вийшла друком збірка “Поезії Іосифа Федьковича”. Після її виходу зазначили, що в українську літературу влився талановитий поет, який пише рідною мовою та стоїть у витоків розвитку реалістичної культури.

Збірка була розділена на дві частини. У першій, “Думи і співанки”, було 48 віршів різної тематики. У другій, “Балади і оповідання”, 10 творів, що створили своєрідний цикл – балади “Довбуш”, “Юрій Гінда”, “Киртчалі”.

У цей період Федькович потоваришував із рядовими жовнірами, збираючись вечорами вони співали пісень, які складав молодий автор. У таких напівфольклорних виступах з’явився його перший вірш “Нічліг”:

Звізди по небеснім граді
І по одній і в громаді
Як то любо заснияли,
Де жовняре спочивали…

Фольклорні мотиви настільки захопили Федьковича, що він усе життя збирав і популяризував народні пісні, коломийки, казки, приповідки. За радянських часів була опублікована збірка “Найкращі співанки руського народу на Буковині”, а в рукописах було знайдено окремий розділ “Співанки Федьковича”, куди записані власні твори поета на фольклорний мотив.

У 1863-му, бажаючи раз і назавжди порвати зв’язки з шляхетським походженням і католицизмом, Федькович переходить у православ’я і бере собі ім’я Юрій.

Відслуживши десять років у цісарській армії, Федькович змінив мундир на гуцульський киптар і повернувся до рідного села. Вів господарство, а занурився з головою у громадське життя, виступав на боці селян у сервітутному процесі. У 1866 році був обраний війтом села, а за рік його кандидатуру висунули в депутати до буковинського крайового сейму. Але австрійському центру не подобалася його захисна позиція щодо села, і його забалотували.

Жага принести якомога більше користі своєму народові, а також сподівання на відродження культурно-освітнього життя на Буковині спонукає стати редактором львівського товариства “Просвіта”. Але ця праця принесла розчарування, просвітяни обмежували творчу свободу митця, цензурували його твори і намагалися спрямувати їх на релігійно-моралізаторську стежку.

Зневірившись, Федькович кинув роботу, повернувся у село і єдиним прагненням поета стає усамітнення, він прагне поєднати хліборобство і літературу. У цей період з’являється багато творів і цикл поезій “Дикі думи”.

Проте смерть батька перервала усамітнення Федьковича, і він переїхав до Чернівців, зайнявшись підготовкою до друку збірки німецьких віршів “Am Tscheremusch”.

Наприкінці 1870-х років у творчості Юрія наступила криза, поет хворіє і віддаляється від літературної справи, єдине, що приваблює у той період Федьковича – астрологія.

Із безодні духовного занепаду поета вивело відродження і стрімкий розвиток громадсько-культурного життя на Буковині. У Чернівцях з’являється газета українською мовою “Буковина”, а її редактором запрошують стати Федьковича. Він докладає неабияких зусиль, щоб зробити видання найважливішим культурним осередком, пропагуючи за його допомогою ідеї духовної єдності українського народу.

У 1886-му році урочисто вшанували 25-річний ювілей творчості письменника, сам Федькович тоді сказав: “Не маю я слів, мої земляки, щоби вам подякувати, як ви мене пошанували, но коли моя праця на що придалася, то прийміть увірення, що я і дальше буду трудитися на рідній ниві, і що я готов усе моє життя принести на вівтар матері-Русі, на вівтар людськості”.

Але дні Юрія Федьковича вже догоряли, письменнику було всього 54 роки, а свічка життя його згасла. Це сталося 11 січня 1888 року.

Він став першим у своєму краю, який висловив волелюбні прагнення і сподівання простих селян. Змалював й оспівав їх високі моральні якості. Висловив рішучий протест проти національного пригноблення народу і віру в краще майбутнє. Завдяки своїм гуманістичним твердженням, засудженню зла, завдяки любові до свого народу, патріотичності – творчість письменника відіграла помітну роль у літературному процесі на західноукраїнських землях, де були утверджені традиції Тараса Шевченка і Марка Вовчка. Підготував ґрунт для появи Івана Франка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини.

У Чернівцях 1946-го засновано музей імені Федьковича. Він розташований в останній прижиттєвій квартирі письменника – в будинку на Соборній площі. Цей помешкання було осідком українського товариства “Руська бесіда”, тут виходила газета “Буковина”.

Іменем Юрія Федьковича у 1989 році названо Чернівецький університет.

У 1994 році з метою підвищення авторитету вчителів, визнання їхніх заслуг у відродженні національної школи та науки Чернівецькою міською радою заснована премія імені Юрія Федьковича. Вона присуджується найкращим викладачам та організаторам освіти й науки міста, вчителям та вихователям, які за переконанням колег і учнів виявляють талант вихованця, створюють умови для його розвитку, сприяють підвищенню інтелекту, формують загальнолюдські цінності, патріотичні почуття до України.

Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,
Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,
З буйним вітром у заліжку козаки літають…
Далі, далі – онде небо багром рум’яніє;
Слухай добре, як-то мило десь дзвіночок піє
То в тій церкві там, за лісом, з дев’ятьма
верхами –
Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами, –
А священик-старець ходить по святій контині,
Молить слави Запорожу, щастя Україні.