Протягом кількох останніх днів всю Палестину лихоманить. Масові акції охопили квартал Селахаддін в Східному Єрусалимі, міста Рамалла, Віфлеєм, Тулькарм та Наблус на Західному березі річки Йордану, а також Смугу Гази. Палестинці підпалюють шини та кидають каміння в ізраїльських військових, останні відповідають у силовий спосіб та арештовують найбільш нестримних. Загалом у сутичках вже постраждали кілька сотень переважно протестувальників, хоча і серед ізраїльських сил правопорядку є легко поранені.

Чергову ескалацію вуличної напруги у Палестинській автономії спровокувала остання заява Дональда Трампа. 6 грудня 2017 року президент США оголосив про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю та намір перенести американське посольство з Тель-Авіва у це священне місто для трьох світових релігій. Звісно, ізраїльтяни на всіх рівнях – від суто побутового до офіційного урядового – всіляко вітають цей крок Білого дому. Жодна сучасна християнська держава на планеті й до цього часу ніколи не претендувала на Єрусалим, хоча європейські політичні лідери здебільшого розкритикували рішення Трампа як таке, що “підливає олію в вогонь”. Принаймні, в такому дусі висловилися і в Брюсселі, і в Берліні, і в Парижі.

Мусульманський світ “відпрацьовує номер”

Водночас мусульманський світ вдався до дуже різкої антиамериканської риторики, втім, схоже, далі гучних слів, заяв та декларацій справа навряд чи піде. Звичайно, на екстреному засіданні Ліги арабських держав у Каїрі 9 грудня йшлося і про “легалізацію окупації Єрусалиму”, і про те, що Вашингтон втратив довіру як посередник у конфліктах на Близькому Сході. А гарним медійним тлом для такої реакції стали протести під американськими посольствами від індонезійської Джакарти до ліванського Бейруту, де місцеві ісламські радикали взагалі спробували штурмувати амбасаду США, щоправда, безрезультатно.

При цьому, за межами офіційної риторики в стосунках Трампа із більшістю арабських лідерів – повний штиль та конструктив. Чого тільки вартий багатомільярдний контракт Саудівської Аравії із США щодо зброї, що був одним із наслідків першого турне Трампа на Близький Схід в травні цього року. І це турне по факту лише зміцнило в регіоні антиіранську коаліцію.

Навіть турецький лідер Реджеп Таїп Ердоган, критикуючи єрусалимське рішення Трампа та називаючи Ізраїль “терористичною державою”, банально “відпрацьовує номер” одного із центрів ісламського світу, яке неоосманське керівництво нинішньої Туреччини зробило однією із своїх магістральних ідеологій. Але з ізраїльтянами Анкара так чи інакше здатна домовлятися, а ось із малоконтрольованим Іраном – набагато складніше. До того ж Ердоган добре розуміє, що більшість палестинських радикалів, наприклад, з того ж таки руху ХАМАС, що наразі контролює Смугу Гази, фінансує саме Тегеран, плюс деякі “плюшки” дістаються цим радикальним палестинцям і від Путіна. Тому жорсткі словесні випади на адресу США, м’яко кажучи, не завжди кореспондуються з якимись антиамериканськими реальними діями. А, скоріше, навпаки.

Суть питання Єрусалиму

Слід нагадати, в чому саме полягає єрусалимська проблема, якій хоч не 3,7 тисячі років, як самому місту, однак вже точно понад півстоліття. В 1949-му році Єрусалим був розділений на дві частини, тоді ж ізраїльський Кнесет оголосив його столицею держави. Повний контроль над містом Ізраїль встановив у 1967 році після “шестиденної війни”, проте міжнародна спільнота досі вважає Східний Єрусалим окупованою територією. Хоча це не заважає тому факту, що саме у Єрусалимі розташовані всі установи, які і мають бути у столиці – парламент, Верховний суд, уряд та офіс президента Ізраїлю.

В 1995 році американський Конгрес прийняв акт, який зобов’язує президента США визнати Єрусалим ізраїльської столицею і почати процес перенесення посольства. У той же час акт дозволяє відкласти це питання, якщо того вимагають інтереси американської національної безпеки, а в разі відкладення акту до нього необхідно повернутися через півроку. Ще у червні 2017-го Трамп підписав відповідне розпорядження, а 6 грудня, як було зазначено вище, виступив з цього приводу із офіційною заявою. Варто також додати, що визнання Єрусалима столицею Ізраїлю було передвиборчою обіцянкою Трампа, причому традиційною для всіх кандидатів від Республіканської партії впродовж досить тривалого часу.

Таким чином, дане рішення хоч і має велике символічне значення, але його формалізація затримувалася протягом 22 останніх років через актуальну політичну доцільність – того вимагали поточні інтереси нацбезпеки США у близькосхідному регіоні. Навіть тепер говорити про остаточну крапку в цьому питанні не доводиться. Приміром, держсекретар США Рекс Тіллерсон вже заявив, що швидкого перенесення американського посольства в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалиму не буде: на це банально потрібен час, зокрема, на вибір місця для нової амбасади, підготовку плану та спорудження її будівлі. За прогнозами Тіллерсона, перенесення посольства США в Єрусалим точно не відбудеться в цьому році, а також навряд чи це станеться навіть в наступному, 2018-му.

Українські інтереси на Близькому Сході

У своїй спеціальній заяві МЗС України наголосило, що наша держава  виступає за повне дотримання норм міжнародного права та за необхідність виконання відповідних рішень Ради Безпеки ООН щодо статусу Єрусалима. Відтак офіційна позиція українських дипломатів в цьому питанні цілком зрозуміла – Київ намагається дотриматись в нинішній єрусалимській кризі своєрідного нейтралітету. Щоб не зіпсувати стратегічних відносин із Ізраїлем, але водночас не викликати на рівному місці на себе вогонь збоку провідних мусульманських держав. Бо і з Туреччиною, і з Саудівською Аравією, і з рештою близькосхідних гравців меншого масштабу у нас багато важливих точок дотику та проектів на перспективу, в тому числі у вкрай важливому енергетичному та військово-технічному секторах нашого співробітництва.

Разом з тим, нічого не заважає розділяти офіційну риторику держави без зайвих дипломатичних демаршів, що справді можуть лише нашкодити українським національним інтересам, та бачення на проблему представників нашого громадянського суспільства, котрі давно та небезпідставно вважають столицею дружнього до нас Ізраїлю саме Єрусалим, тим більше що де-факто це місто таким статусом вже давно володіє. І саме такий підхід чіткого поділу позиції українців на дуже чутливу для ізраїльтян єрусалимську проблематику – на офіційну нейтральність та суто неофіційні позитивні сигнали від української громадськості, адресовані державі Ізраїль, – виглядає справжнім українським інтересом.

Крім цього, очевидно, що вирішення питання Єрусалиму, за винятком його символічного та емоційного навантаження, аж ніяк не заважає процесу відновлення миру на Близькому Сході в цілому та у Палестині зокрема. Зрештою, й самим палестинцям давно пора відвикнути від войовничої риторики щодо Ізраїлю, натомість спробувати знайти реальні кроки до врегулювання давнього конфлікту, який роками заважає сталому розвитку не тільки ізраїльській, але й передусім арабській стороні.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram