Гетьманська Українська держава Павла Скоропадського – утворення досить неоднозначного, проте невід’ємного в ланцюжку вітчизняного державотворення.

Внутрішня політика керівництва Української держави спиралася на традиції лівобережного козацтва та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники.

У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалося на союз із Кубанню та Доном, спиралося на підтримку Німеччини.

Історія має здатність циклічно повторюватися. Пам’ятаю, як на початку Євромайдану Ющенка порівнювали із Грушевським, а Януковича – із Скоропадським. Остання пара і справді мала багато спільного: обидва мали необмежену владу, обидва не були самостійними політиками і обидва втекли з України під час повстання.

У добу гетьманату Павла Скоропадського (1918) так само, як і в часи Віктора Януковича, зазнавали утисків українські організації. Зокрема, відомо про переслідування осередків товариства “Просвіта”, відроджених Центральною Радою.

Павло Скоропадський. Фото: Вікіпедія

Станом на жовтень 1918 року, за підрахунками департаменту позашкільної освіти міністерства народної освіти та мистецтва (який очолювала просвітянка Софія Русова), в Українській державі нараховувалося понад 950 “Просвіт”. Найгустіша мережа цих надзвичайно популярних культурно-просвітних установ вкривала Київщину, Катеринославщину і Полтавщину. І нерідко вони займалися антигетьманською агітацією.

Зокрема, “Просвіти” підносили свій голос на захист рідного слова. Саме вони одними з перших вдарили на сполох, коли дізналися про наміри проросійських сил гетьманського уряду оголосити російську мову державною і висловлювали з цього приводу численні протести. Так, Кам’янецька “Просвіта” апелювала до голови Ради міністрів, з’їзд “Просвіт” Сумщини від 6 жовтня 1918 року ухвалив спеціальну постанову відносно державності української мови і просив Київську”Просвіту” звернутися з відповідним клопотанням до Гетьмана.

9 або 10 жовтня Ясновельможним Паном Гетьманом була прийнята делегація від Київського товариства “Просвіта” імені Т.Г. Шевченка в складі голови “Просвіти” Олександра Гнатовича Лотоцького (був головою Київської “Просвіти” до 19 листопада 1917 року і з серпня до 27 жовтня 1918-го), товариша голови (заступника) Максима Стратоновича Синицького і члена Ради товариства Олександра Хомича Саліковського. Делегація представила Пану Гетьманові Меморандум у справі оборони української мови як єдиної державної мови в Україні. Розмова з приводу цього тривала близько 20 хвилин. Гетьман, цілком погодившись зі змістом Меморандуму, прохав Раду “Просвіти” скласти і представити йому проект Закону про державну мову в Україні.

Текст Меморандуму незабаром було поширено серед усіх “Просвіт”, його гаряче вітали. Зокрема, відгук на Меморандум під заголовком “Від малого до великого” 25 жовтня 1918 року надіслали київським просвітянам збори “Товариства “Просвіта” пам’яти Т.Г. Шевченка в м. Хоролі на Полтавщині”. От тільки Павло Скоропадський, схоже, так і не дослухався до думки просвітян. І чи хотів він їх слухати? Як і Янукович, Скоропадський був проросійським політиком. Показовим є, зокрема, таке висловлювання Ясновельможного Пана Гетьмана: “Я люблю російську мову, українці її терпіти не можуть; щонайменше удають, що не люблять її; я люблю середню Росію, Московщину, вони вважають, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштується на нових началах…”

14 листопада 1918 року Ясновельможний Пан Гетьман підписав Грамоту-маніфест до українського народу, яким фактично зліквідував ідею побудови незалежної України. Згідно з маніфестом, Україна повинна була стати складовою частиною Всеросійської федерації. Це викликало хвилю антигетьманських повстань. Рівно через місяць, 14 грудня 1918 року, Скоропадський зрікся гетьманства і втік до Берліну. Чи не зневага до рідної мови стала першопричиною цього?

“Меморандум товариства “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка в Києві до Пана Гетьмана Всієї України в справі оборони Українського слова” зберігається у Державному архіві Київської області. Пропоную читачам “Українського Інтересу” ознайомитися з цим напрочуд цікавим документом, і пригадати 2010 – 2013 роки (стиль і особливості правопису 1918 року збережено):

Олександр Лотоцький. Фото: Вікіпедія

“Мова народа – основа його культури, перший і найголовніший засоб освіти, а через це і головна підвалина всього державного життя.

До останнього часу українська мова, як і повинно буть, вважалася найкращим засобом для підняття національної культури і закріплення самої ідеї української державности серед широких народніх мас. – Це мало надзвичайно великі наслідки. Вживання української мови з часів революції, у всіх урядах, в церкві, в школі і в суді, підняття “мужицької” мови на високу ступінь державної мови, підняло її в очах народа, підняло і самий народ в його власних очах, викликало в йому самому почуття самоповаги і людської гідности.

Цьому надзвичайно психологично-важкому явищу, яке треба всіма силами підтримувати в народі, котрий являється головною підвалиною молодої Української держави, яка тільки будується, загрожує велика небезпека.

Ми єсьмо свідками замаху на українську мову, яку наміряються знов поставити в ранг “мужицької” другорядної мови, мови “второго сорта”, шляхом заведення по всіх урядових установах російської мови як мови другої державної. Хоча ініціатори цього замаху і прикривають його гарними фразами про рівноправність обох мов, але практичні результати цього заміру для кождого ясні і не можуть викликати жадних сумнівів: кождому ясно, що з того моменту, як буде заведено російську мову, то вона, при сучасних умовах на Вкраїні, займе свою недавню позицію і запанує майже як єдина і в кождому разі, як головна, а українську мову буде відсунуто на задній плян і зроблено мовою “мужицькою”.

В інтересах культури, в інтересах української державности таке явище не може бути допущено. Всяка небезпека, яка загрожує слову, єсть таким чином підрив основ національної культури, а разом з тим і державности.

“Просвіти” служать виключно завданням національної культури і в своїй діяльності вони користуються виключно словом.

Київська “Просвіта”, яка по своєму найближчому завданню, стоїть на сторожі українського слова як головного засобу культури, вважає своїм обов’язком підняти свій голос в обороні української мови, якій загрожує зазначена вище небезпека.

“Просвіта” єсть організація виключно культурна і в політику ніколи не втручається. Тому і на свій теперішній меморандум вона дивиться як на необхідний виступ в обороні культури і з цього лише боку підходить до цієї справи, зовсім не торкаючись инших її сторон.

“Просвіта” дозволяє собі висловити певну надію, що Ясновельможний Пан Гетьман, яко керовник Української держави і представник молодої української державности на національному грунті, стане на сторожі українського слова і не допустить заведення на Вкраїні російської мови яко державної”.

Мамай. Кримський запорожець

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram