Частину першу читайте тут.

Незабаром влада була змушена йти на поступки, тож 13 листопада 1988 року в Києві відбувся перший великий санкціонований мітинг, де теж пролунав заклик про створення Народного фронту. Додам, що теми, які порушувалися на перших мітингах стосувалися як історичної правди, так і реальної дійсності, ставилися вимоги демократизації та національного відродження.

Утворена була ініціативна група для організації Народного Руху на письменницьких зборах у приміщенні СПУ 23 листопада. Окрім письменників, на них були присутні представники “Спадщини”, “Громади” й інших неформальних об’єднань. Як згадував Віктор Лінчевський, він, а також Іван Заєць, Віктор Кулинич, Олексанр Мосіюк – кого він називає “київською групою ініціаторів” створення українського Народного фронту – у жовтні 1988-го кілька разів заходили до Івана Драча та, показуючи програми балтійських Народних фронтів, пропонували йому “разом узятися за створення схожої громадської організації в Україні”. Лінчевський пояснив причину, чому вони таке пропонували саме Драчеві: “Спілка письменників – єдина зі спілок української інтелігенції – була організованою. А Іван Драч очолював тоді Київську організацію СП України”.

Важливою підтримкою для НРУ стало створення Товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМШу) та “Меморіалу”. Установча конференція ТУМШ відбулася 11-12 лютого 1989 року, а Українського добровільного історико-просвітницького товариства “Меморіал” – 4 березня 1989-го.

Із 1989 року мітинги й масові акції стають регулярними, їх проведення поширюється на інші міста. Водночас промислові, передусім шахтарські центри України, струсонув потужний страйковий рух.

Навесні, особливо влітку 1989 року, починає виходити досить-таки велика кількість “неформальних”, самвидавівських, позацензурних газет (серед них: “Віче”, “Поступ”, “Голос відродження”), що означало кінець монополії Компартії на пресу. Матеріали, набрані на друкарських машинках, разом із фотографіями, згідно з макетом, наклеювалися на папір, заголовки ж здебільшого малювалися. Надалі макети доставлялися в Литву, де друкувалися за сприянням литовського “Саюдісу”, у якого вже була офсетна техніка та друкарні. Зв’язковим між київською ініціативною групою НРУ та “Саюдісом” був В. Капкан.

8-10 вересня в Києві відбувся Установчий з’їзд українського Народного фронту – Народного Руху України за перебудову. Із його створенням, по монополії КПУ-КПРС як єдиної “керуючої та спрямовуючої сили”, було завдано нищівного удару. Адже виникла потужна масова громадсько-політична організація, що поставила за мету демократизацію, підвищення суверенітету, а незабаром – і незалежності України. І яка вперше за всі радянські часи могла скласти конкуренцію Компартії у змаганні за владу та перспективи виборів шляхів розвитку республіки.

Отже, у другій половині 80-х років ХХ століття в Україні відбувся доволі інтенсивний процес руйнування тоталітаризму, зародження громадянського суспільства, розгортання національно-визвольної боротьби. Процес проходив у діалектичному розвитку. Поява й становлення одного чинника спричиняла зародження іншого. Серед них поетапно були: гласність; утворення непідконтрольних Компартії неформальних організацій; проведення альтернативних владі масових заходів, а також становлення страйкового руху; зруйнування монополії Компартії на пресу, поява альтернативних видань та поява свободи слова; об’єднання опозиціонерів різних ідеологічних уподобань – від ліберальних комуністів до націоналістів, численних неформальних структур у організацію народнофронтівського типу – Народного Руху України за перебудову, який вперше за роки радянської влади склав конкуренцію КПУ на політичній арені. Наслідком розвитку даного процесу й були крах тоталітаризму та проголошення незалежності України, яке спричинило крах СРСР.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram