17 жовтня 1854-го, почалася облога Севастополя – центральна подія масштабної Кримської війни 1853-1856 років.

Кримська, або як ще її називають Східна війна між Російською імперією та союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Другої Французької імперії та Сардинського королівства розпочалася 16 жовтня 1853 року. Учасники конфлікту боролися за панування на Близькому Сході та Балканах.

Воєнні дії охопили не тільки Кримський півострів, але й інші регіони Причорномор’я та Приазов’я, Подунав’я, Балтійське й Біле моря, російсько-османський кордон на Кавказі та навіть Камчатку.

Після початкових перемог російської армії над турками, Лондон і Париж оголосили війну Петербургу і висадили потужний десант своїх військ у Криму. 17 жовтня 1854-го відбулося перше бомбардування Севастополя – головної російської військово-морської бази на Чорному морі. Атака велася як із суші, так із моря.

Слід зауважити, що певний відсоток українців воював не лише у складі царської армії, а й на боці противників російських військ.

Наприклад, на боці турків воювали українці під проводом нащадка козацького роду й уродженця Волині Михайла Чайковського, відомого як Мехмед Садик-паша й генерал Османської імперії отаман Чайка. Його козацькі частини успішно воювали у Волощині та Молдові.

Проте переважна більшість українців була все-таки на боці російської армії, зважаючи на перебування більшості українських земель саме у складі цієї імперії. Солдатів примусово набирали в українських селах разом із кріпаками та відправляли на війну. Вони сформували 10 полків – Азовський, Волинський, Дніпровський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський, Український і Чернігівський. У вересні 1854-го сформувався ще один полк із добровольців – 1 Татарський. Українці становили 70% особового складу Чорноморського флоту, тож можна з упевненістю сказати, що Російська імперія воювала руками українців.

Ця війна лягла тяжким тягарем на плечі українського народу. Солдат, яких забрали на фронт, потрібно було ще перевезти, організувати переправлення вантажу для військових потреб, а згодом уже розмістити та забезпечити догляд тисячам пораненим і хворим. Для цього створили спеціальні поїзди зі 100 возів, які запрягалися конями та волами. Тяглових тварин віддавали селяни, а солдат розбирали по хатах. В Херсонській губернії в кожному домі перебувало від 10 до 30 солдат. І хоча у великих містах були обладнані шпиталі, місць на всіх не вистачало.

Герої оборони Севастополя 1854–1855 рр.: Афанасій Єлісєєв, Аксеній Рибаков, Петро Кішка, Іван Димченко, Федір Заїка. Фото: Іstpravda

Українки ставали сестрами милосердя. Зокрема – Дарʼя Ткач, Олена Кучер, Марія Петренко, Катерина і Васса Крижанівські. Жінки надавали першу допомогу пораненим.

Українські солдати виявили справжній героїзм в бороні Севастополя та інших міст, де відбувалися бої. Наприклад, один із матросів Михало Мартинюк кинувся в льох, де вогонь охопив ящик із порохом, і витягнув палаючий короб. Завдяки цьому не сталося вибуху артилерійських снарядів, які були поряд.

Петро Кішка й Гнат Шевченко відзначилися розвідницькими вилазками, навідуючись вночі до табору ворога. Під час одної такої вилазки Петро взяв у полон трьох французів. Незважаючи на два поранення, воював на передовій. За мужність він отримав відзнаки Військового ордена Святого Георгія і дві медалі – срібну за оборону Севастополя і бронзову – у пам’ять про Кримську війну. Та найголовнішим для Петра було звільнення від кріпацтва.

Герої оборони Севастополя (зліва-праворуч): пластуни Сидір Білобров, Дмитро Горленко, командир 2-го батальйону підполковник Венедикт Головинський, хорунжий Даниленко, пластуни Макар Шульга, Андрій Гиденко, урядник Іван Дем’яненко, пластун Лука Грещев. Фото: Іstpravda

Гнат Шевченко відзначився тим, що ціною власного життя врятував свого командира. За це йому встановили погруддя у Миколаєві (вперше в історії Російської імперії пам’ятник був створений звичайному матросу), згодом його перенесли до Севастополя. У 1918 році анархісти зруйнували бюст, новий спорудили в 70-х роках ХХ століття у місті Дніпропетровськ (нині Дніпро).

Окрім матросів, чимало українців було в середніх та вищих ланки офіцерського корпусу, які також відзначилися в боях за Севастополь. Серед них капітан-лейтенант Василь Стеценко, капітан-лейтенант Олександр Андреєв, підпоручник Михайло Вроченський, лейтенант Костянтин Голенко, Венедикт Головинський та багато інших.

Полотно Франца Рубо “Оборона Севастополя”

Тож можна сказати з упевненістю, що українці були серед наймасовіших учасників Кримської війни й рушійною силою у боротьбі проти ворогів Російської імперії. Мирне населення прийняло на себе головну роль у забезпеченні транспортом, лікуванні й фінансуванні цієї війни. Загалом на полях бою полягло понад пів мільйона людей, скільки із них українців – не відомо, їх просто не рахували.

Але нам – українцям – належить пам’ятати героїв, які ціною власних життів боронили Крим і Севастополь, особливо зараз, коли наші вороги намагаються переписати історію по-своєму й на новий лад.

Софія Тобілевич – дружина і подруга геніального драматурга

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram