У дітей з’явилося нове небезпечне захоплення – перебігати дорогу прямісінько перед жвавим потоком машин. Його одразу віднесли до категорії суїцидальних ігор, які нещодавно викликали неабиякий ажіотаж серед дорослих. “Біжи або помри” – саме так охрестили новий флешмоб у ЗМІ та соцмережах. Таке завдання, до речі, могло видаватися кураторами “Синього кита”, і мало воно ідентичну назву.

“Український інтерес” вирішив нагадати про небезпеки, які можуть чатувати на ваших дітей в мережі.

“Синій кит” та інші групи смерті

Чим більше дітей реєструється в популярних соціальних мережах, тим частіше зустрічаються випадки Інтернет-насильства, булінгу, шахрайства тощо. Не новина, що мережею розповсюджуються різні види “челенджів”, “пранків” та ігор, у яких діти із задоволенням беруть участь. Однак чи всі вони безневинні?

У лютому 2017 в Україні різко набула популярності гра “Синій кит”, метою якої було довести дитину до самогубства. Тоді це активно обговорювали та максимально намагалися зупинити. Так, з часом така “хвиля” стихла, однак чи викорінили ці ігри взагалі?

Пропонуємо розглянути, які небезпечні ігри зараз зустрічаються дітям у соціальних мережах.

Хоча “ВКонтакте” та “Одноклассники” в Україні оголошено забороненими сайтами, сучасна молодь усе ж знаходить можливість там зареєструватися та проводити час. У цих мережах до сьогодні існують так звані “Групи смерті”, до яких будь-який користувач може легко долучитися. Мета таких спільнот зрозуміла ще з назви – там “грають” з дитячим життям.

Із існуючих ігор, які є доступними для молоді в Мережі, найнебезпечнішими та найпопулярнішими вважають такі:

“Синій кит” – дітей змушують виконувати завдання, спрямовані на заподіяння собі шкоди. Це починається незначними порізами на руках, а закінчується самогубством. Інші відомі назви: “Тихий дім”, “Збуди мене в 4:20”, “Море китів”, “Чумацький шлях”, “NaN”, “F57”.

“Червона сова” – гра, яка має таку ж суть, як і попередня. Завдання також створені за аналогією до “кита”.

“Момо” – відносно нова гра, яка відрізняється від попередніх тим, що існує у месенджері WhatsApp. Точна мета гри невідома, але припускали, що це або доведення дитини до самогубства, або до психічних розладів.

Як це відбувалося? Через чат. У людей з’являвся новий контакт з іменем “Момо” і страшною фотографією профілю. Потім цей контакт починав листування з користувачем. У чаті Момо надсилав моторошні фото із зображенням насильства, змушував виконати різні завдання, а в разі відмови – погрожував. Своїми погрозами та іншими факторами дітей доводили до ненормального психічного стану. Однак, Момо не призвело до такої великої кількості смертей, як попередні дві гри. Підлітки швидко визнали його ботом, тому воно стало нецікавим.

Крім ігор, є безліч інших способів знущання з довірливої молоді. Це і погрози, і висвітлення особистості в ганебному вигляді, і тролінг тощо.

Особи, які так жорстоко “грають” із дітьми, ретельно підбирають собі жертву. Найкраще підходять ті, у кого зараз період дитячої депресії.

Особливо вразливими до таких Інтернет-знущань виявляються підлітки 12-15 років. Чому так? Усе просто – у цьому віці вони ще не сформували власної життєвої позиції, не можуть визначитися зі своєю думкою, а головне – вважають себе вже дорослими та всезнаючими. Також у цей час дітям найпростіше втертися в довіру. Знайти пару спільних тем, додати підтримуючих слів – і підліток уже вважає вас найавторитетнішим другом, якого варто слухати.

Як запобігти появи таких ігор у житті вашої дитини

Перше, що спадає на думку більшості батьків – кожного дня перевіряти смартфони своїх дітей, а краще взагалі їх забрати. Але ні! Перше, що потрібно робити – спілкуватися. Як би це банально не звучало, завжди корінь дитячої проблеми йде з родини. Юнаки, яким не приділяли увагу, яких ніколи не підтримували та не розуміли батьки, найчастіше на все життя лишаються такими ж непоміченими для всього світу. Тому на щоденне питання “Як у тебе справи?” дитина має розказати вам про весь свій день. Водночас і ви поділіться з нею своїми думками та переживаннями. Найкращий спосіб знайти контакт – відкритися самому.

Друге, що варто робити з появою Інтернету в житті дитини – детально пояснювати, що там добре, а що погано. Тільки знайте, що фраза: “На це посилання ніколи не натискай!”, – тягне за собою обов’язкове його натиснення у першу ліпшу секунду. Для того, щоб розмежування хорошого і злого проходило успішно, варто спочатку запитувати, чим цікавиться ваша дитина. Якщо ви бачите щось не дуже для вас приємне – скажіть, наприклад, що не вважаєте це розумним заняттям, або ж те, що перегляд такого відео/фото не дасть дитині користі. У крайньому разі скажіть, що ви б такого ніколи не зробили, адже це недопустимо для освіченої людини. Якщо ви є прикладом для дитини, то такі ваші фрази обов’язково змусять її задуматися, перед тим як натискати на підозріле посилання.

Окрім цього, варто також регулярно розказувати про те, що взагалі відбувається у соцмережах. Але робити це доступно і з прикладами.

“Сьогодні я чула (чув) у новинах про гру “Синій кит”. Граючи в неї, діти помирали! Уяви, як тепер їхнім батькам! Як би я не хотіла (хотів) тебе втратити!” – набагато дієвіший підхід, ніж: “Що ти там ото знову дивишся у своєму Інтернеті?! Віддай сюди телефон, до канікул його не побачиш!”.

Третє, що батьки часто забувають робити – йти в ногу з часом. Якщо ви нічого не розумієте в Інтернет-трендах, то ваше слово щодо їхньої шкідливості – пусте місце для продвинутого тінейджера.

Четверте, на що необхідно звертати увагу – настрій, поведінка та вислови дитини. Якщо зі школи дитина приходить засмучена – сто разів перепитайте, що трапилося (тільки не підряд, якщо з першого разу не вийшло. Дайте час дитині подумати самій). Якщо ж настрій різко змінюється з хорошого на поганий – зрозумійте у чому причина та допоможіть її виправити.

Останнє та найважливіше – зрозумійте свою дитину. Зрозумійте також, що всі її вчинки – віддзеркалення того, як ви її виховали. Ніхто, крім вас, не може знайти кращого підходу до вашої дитини. Ваше головне завдання – зробити все можливе заради того, щоб вберегти частинку себе.

Тому, якщо у вас є вибір: зробити щось своє, а дитина нехай пограє в телефоні, або ж відкласти те своє та поговорити з нею – відкладіть. Адже раптом саме в ті хвилини вашої зайнятості, у дитячому телефоні з’являються СМС з текстом: “Перше завдання – порізати собі руку. Тільки нічого не говори дорослим!”…


Анжеліка Ніконенко, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram