Програми мюнхенського Радіо Свобода (1960-1970-ті роки минулого століття) стали найповнішою хронікою Руху спротиву в Україні.

Розвиток демократії та громадянського суспільства в Україні неможливий без існування справді незалежних ЗМІ та об’єктивної журналістики. Історія української редакції радіостанції Радіо Свобода (Мюнхен) є наглядним прикладом традицій українських вільних медіа. Редакція Радіо Свобода та очільник її українського відділу – М. Демкович-Добрянський (1954-1972 роки) доклали чималих зусиль для того, щоб розповісти вільному світу про Україну, її історію та рух опору проти комуністичної, тоталітарної системи.

Радіо Свобода стало одним із небагатьох західних засобів інформації, які передавали український радянський самвидав. Поява на Заході самвидавних, тобто позацензурних, творів з України дуже вплинула на зростання зацікавлення українськими проблемами. Найважливіші наукові журнали та передові газети західних країн присвячували багато уваги українським радянським справам. Такі імена як В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Валентин Мороз стали загальновідомі в різних країнах світу. Це саме можна було сказати і про періодичний орган вільної думки “Український вісник”. Матеріали самвидаву, які радіостанція отримувала з різних куточків СРСР, у середині 1960-х років почав передруковувати і зберігати дослідницький відділ Радіо Свобода. На початку 1970 року формується окремий відділ, відповідальний за копіювання, зберігання і поширення самвидаву. Із 1971-го “Матеріали самвидаву” (бюлетень Радіо Свобода, в якому публікували різні підцензурні тексти) виходив регулярно – щороку від 40 до 50 випусків. Окрім “Матеріалів самвидаву”, протягом 1970-х років Радіо Свобода видало 30 томів “Збірки документів самвидаву” (близько трьох тисяч текстів). Примірники надсилали до багатьох науково-дослідних центрів та установ у Європі та США. Колекцію самвидаву, зібрану Радіо Свобода, вважають чи не найбільшою у світі.

Звучали у радіоетері витяги із самвидаву, зокрема частини фундаментальної праці українського дисидентства ‒ збірки “Лихо з розуму”, в якій її автор Чорновіл зібрав матеріали про першу хвилю арештів української інтелігенції. Василь Овсієнко, один з діячів українського дисидентського руху, вважав, що саме ця праця “вивела український рух на світові обшири: світ дізнався про Україну, яка бореться, і став їй допомагати – через висилання Радіо Свобода, протести демократичної громадськості на Заході, офіційні запити політиків, які були названі владою СРСР “втручанням у внутрішні справи”. Опосередкована співпраця Чорновола з Радіо Свобода продовжилася в контексті “Українського вісника”. За даними КДБ, найактивніше зміст вісника передавало саме Радіо Свобода.

“Невелике поширення друкованого тексту “Українського вісника” у республіці не виключає, що його видавці, усвідомлюючи антирадянський характер журналу, намагаються уникнути провалів під час його поширення і для цього вступили у змову з однодумцями за кордоном, за допомогою яких доводять зміст “Вісника” через радіостанції, що ведуть ворожі трансляції на Радянський Союз”, ‒ доповідали з цього приводу у КДБ. Радіо Свобода передавало зміст часопису дослівно, влаштовуючи читання кожного чергового випуску у своїх передачах.

Редактор М. Демкович-Добрянський був автором серії програм на Радіо Свобода “Люди та ідеї 60-х років в Україні” у яких детально йшлося про українських опозиціонерів 1960-1970-х років. Одна з радіопередач була присвячена В’ячеславу Чорноволу. Редакція опублікувала та оприлюднила лист дисидента до очільника УРСР Петра Шелеста. “В’ячеслав Чорновіл увійде в історію як чемпіон у боротьбі за соціалістичну законність Радіо Свобода (Мюнхен)”, ‒ писав М. Демкович-Добрянський.

Автор також відзначав, що твори Чорновола були зауважені авторитетними західними виданнями такими як лондонський “Таймс”, “Нью-Йорк Таймс” і “Лос-Анджелес Таймс”, а лондонський тижневик “Економіст” відносив праці Чорновола до найважливіших творів радянського самвидаву. Журналіст Едвард Кренкшон писав про дисидента в лондонському журналі “Обсервер” із приводу появи книги “The Chornovil Papers”: “Найвідважніше, найдошкульніше й найефективніше обвинувачення проти свавілля й надужиття влади написав ленінець, комсомольський діяч, який знає про Маркса і Леніна та про радянські закони більше ніж його гнобителі”. Знаний Збігнєв Бжезінський теж відзначив цю збірку: “Це глибоко зворушливий документ людських трагедій, який перевищує навіть найважливіші проблеми політики”.

Ще на початку 1960-х років українська редакція Радіо Свобода звертала увагу своїх слухачів на появу нових опозиційних рухів в Україні. Керівник українського відділу Радіо Свобода М. Демкович-Добрянський доповідав в українському Дискусійному Клубі в Нью-Йорку 13 червня 1963-го на тему “Наше становище до процесів в Совєтській Україні”: “В Україні починає творитися своєрідна громадська думка. Люди вже не тільки мислять критично і опозиційно, але й говорять, дискутують. Витворюються своєрідні методи боротьби проти русифікаторської політики”.

Спротив русифікації та рустикалізації української культури та побуту часто висвітлювались у програмах Радіо Свобода. Редакція радіо відзначала роль у цих процесах української радянської інтелігенції: “упродовж 1965-го року ми спостерігали, як наш народ на батьківщині обороняв свої права, змагався за збереження своєї національної індивідуальності, захищає свою культуру і традиції. Наш народ ставив спротив усім зазіханням великодержавницьких елементів у КПРС”. М. Добрянський в одній із радіопередач відзначив журнал українського комсомолу “Ранок” (1965) за публікацію українських пісень. Радіо Свобода звертала увагу слухачів й на те, що відродження 1960-х років було цікаве й тим, що в ньому взяли участь не тільки безпартійні діячі культури, але й члени КПУ: “Самвидавські матеріали з нашої батьківщини, що потрапили до західних країн і там були опубліковані, доводять багато комуністів підтримали громадські сили України, коли вона протестувала проти припинення десталінізації”.

Читайте також: Націонал-комунізм та національно орієнтовані комуністи в Україні

Радянська преса інтерпретувала інтерес Радіо Свобода до дисидентів по-своєму. Газета “Радянська Україна” писала, що радіостанція “вигадала так звану “демократичну опозицію”, якій давалися підступні інструкції і директиви”.

Відзначимо, що у Львівській національній бібліотеці ім. В. Стефаника зберігається особовий архівний фонд вже згаданого керівника української редакції Радіо Свобода М. Демковича-Добрянського. В архіві є значний пласт матеріалів присвячених українському дисидентському рухові загалом та Чорноволу зокрема.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram