Як не послизнутись на олії

Як не послизнутись на олії. Фото svatovo.all.biz

Якщо вірити Булгакову, то голова МАССОЛІТу Михайло Берліоз жив би довго і щасливо, якби не послизнувся на соняшниковій олії. Україна є визнаним світовим лідером з експорту цього смачного і корисного продукту, а торгівля олією крім того, що добряче поповнює державну скарбницю, дає роботу сотням тисяч людей. Та не варто забувати, що нинішній тріумф вітчизняної олійно-жирової промисловості починався з повного фіаско: ще зовсім недавно – 1996 року ми, вирощуючи близько двох мільйонів тонн соняшнику, самі імпортували 140 тисяч тонн соняшникової олії!

Справжнім днем народження українського “олійного дива” можна вважати 10 вересня 1999 року, коли Верховна Рада ухвалила закон “Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур”. Мито урівняло шанси експортерів і вітчизняних переробників у конкуренції за сировину і вже за наступні десять місяців виробництво соняшникової олії збільшилось на 63%, а її експорт – на 73%. Бізнес прийняв нові правила гри і трейдери переорієнтувалися з експорту соняшника на експорт олії. Та головне – внаслідок дії експортного мита відбулося зниження роздрібних цін на соняшникову олію всередині країни.

З того часу олійно-жирова галузь почала розвиватися семимильними кроками: кожного року потужності з переробки соняшнику зростали в середньому на мільйон тонн (а в деякі роки – і на півтора мільйони), в портах будувалися перевалочні комплекси для експорту олії.

Ну а попит на сировину, котрий в деякі роки перетворювався у запеклу війну “за соняшник” між олійно-екстракційними заводами, стрімко підвищував закупівельні ціни і зробив його вирощування найбільш прибутковим видом сільського господарства. Площі під соняшником минулого року досягли площі вирощування пшениці, розставивши таким чином усі крапки над “і”.

Експорт соняшникової олії за ці роки зріс у 28 разів. Це дозволило Україні стати гегемоном на світовому ринку: ми виробляємо 33%, а експортуємо 56% усієї соняшникової олії світу. Лише цього року валютна виручка від її експорту до 117-ти країн складе $4,37 мільярди.

Популярності нашої олії сприяє її якість, адже технологія виробництва українських олійно-екстракційних заводів (ОЕЗ), передбачає знімання (так звану “обрушку”) лушпиння із зерен соняшнику. Через це вихід олії суттєво зростає, а соняшниковий шрот (віджимки) залишаються без зайвих домішок – практично готова білково-вітамінна добавка для кормів.

Наявність лушпиння дозволила олійникам стати практично енергонезалежними, адже вони пресують їх у пелети і використовують для забезпечення енергією процесу виробництва. Сучасні українські ОЕЗи не лише повністю незалежні від газу, але й можуть продавати надлишок електроенергії, виробленої на власних установках.

Та є одне маленьке “але”: насправді ми продаємо напівфабрикат – 93% усього експорту складає сира олія і лише 7% – рафінована, та бутильована. Між тим у світі давно минули часи, коли олію на базарі наливали у тару покупця з великої металевої бочки. Тепер на прилавках панує олія очищена (рафінована) і розлита у пляшки (бутильована). А ми досі продаємо її переважно сиру – танкерами, а вже покупець потім сам її рафінує, бутилює і продає під власним брендом, знімаючи так би мовити “вершки” з нашої олії.

Бо рафінована олія десь на $150 за тонну дорожча, ніж сира, а розфасована в пляшки взагалі стає дорожчою на третину. В результаті, бренду української олії для споживача не існує, адже вони купують її, скажімо так, у турецькій, індійській, китайській (чи будь-якій іншій) упаковці. І це не лише “за державу прикро” але й втрата робочих місць, доданої вартості, доходів до бюджету.

Чверть століття тому ми вже мали блискучі успіхи та гегемонію на експортних ринках – але не олії, а цукру. Україна входила до топ-5 світових експортерів цукру, працювало 192 цукрові та п’ять цукрорафінадних заводів, котрі переробляли понад 40 мільйонів тонн цукрових буряків на рік (цей показник, до речі і донині ніхто не перевершив).

Але починаючи з 1990-х років цукрова галузь стрімко занепадає і колишній гегемон світового експорту сам перетворився на імпортера цукру. Наразі заводів залишилося 36, а цукру хоч і достатньо для забезпечення внутрішніх потреб, та про серйозний експорт вже не йдеться.

Що стало причиною катастрофи цукровиробництва в Україні? Обмеженість ринків збуту: близько 85% усього цукру йшло до республік СРСР. Союз розпався, а про диверсифікацію експорту ніхто не турбувався. Між тим світовий ринок також зазнавав змін – там все серйозніші позиції посідав цукор з тростини, котрий був чи не вдвічі дешевшим, ніж буряковий. Зрозуміло, до чого призведе конкуренція двох товарів з однаковою споживчою вартістю, але різною ціною – буряковий цукор програв “вчисту”.

А тепер повернемося до олії. Нині на Індію, Китай та ЄС припадає 75% нашого експорту, тим часом на світовий ринок стрімко увірвалася дешева пальмова олія. Для споживача вона універсальна: можна робити біодизель (привіт, ріпак) можна використовувати у харчовій промисловості та на технічні потреби (привіт, соняшник і соя).

Тож, аби не програти конкуренцію на ринку, решта олій поступово знижують свою ціну. Лише за останні п’ять років ціна пальмової олії знизилася майже вдвічі, потягнувши за собою і ціну соняшникової олії. Якщо так піде і далі – про високу рентабельність вирощування соняшнику можна буде забувати.

Почнуть менше сіяти – зросте ціна, завдяки конкуренції за сировину відбудеться концентрація виробництва соняшникової олії, як це відбулося у цукровиків (де половину всього цукру зараз виробляють три компанії). Монополіст буде намагатися диктувати низьку ціну на сировину, що призведе до ще більшого скорочення виробництва соняшнику, а це, в свою чергу – до скорочення виробництва та експорту.

Що ж робити, аби не послизнутися на соняшниковій олії? Настав час переходити від торгівлі напівфабрикатом (сирою олією) до продажу більш прибуткового товару – рафіновано-бутильованої олії. Давно назріла потреба створення національного бренду соняшникової олії та перетворення її на продукт преміум-сегменту, котрий за своїми споживчими характеристиками нічим не поступається оливковій.

Між тим оливкова олія більш ніж учетверо дорожча за соняшникову, адже її виробники вчасно провели “роз’яснювальну роботу” і тепер оливкова олія сприймається виключно як корисний для здоров’я продукт найвищого ґатунку, обсяг якого обмежений природними чинниками, а ціна завжди висока.

Ми вже йдемо цим шляхом – експорт фасованої соняшникової олії з України за підсумками 2017 року може зрости на 30% і сягнути 1 мілйьона тонн. Залишилося переконати споживача у виняткових якостях нашої олії та створити національний бренд, щоб не витрачати гроші на “розкрутку” окремих марок.

Олесь Євтєєв, редактор інформаційно-аналітичного відділу в газеті “Агропрофі”, спеціально для “Українського інтересу”