Зараз всі говорять про Саакашвілі на посаді головного реформатора в уряді. Призначать? Не призначать? Утім, слід задуматися про те, чому нам поки не вдаються жодні реформи.

Ще Гюстав ле Бон в кінці ХІХ століття попереджав, що марними будуть спроби європейської людини нав’язати свою культуру й спосіб політичного буття іншим націям. Адже щоб бути ефективними, суспільний і політичний устрій мають відповідати душі народу. У ХХ столітті державний лад більшості країн світу став уніфікованим. І Франція, і Центрально-Африканська республіка, і Російська Федерація тепер мають вибори, президента й парламент. Однак у Росії республіка – це досі лише фасад деспотії, а в ЦАР – родоплемінного ладу.

Є хороше прислів’я: “Російський кіт в Німеччині мишей не ловить”. Це ж саме буде й справедливо щодо німецького кота в Україні. Спроби нав’язати нам те, що ефективно працює десь у Брюсселі приречені на поразку зараз і в майбутньому. Замість того, щоб страждати комплексом неповноцінності від того, що нам тут не вдається побудувати Францію, варто пізнати самих себе та в чому є наша сила. Адже часи міняються, але душа народу – ні.

Українці протягом тривалого історичного періоду навчилися жити без держави й ефективно вирішувати свої проблеми. Ми творили власні армії: чи то в XVI столітті за порогами Дніпра, чи то в ХХ столітті в лісах Волині та Галичини, чи в ХХІ столітті в степах Донбасу. План Путіна у 2014 році був добре прорахований. Вони добре зналися на становищі наших Збройних сил, але зовсім не знали українців. Українські волонтери й добровольці за кілька місяців створили армію та зламали стратегію, яка прораховувалися роками.

І це не лише армії стосується. Візьмемо, наприклад, освіту. У Москві школи й університети створювалися указами імператора, а в Києві – православними братствами (громадськими організаціями того часу). Погляньмо, хто управляє загальною освітою в Україні. На рівні уряду – міністерство освіти. Але насправді – батьківські комітети. Саме в батьківських чатах сварять міністерство освіти, дискутують про те, скільки здавати на нові штори та як вітати вчительку з Днем народження. Згідно з українською мораллю, не платити податки цілком прийнято, однак не здати “на клас” – це тяжкий гріх, що карається суспільним осудом.

Американець, напевно, вважатиме таку ситуацією дикунством. Але, можливо, це не корупція, а українська ментальність, яка неотесано пробивається крізь нав’язані зовні правові норми та неефективність державного апарату? Можливо, ключ цієї неефективності криється в тому, що він не враховує української душі? Очевидно, що в сучасному світі на волонтерстві не побудуєш балістичну ракету чи потужний університет. Однак, цілком доречно дати суспільству максимальні можливості об’єднуватися в горизонтальні мережі та вирішувати проблеми на низовому рівні за мінімальної участі чиновників. Якщо ми навчимося це робити ефективно, то нарешті зрозуміємо для чого нам держава – забезпечувати український спосіб буття. А потім, дасть Бог, будемо вчити волі й самоорганізації увесь світ, як зараз американці вчать свободи і демократії.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram