Війна за контроль над Білоруссю між Путіним і Лукашенком триває вже давно. Ігнорування білоруським лідером загрози коронавірусу та проведення параду Перемоги попри все – прояв її нової та дуже успішної для Мінська фази.

Нафтова війна, що розгорталася між росіянами та білорусами в другому півріччі 2019 – початку цього року, виявилася доволі успішною для останніх: Москва нарешті відшкодувала збитки за брудну нафту та пішла на поступки в ціні на чорне золото, але натомість не отримала такої бажаної пришвидшеної російсько-білоруської інтеграції. Але перемоги для Лукашенка на цьому не завершуються, адже світ накрила пандемія коронавірусу і в її світлі він здається справжнім батьком нації, на відміну від свого російського колеги.

Лукашенко й Путін довго міряються цим статусом. Уже давно рейтинг білоруського колеги в Росії часто підіймається вище за симпатії до власного лідера: у 90-х Лукашенка бачили потенційним реформатором, а згодом – вправним та близьким до народу господарником. Зокрема, за даними Всеросійського центру вивчення громадської думки, рейтинг довіри росіян до Лукашенка становив 65% у 2018 році. Президент Росії ж набрав 36,5% підтримки, за даними дослідження тієї самої інституції.

Путін натомість часто завойовує симпатії білорусів завдяки сильній міжнародній політиці Росії. Зокрема, у 2017 році, за даними “Білоруської аналітичної майстерні”, саме президент РФ Володимир Путін був найпопулярнішим політиком серед білорусів – за нього проголосувало 65,7% респондентів. Тоді як дослідження “Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень”, що проводилося роком раніше, показало, що в Лукашенка всього 29,5% підтримки серед співгромадян.

Тепер же на цьому протистоянні можна поставити крапку як мінімум на найближчий період, а можливо й на довше. Адже в умовах пандемії Лукашенко робить усе, щоб вести білорусів власним прикладом, тоді як Путін тут явно пасе задніх.

Отож, як діють обидва президенти?

До пандемії російський президент явно не був готовий ані організаційно, ані морально: він утрачає контроль над країною та ховається від коронавірусу в Підмосков’ї. Державне управління Путін повністю поклав на плечі прем’єр-міністра Мішустіна. Йому нові повноваження явно не під силу: на його кандидатурі зупинилися при пошуку прем’єра, бо шукали того, хто просто реалізовуватиме обіцянки президента. Тепер же перед Мішустіним стояв виклик кризового менеджменту та вдавалося це йому не дуже. Уперше за довгий час роль єдиного політичного центру в Кремлі спадає, але натомість зростає значення рішень самоврядування. Тепер дії мера Москви Сергія Собяніна можуть суперечити позиції центральної влади й ні для кого це не дивина. А ще Мішустін не довго керував країною, адже він і сам заразився на коронавірус і делегував свої повноваження першому віцепрем’єру Андрію Білоусову.

Путін же тим часом не з’являється на публіці та час від часу виходить на відеозв’язок із зовнішнім світом. Явно не найкраща позиція для лідера нації, чи не так? Росіяни теж так думають. Коли навіть президент антагоністичної Америки Дональд Трамп не боїться виходити на люди та чи не щодня дає пресконференції, то інформаційний вакуум навколо Путіна видається щонайменше дивним.

Росіяни звикли вважати, що їхній президент готовий до будь-яких негараздів: і американцям прочуханки може дати, і, за потреби, губернаторів на місце поставити. Але коронавірусна реальність виявилася відмінною, і сильного лідера, як виявилося, у них насправді немає.

А Лукашенко тим часом спостерігав за всім, що відбувалося в Росії, потирав долоні й потім вчинив рівно навпаки. Він вирішив не боятися вірусу та працювати в штатному режимі: Лукашенко не носить маски, грає в хокей та роз’їжджає країною. Він навіть долучився до першотравневого суботника та пліч-о-пліч з пересічними білорусами висаджував дерева в регіоні, що постраждав від чорнобильської аварії.

Я звісно абсолютно не схвалюю впевнену, але безвідповідальну поведінку білоруського президента. Утім, такі дії, для початку, викликають більше довіри в населення, аніж суцільний хаос та параноя у російській політиці. Тож, хай яким не далекоглядним здається Лукашенко збоку, але попри все він залишається беззаперечним лідером своєї нації.

Кульмінацією коронавірусної фази протистояння президентів двох країн стало святкування 75 річниці Дня Перемоги. Для Кремля цей день – сакральний та чи не найголовніший у календарі. На думку багатьох, він уособлює велич країни та є стрижнем національної ідеї. То що ж вийшло з цим святом у Росії цьогоріч? Мільйони рублів витратили на розгін хмар над Москвою, як завше, але параду Перемоги так і не відбулося. Зате москвичі спостерігали за врочистим салютом зі своїх балконів.

А що ж тим часом Лукашенко у Білорусі? Знову ж таки робить все на зло Москві: дев’ятого травня в Мінську попри все пройшов парад у якому взяли участь понад 3 тисячі військових та більш як 150 одиниць техніки. Було навіть авіашоу. Звісно, цей парад відбувся не так помпезно, як це зазвичай бувало на московській Красній площі, але він щонайменше відбувся. “Навіть думка зрадити традиціям, які ось уже 75 років прославляють історію Великого Подвигу переможців, для нас неприпустима”, – дражнив росіян Лукашенко дев’ятого травня.

І такий розв’язок коронавірусної фази інтеграційної війни Москві явно не до вподоби. Щоб виправити ситуацію Кремль підходить різнобічно, і нещодавно спробував залучити навіть пропагандистів.

Річ у тім, що російські урядові канали є авторитетними джерелами інформації для багатьох білорусів і становлять значну частину телеетеру країни. Шостого травня журналісти російського “Першого каналу” випустили сюжет про начебто різке погіршення епідемічної ситуації в Білорусі. Матеріал набув значного розголосу, адже зробили його в найкращих традиціях російської журналістики: мінімум фактів, максимум маніпуляції. Офіційна реакція Мінська не забарилася. Білоруське державне телебачення того ж дня вийшло в етер з темою “Сім фейків в одному сюжеті федерального каналу Росії”, де 18 хвилин послідовно спростовувало матеріал російських “колег”. А потім авторів скандального сюжету взагалі позбавили акредитації на роботу в Білорусі.

Чи це є тривожним сигналом про початок розширення інтеграційної війни до рівня широкомасштабного інформаційного протистояння? Важко сказати, чи Путін погодиться на подальшу ескалацію конфлікту з Білоруссю, адже в сьогоденному пандемічному світі Росії живеться й так не легко.

Зараз же можемо стверджувати лише про те, що інтеграційна війна Москви й Мінська вже кілька місяців точиться в коронавірусній фазі, яка на зло Кремлю є дуже успішною для Лукашенка.

Минулоріч на сайті радіостанції “Ехо Москви” проходило жартівливе опитування: “Хто має очолити союзну державу Росії і Білорусі?”. Тоді Лукашенко набрав близько 67%, а Путін – лише 6%. “Нерепрезентативна вибірка”, – скажете ви. “Іронія долі”, – відповім я.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram