Україна чи не єдина держава, яка у ХХІ столітті проводить аграрну реформу. Її обговорює все суспільство. Дехто землю бачив лише на моркві в АТБ, але кожен має свою думку щодо продажу земельних ділянок.

На кінець квітня – початок травня українська родина з’їжджається для найголовнішої події року – посадити город. Айтішники, баристи й офісні менеджери повертаються до рідних сіл, щоб вкинути в землю картоплю. Це давно вже не елемент господарювання, бо економічний ефект цієї події сумнівний. Це ритуал! Хто ким володіє? Українці землею чи земля українцями? Схиляюся до останнього.

І тут немає нічого дивного. Ментальність народу визначає його територія і спосіб господарювання, який тут існував протягом тисяч років. Хлібороби завойовували землю плугом. Тому для українців наша територія – це та, яку вдалося окультурити. У нашій крові повага до приватної власності та навколишнього середовища.

Тут криються відмінності між характерами нащадків Київської і Московської Русі. Мешканці північних лісів займалися переважно мисливством і збиральництвом. У їхній ментальності немає власності. Вполював, забрав, що “погано лежало”? Молодець! Герой!

Читайте також: Як нам прищепити реформи?

Це ми сміємося, що у московитів герб візантійський, прапор голландський, а історія Русі – наша. А вони щиро переконані, що якщо вони це забрали, то це вже їхнє.

Це українець десь у душі сумнівається чи в тій тональності гудуть хрущі Донбасу, чи не попсували австріяки садок вишневий на Галичині. І пишається, що саме його господа – це і є найсправжнісінька Україна.

Таких сумнівів не може бути в росіянина ні щодо Чечні, ні щодо Калмикії. Він переконаний, що Кеніґсберґ одвічно належить йому. Поки ми господарювали на своїй землі, вони займалися збиральництвом – “собиранием земель”. Українець на це знизував плечами, казав “тю” і йшов поратися в господі.

Але потім московити полізли в Крим. А згодом – на Донбас. І вони не впізнали українця. Та ми й самі себе не впізнали. Ми так довго співали пісень про миролюбну націю та смакували власні поразки, що були здивовані, як “покажем, що ми, браття, козацького роду” стало втілюватися в реальності. Виявилось, що історично експансія плуга була можливою тільки разом із шаблею. Що окрім гречкосіїв у нас досі є і козаки.

Ми багато зрозуміли в собі, але не до кінця. Якщо вже почалася війна, то окрім Криму й Донбасу, нам треба ще повернути історію. І довести, що Русь – це ми, а вони лиш Московія. І вони зовсім не “хто”, а “чиї”. Руські.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram