Сьогодні він знову танцював на кухні. Любить це робити здебільшого на вихідних, в будні значно рідше. Він щось готує на плиті та підскакує під музику, якої я не чую. Цікаво, чому чоловіки люблять готувати в одних трусах? Чи є цьому спостереженню якесь пояснення? Мабуть, бояться замастити одяг, а, може, просто хочуть відчути себе вільними та розкутими? Потім на кухню зайде дівчина в яскравій піжамі, і вони бігатимуть із тарілками сюди-туди. Цікаво, що вони люблять на сніданок?

…Ця жінка любить заповнювати собою простір. Тільки приїде, відразу починає мити вікна. Завжди дивуєшся – настільки вправно, швидко та чітко вона працює. Відчиняє, миє, натирає – і до безкінечності. Потім вона виносить стільці та подушки на балкон, починає прибирати в кімнатах. Вона дуже заклопотана, намагається якомога швидше та ефективніше навести лад у квартирі. Ця жінка через ритуал прибирання хоче показати любов до своєї доньки, однієї дуже заклопотаної пані.

…У чоловіка, який живе на верхніх поверхах, неймовірно захаращена лоджія. Залізяччя, шматки картону, купа здоровецьких поліетиленових пакетів, наповнених невідомо чим, два “козлика” з фарбами та інструментами – найліпша ілюстрація післяремонтного періоду.

…У іншого чоловіка балкон неймовірно красивий, інтер’єр оформлений у східному стилі. У центрі розміщені яскраво-червоні подушки та маленький столик, на якому бовваніє кальян. Проте тут ніколи ніхто не сидить – куточок відпочинку притрушений пилом, на друзів та посиденьки немає часу.

…У пізнє надвечір’я в одній із квартир колихаються штори, крізь маленьку щілинку видно мереживо двох постатей, які міцно сплітаються.

Хтось щоранку курить на балконі, хтось щовечора грає в комп’ютерні ігри… Хтось…

Я – “збоченка”. Я спостерігаю, як живуть, їдять, сваряться та кохаються. Я щодня бачу одних і тих самих людей, я знаю їхні звички, графік і навіть на якомусь підсвідомому рівні можу вловити їхній настрій. Я підглядаю за ними, а вони – за мною. З однією дівчиною ми іноді перетинаємося поглядами, навіть вітаємось – ще трішки і ми потиснемо одна одній руки.

Ми, мешканці сучасних багатоповерхівок, – “збоченці”. Вікна наших квартир розташовані одне навпроти одного, ми затиснуті з усіх боків бетонними коробками. Проте всі ми піднімаємо жалюзі та ролети, відсовуємо тюль і штори, відкриваємо вікна та балкони, щоб не бути щурами в підземеллі, щоб вдосталь отримати світла та свіжого повітря.

Прибравши фіранки, ми оголюємо своє життя. Нас змушують бути “збоченцями”, нас змушують слідкувати один за одним. Не хочеш, щоб тебе бачили? Закривай усі вікна, заслонюй балкони – і живи в темряві. Нехай сонячне проміння буде для тебе розкішшю, вловлюй його рано-вранці, коли люди ще сплять, і коли на тебе ніхто не дивиться з вікон сусідніх квартир.

У сучасних багатоповерхівках твоє голосне зітхання, твій сміх чи плач чує увесь будинок, бо стіни тонюсінькі, немов павутинки. Не кашляй занадто голосно, не співай на повну гучність, не кричи, не танцюй, не гепай – бо це не красиво, не прийнятно, ти ж не один, у тебе сусіди, думай про їхній спокій та комфорт.

Читайте також: Звуки, які змінюють долю

Справжні збоченці – не мешканці таких будинків, які змушені дивитись одне на одного крізь вікна власних квартир, а забудовники, які кожний квадратний метр міста перетворюють на гроші, ці будинки – результат їхньої скаліченої хворобливої фантазії. Щороку відстань між вікнами стає меншою, стелі – нижчими, стіни – тоншими: не нарікайте, адже це сучасні смарт-квартири, останній “писк” української архітектурної моди.

Отож я заглядаю у вікна моїх сусідів. Іноді ненароком, іноді це звичайнісінька цікавість. Гадаю, хтось увімкне менторський режим і скаже: “Як негарно. Навіщо дивитися прямо у вікно? Відводь погляд вбік, а ще краще – дивись на асфальт”.

Хіба ті, хто підглядає у вікна своїх сусідів відрізняються від тих, хто піддивляється за чужим життям у вікна мобільних телефонів? Хіба ті, хто ненароком бачить якусь заборонену сцену у вікні, гірші за тих, хто ненароком бачить її в Інтернеті? Хіба той, хто розглядає квартиру навпроти, різниться від того, хто розглядає в соцмережах чужі інтер’єри та чуже життя?

Нас всіх привчили бути “збоченцями”. Ми не можемо заслонити свої вікна, бо нам необхідне сонце, ми не можемо вимкнути соціальні мережі, бо це нам теж потрібно. Ми спостерігаємо за іншими, інші – за нами. Ми оголюємо своє життя у соцмережах, викладаємо відверті світлини, живемо напоказ, нам потрібні вподобайки, визнання, емоції.

Звісно, є ті, хто заслонює всі вікна квартири та соцмереж. Є ті, хто хоче бути непомітним. Цим людям хочеться жити в ілюзії невидимості. Проте сучасний світ хитріший, він здатен спіймати кожного з нас. Кому треба, той розгадає усі наші таємниці, кому треба, той нас побачить. Ми всі ходимо голяка. При відчинених вікнах.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram