Вже років через десять ми не матимемо воєн. Принаймні звичних нам, коли стіна виходить на стіну та сходиться у передсмертному екстазі під градом із куль та артснарядів. Поняття війни стало гібридним десятки років тому, і сьогодні воно все більше перекочовує в інші площини – економічні, інформаційні та віртуальні. І поки ми відроджуємо армію та прагнемо до стандартів НАТО, світ робить ставку на нові війська – кібернетичні.

*Після Другої світової війни США за планом Маршалла виділила Європі на відновлення 13,3 мільярдів доларів. Це 125 мільярдів у цінах 2013 року.

На відновлення зруйнованої інфраструктури Донбасу необхідно витратити щонайменше 50 мільярдів доларів та 10 років.

Хоч зараз Україна воює як на реальному фронті на Донбасі, так і на інформаційному, світові лідери вкладаються у цілі легіони “бійців невидимого фронту” – хакерів, які можуть покласти на лопатки будь-яку країну за лічені дні. При цьому такий спосіб війни набагато економніший, адже не руйнує інфраструктуру* та навколишнє середовище. А головною причиною воєн (за винятком хіба що Троянської війни) завжди була економіка.

Отже, хто такі хакери – шляхетні борці за свободу, чи спецпризначенці режимів, які годуються із рук політичних корпорацій?

Майже як ніндзя

Гаразд, треба дивитися правді в очі. Регулярні армії (а з ними і ринок найманців) нікуди не подінуться. Але у них будуть функції, направлені суто на стримання. Судіть самі: наразі людство має ядерну зброю, штучний інтелект, який активно розвивається, лазери, віруси, бактерії та усілякі хімікати. Чи вигідно вести повномасштабну війну? Очевидно, що ні. Тому усі наявні у світі конфлікти, зокрема, на Донбасі, мають більш-менш локальний характер та кволий напівактивний стан.

Якщо під час Першої та Другої світових воєн усі наступальні операції покладалися на батальйони та роти, то зараз все змінилося. Ніхто вже не вчиняє бліцкригів. Згадайте, як Росія захоплювала Крим. “Зелені чоловічки” блокували наші військові частини та утримували ключові позиції. Їхньою головною ударною силою була інформація – тотальна пропаганда та формування необхідного порядку денного. Не кулемети і танки – інформація або ж її викривлення та відсутність.

“Інформація – це зброя. А правильна інформація, яку ще й зрозуміли правильно – вона ефективніша ніж будь-що у світі”, – переконаний журналіст, пропагандист Anonymous Барретт Браун.

Цікавий факт: Японське слово “ніндзя” перекладається як “той, хто прокрадається”.

Але ж де хакери? Все нібито так і лишилося за військовими, просто вони змінили тактику. А в цьому і полягає головний секрет успішних операцій – хакерів не видно. Їх навіть по телебаченню не покажеш (на відміну від колони танків), бо вони мають мільйони облич та маску Гая Фокса, який намагався підірвати британський парламент. Тут вся справа у тому, що їм несть числа, а отже нема і відповідальності. Кінці у воду, як кажуть моряки.

Хоч на реальних фронтах сьогодні вмирають реальні люди, ці бої стають таким собі прикриттям, адже справжні війни тепер відбуваються в інших площинах – економічних, зокрема. Якщо вірити Субкоманданте Маркосу, то Холодна війна, яка тривала з 1946 по 1991 рік, була Третьою світовою війною, що складалася із багатьох локальних воєн. Але головний її фронт – економічний. Саме у цей період війна як така стає гібридною. Класичним прикладом еволюції війни є Афганістан. Хоча експерт Європейського інституту досліджень у сфері безпеки Ніку Попеску вважає, що методи гібридної війни мають стародавнє походження: це і отруєння криниць, і спроби підняти повстання ілотів під час Пелопоннеської війни.

Але навіть від часів Афгану світ кардинально змінився. У наше життя міцно увійшли високі технології та глобальна мережа. Саме вони і стають одночасно і інструментом війни, і полем бою. Напередодні саміту у Сінгапурі, де зустрілися президент США Дональд Трамп та лідер КНДР Кім Чен Ин, Південну Корею атакували хакери із Росії та Китаю. Експерти кажуть, що це були угрупування Turla та TempTick, які мають досвід кібернападів на уряди та фінансові інститути. Досі невідомо, які саме об’єкти стали мішенню зловмисників, та яку шкоду вони заподіяли. Але факт нападу зафіксували. Чи можна буде притягнути до відповідальності уряди цих країн? Ні, бо хакерів неможливо пов’язати із ними, хоча всі знають, на кого вони працюють. Ідеальна бойова одиниця.

Хактивісти, урядові тролі та трошечки історії

*Хоча, твіти із закликами долучитися до акції постив хакер Гектор Монсегюр, більше відомий під ніком Sabu, після того, як його завербувало ФБР. Тому не виключено, що Anonymous працює на уряд США, попри усі гучні заяви про відсутність єдиної структури, мовляв, Anonymous – це кожен із нас.

О’кей, не всі хакери працюють на той чи інший уряд. Ще лишилися романтики, які виступають за свободу людей та борються із тотальним слідкуванням за громадянами і корпораціями (прихильники теорії вважають, що саме корпорації концентрують справжню владу у своїх руках, а не уряди). Таких зазвичай називають хактивістами. Вони використовують Інтернет та взломи, щоб змінювати щось у суспільстві. Яскравий приклад – Anonymous. Вони, зокрема, підтримували* акцію “Захопи Волл-стріт” у 2011 році. Вся ця революційна романтика тягнеться ще з 60-х років (до речі, самий розпал Холодної війни, Карибська криза), коли навіть Інтернет не був поширеним та розвивався як проект Міноборони США.

Сам термін “хакер” виник у Массачусетському технологічному інституті. Перші хакери були такими собі лицарями, бо знаходили помилки у чужих програмах та вказували на них авторам. А ще вони дуже любили усілякі приколи, як то затягнути на дах гуртожитку автівку.

Але згодом хаки почали використовувати, щоб змінювати поведінку програми проти волі автора – теж такий собі прикол. Водночас у цей період хакерство набуло гласності та негативного забарвлення. Вирішальний камінець на щаблі терезів поклала епоха закритого коду. Тобто будь-яке несанкціоноване втручання в роботу програми вже перетворювалося на злочин. Закритий код буквально доводилося прорубувати (англійське “to hack”, від якого походить назва, означає, зокрема, “рубати”). А це пояснювалося виключно мотивацією – або, щоб заробити грошей, або набути слави.

Ось тут хакери перетворюються вже на негативних персонажів. Вони починають писати віруси та зламувати поштові скриньки. З розвитком Інтернету розвивалися і цілі хакерів: банківські рахунки, хмарні сховища. Вищою сходинкою досі вважається Пентагон. “Хто зламає Пентагон – той крутий”, – десь так звучить неписана хакерська аксіома. І саме цей закон тією чи іншою мірою винен у виникнені армій хакерів на службі у режимів.

*HBGary спеціалізуються на кібербезпеці. Серед своїх клієнтів компанія має багато американських урядових організацій, зокрема, Пентагон, ЦРУ та АНБ. У 2011 році мережу компанії взломали хакери Anonymous. Причиною атаки стали слова Аарона Барра, що він нібито знає лідерів Anonymous. Також Барр виступав проти WikiLeaks.

“Зараз з’являється багато планів у різних державах, у яких йдеться про необхідність краще розробляти стратегії нападів. Адже одного захисту у кібербезпеці мало. Її ніколи не було достатньо”, – переконаний екс-головний виконавчий директор компанії HBGary Federal* Аарон Барр.

Одним із найкращих хакерів в історії був Mendax. Про нього навіть ходили чутки, що він може керувати супутниками, взломавши NASA. Згодом Mendax заснував WikiLeaks. Так, це був Джуліан Ассанж. Отже, хакерство та хактивізм, Інтернет-активізм йдуть пліч-о-пліч і між ними дуже тонка межа.

“Anonymous стали чимось більшим, ніж просто субкультура – люди, які приколюються в Інтернеті. Вони стали першою армією Інтернету”, – вважає Баррет Браун.

Хактивісти, такі як Telecomix – відгалуження Anonymous – підтримували революціонерів під час Арабської весни. Туніс, Єгипет, Лівія. Хакери допомагали революціонерам змінювати режими у цих країнах. Вони вчили повстанців налаштовувати dial-up з’єднання, коли диктатори вирубали Інтернет, вони вчили обходити блокування, вели акаунти у Twitter від імені мітингувальників. Хактивісти ломали урядові мережі, щоб дістатися до компромату, який миттєво розлітався по передових ЗМІ світу. У тому самому Тунісі революціонери збиралися на мітинги, щоб подякувати хактивістам за підтримку, піднімаючи догори маску Гая Фокса. Саме вони стали спецпризначенцями, які діяли у глибокому тилу ворога, щоб будувати демократію.

Але хто очолює цю армію? Як відомо, Anonymous не мають лідерів та чіткої структури, вони виникають спонтанно для виконання того чи іншого завдання. Взяти хоча б їхню війну із Церквою Саєнтології, чи відгалуження LulzSec, яке очолював завербований ФБР хакер Sabu. Військо без генерала приречене на поразку. Але чи дійсно Anonymous не мають єдиного центру управління? Агентство національної безпеки США неодноразово ставало фігурантом скандалів, пов’язаних зі зломами мереж та слідкуванням за хакерами інших країн. Хіба вони не можуть бути тим самим центром? Головне спрямувати ентузіазм легіону у потрібному руслі. Парадоксально, але анонимність Anonymous може зіграти із ними дуже злий жарт.

Чорні, Білі та росіяни

Активно створювати кібернетичні війська почали ще в минулому столітті. Американські федерали вербували хакерів, яких їм вдавалося притиснути за ті, чи інші зломи. Також на свою сторону хакерів вербували корпорації – їм, як нікому іншому треба боронити свої цифрові кордони. Тому поняття “хакер” розділилося на два крила: так званих Black hat і White hat – Чорних та Білих капелюхів.

Чорні ламають будь-що, щоб заробити гроші чи славу. Білі мають ті самі навички та знання, але застосовують їх, щоб не допустити прориву Чорних. Споконвічне протистояння добра і зла. Цікаво, що багато White hat раніше були по ту сторону. Свій окрас вони змінили, бо спалилися, або їм зробили пропозицію, від якої ті не змогли відмовитися, чи не мали вибору.

То які ж капелюхи воюють на боці тих чи інших урядів? Обидва. Головне з якого боку подивитися. Взяти хоча б Telecomix. Із власного та боку революціонерів вони були Білими капелюхами, адже боролися із диктаторами та сприяли демократичним процесам. Із боку диктаторів Telecomix були Чорними, бо ламали все, що можна було зламати, “щоб повалити легітимний режим”.

Ілюстративне фото: Unsplash/Tom Roberts
Ілюстративне фото: Unsplash/Tom Roberts

Реальною силою Anonymous стали після своїх сутичок із саєнтологами (проект “Чанологія”, коли боротьба тривала і в Інтернеті, і на вулицях великих міст, де відбувалися мітинги проти Церкви Саєнтології). Хактивісти, які дедосили сайти цієї організації, отримували реальні тюремні строки, на них полювало ФБР. Більшість хакерів у США і зараз перебувають під наглядом спецслужб.

Але, як би це не дивувало, найліпшими хакерами донедавна вважалися ізраїльські специ, хоча США мають найсильнішу армію у кіберпросторі. Сьогодні їх дуже посунули росіяни, які навіть не цураються у весь голос говорити про свою армію тролів. Володимир Путін у 2013 наказав створити кібернетичні війська. Вже на початку січня 2014 року російський міністр оборони Сергій Шойгу підписав відповідний указ. Тема широко висвітлювалась у російських та іноземних ЗМІ. Росіян спочатку не сприймали серйозно і, як виявилося, дарма. Напередодні запуску Військ інформаційних операцій РФ аналітики прорахували, що вони потрапляють у п’ятірку найкращих країн на рівні зі США, Китаєм, Великою Британією та Південною Кореєю. І це при тому, що Штати витрачають на свою кіберармію близько семи мільйонів доларів на рік та мають на службі приблизно 9 000 (ні, це не жарт і не мемчик) фахівців.

Вся штука в тому, що російські хакери довгий час не мали доступу до передових технологій. Хакати вони вчилися на обладнанні, яке дихало на ладан, тому їм доводилося на повну вмикати свою кмітливість, щоб пробратися хоча б через перший рівень захисту. Якщо проводити історичні паралелі, то вони були кіннотою, яку Польща кинула проти нацистських танків у Другій світовій. Варвари з бубнами та списами. І сьогодні ці варвари мають Ольгино, FeancyBear та інші підконтрольні ГРУ хакерські структури. Все одно, що неандертальців озброїти ядерною ракетою.

From Russia with love

Головною темою останнього тижня червня в Україні стала можлива хакерська атака із Росії. Саме рік тому світ та, зокрема, Україну накрила потужна масована навала вірусу PetyaA, який вивів із ладу медичні установи, аеропорти, банки, приватні компанії в Азії та Європі. Збитки, завдані “Пєтьою”, оцінюють мільярдами. У нас кілька місяців не працювала система електронного документообігу M.E.Doc (нею ширився вірус), супермаркети тижнями не приймали до оплати банківські картки, лягла система радіаційного моніторингу Чорнобильської АЕС.

У листопаді 2017 року фахівці ЦРУ дійшли висновку, що за атакою стоять росіяни. Усі п’ять країн-членів розвідувального союзу Five Eyes, а також уряди Данії та України поклали відповідальність за атаку на Росію, точніше на підконтрольні ГРУ кіберструктури. Росіяни, ясна річ, свою причетність заперечують та кажуть, що самі постраждали від атаки. У Кремлі дуже дивуються, що їм не вірять.

Отже, російські хакери використали для атаки хробака із сімейства Petya, який шифрує (по суті, знищує) файли на жорсткому диску та пропонує їх розшифрувати за певну суму у біткоїнах. Знаходилися ті, хто переказував гроші, але дива не траплялося – файли так само залишалися недоступними.

Перших представників сімейства цього вірусу виявили ще у березні 2016 року. Але програма не мала на меті здирництво, це була реальна зброя, кажуть фахівці.

“Найімовірніше, цей хробак призначений для швидкого поширення і заподіяння максимальної шкоди завдяки правдоподібному, на перший погляд, вимаганню”, – пояснює дослідник кібербезпеки, професор Ніколас Вівер. Подібні думки озвучував, зокрема, вірусний аналітик Маркус Гатчінс, більш відомий у мережі як MalwareTech, який у травні 2017 року зупинив розповсюдження ще одного здирника – WannaCry.

Найвідомішим хакерським угрупованням з Росії є Fancy Bears. Хоч на їхньому сайті написано, що вони Anonymous, це брехня. Їх пов’язують із російським урядом. Хакери Fancy Bears, яке відоме ще як Sofacy Group, ведуть свою діяльність щонайменше з 2007 року. Саме вони зламали кілька урядових відомств у Грузії перед тим, як туди вторглася російська армія у 2008 році.

На рахунку російських хакерів десятки, якщо не сотні атак. Нещодавно вони втрутилися у роботу німецьких медіа-компаній та організації зі сфери хімічних досліджень. Найвірогідніше, це були хакери з угрупування Sandworm Team. Саме вони протягом п’яти років зламували ресурси НАТО, а ще комп’ютери різних урядових і військових організацій у Франції, Польщі, США та Україні. Ще вони атакували академії, енергетичний та телекомунікаційний сектори. Для цього використовували вірус у файлах Word та PowerPoint. Хто б не написав цей вірус, але він був великим шанувальником роману “Дюна” Френка Герберта, через це експерти з кіберзахисту назвали шкідника Sandworm – мешканці вигаданої планети Арракс вклонялися гігантським піщаним хробакам.

Російські хакери у 2016 році атакували виборчу інфраструктуру США. Міністерка внутрішньої безпеки Кірстен Нільсен нещодавно заявила, що окремі елементи цієї інфраструктури досі залишаються вразливими до кібернетичних атак.

“Вибори, без сумнівів, пріоритетна мішень для державних і недержавних кіберзлочинців і тролів, яким доручили впливати на результати виборів в Америці”, – наголосила вона.

Ololo trololo

Окрім того Росія використовує соціальні мережі, щоб маніпулювати громадською думкою. У такий спосіб вони впливали на результати президентських виборів у США. Ту ж саму технологію вони застосовуватимуть на виборах до Конгресу США, які відбудуться у листопаді цього року. Зараз росіяни використовуватимуть соціальні мережі, щоб розколоти американське суспільство, переконана пані Нільсен.

Не дивно, адже головні напрямки роботи російських кібервійськ: шпигунство, кібератаки та інформаційні війни, які включають різні засоби впливу на настрій і поведінку населення країн. Одним із таких засобів впливу є армія тролів.

Ніхто точно не знає наскільки вона велика, але знають, що у Ленінградській області є Ольгіно – містечко, де розташовувалася так звана фабрика тролів. У 2014 році вона переїхала у Петербург на вулицю Савушкіна. Тут люди на зарплаті у кілька десятків кілорублів ширять соціальними мережами необхідну інформацію. Ольгино дотичне до Брекзіту, референдуму в Каталонії, війні на Донбасі, зокрема, та українському питанню загалом.

Тільки за період травень-червень цього року Twitter заблокував понад 70 мільйонів фейкових акаунтів у межах кампанії боротьби з ботами та тролями. Серед них були і ті, які поширювали необхідні Кремлю заяви чи позиції. Їм на допомогу приходять (господи, прости) журналісти підконтрольних медіа. Та сама Маргарита Симоньян – головна редакторка Russia Today неодноразово проводила лекції для студентів військових академій Росії. Журналісти отримують державні нагороди. Взяти хоча б головреда “РИА Новости Украина” Кирила Вишинського – під час обшуків у його київській квартирі знайшли медаль “За возвращение Крыма”. Чому журналісти отримують військові нагороди, якщо вони не воюють? Бо воюють.

Отже, тролі, як частина кібернетичних військ, повністю відповідають за інформаційне бомбордування людей, зокрема, і в середині власної країни. Росіяни створили успішну трольську мережу, але вона має вигляд сліпого кошеняти на тлі китайців. У Піднебесній армія тролів нараховує щось близько 20 тисяч людей. Вони завалюють місцеві соціальні мережі (звичні нам Facebook, Twitter там не працюють) ідеологічним контентом комуністичної партії Китаю та репортять щодо “сумнівних” дописів цензорам. За різними чутками, Ольгино – це близько тисячі бійців.

Ілюстрація: NYMag
Ілюстрація: NYMag

Отже, російські тролі поширюють дезінформацію та фейки про розіп’ятих хлопчиків у трусиках, про зґвалтовану дівчинку німецькими військовими у Литві, про напади на жінок та літніх людей. Усі їхні дописи мають сильне емоційне забарвлення. Чим вищий емоційний фон, тим менше шансів, що інформацію перевірятимуть. Але її все одно перевіряють.

Людей, які борються із трольською роботою, прозвали ельфами. Це небайдужі волонтери, звичайні люди, які викривають брехню та розповсюджують пам’ятки, як не стати жертвою інформаційної війни. Такі люди не отримують зарплатні та працюють завдяки власному ентузіазму. Щоправда їхня робота нагадує ловлю бліх – поки вони викриють одну брехню, тролі накидають ще десяток. Тут, як пояснює Томас Чепоніс – сержант Департаменту стратегічної комунікації армії Литви, потрібно системно підходити до загрози. Держава має спрощувати процедури, налагодити роботу різних відділів – від кіберполіції до контррозвідки. Потрібно проводити курси з кібербезпеки, пояснювати, як працюють сучасні медіа, особливо дітям, каже він. Окрім того, держави мають комунікувати між собою, наголошує литовський військовий, та відповідно реагувати. Обмін досвідом тут грає ключову роль. У Європі спохватилися запізно.

“Якщо після Холодної війни, європейські та американські специ у царині інформації пішли на пенсію, написавши кілька методичок та підручників, то Росія не припиняла свою роботу по цьому напрямку. У нас усіх зараз багато роботи”, – сказав Томас Чепоніс “Українському інтересу”.

Задля цього в Європі створили спільний центр реагування на кібернетичні загрози, але він поки що не справляється із усіма викликами, які постають у віртуальному просторі.

Для розповсюдження фейків росіяни створюють такі собі сайти-метелики. Про них навіть писав Bellingcat на прикладі USA Really – підконтрольному Федеральному агентству новин (ФАН) ресурсу. Таких сайтів росіяни мають безліч. Примітно, що їх ведуть мовою того регіону, на який розраховані. USA Really – англомовний ресурс, націлений на американців. Там пишуть про скору загибель Штатів та необхідність зближуватися з Росією. До речі, Трамп, який за допомогою російських тролів опинився у президентському кріслі, є найбільшою політичною силою США, що виступає за зближення з РФ. Він навіть натякав на це у Гельсінкі по зустрічі із Путіним.

Штучки-дрючки або будьте уважними

Улюблена зброя хакерів – фішингові сайти. Це коли вас перенаправляють на сторінку веб-ресурсу, що має ідентичний до вашого улюбленого сайту вигляд. Це можуть бути форми авторизації у соціальних мережах, чи копії банківських систем. Навіть поштовий сервіс може виявитися фішингом. Від оригіналу їх відрізняє одна літерка чи якийсь символ в адресі. У такий спосіб зловмисники отримують доступ до вашого облікового запису.

Найпопулярнішим інструментом фішингу є сайти з тестами. Ви переходите за посиланням, натискаєте кнопку “Авторизуватися” та вводите свої логін і пароль. Вас не дивує, що ви перейшли за цим посиланням із соцмережі, у якій вам знову пропонують залогуватися. Ви не одні такі, на цей простенький трюк у червні потрапили сотні працівників Сенату США. Тому потрібно дуже уважно ставитися до всіх сайтів, де необхідно вводити настільки інтимну інформацію, як логін і пароль. Подумайте, чому система вимагає їх від вас, перевірте уважно адресу, а ще ліпше заходьте на улюблені сайти не із пошукової видачі Гугла, а із закладок браузера. І не переходьте по підозрілих посиланнях в електронних листах.

Якщо у вас виникли якісь сумніви щодо надійності того чи іншого ресурсу в Інтернеті, залиште репорт. Це можна зробити на safebrowsing.google.com, заповнивши відповідну форму у розділі “Contact us”. Повідомити про проблему можна не лише англійською мовою. Так ви убезпечите не тільки себе, а й інших користувачів мережі.

“Найпростіше запхати шкідливий код у гру, якусь популярну програму та поширити її через торренти. Як тільки вона буде встановлена, зловмисники отримають доступ до комп’ютера”, – звернув увагу на прохання “Українського інтересу” чоловік, який знайомий з прийомами хакерів. Він попросив про анонімність.

Цікаво, що нещодавній законопроект про блокування сайтів без судової санкції, який перед канікулами зареєстрували в українському парламенті, написали на піратському Word. Увагу на це звернули вітчизняні Інтернет-активісти, коли дослідили файл із текстом запропонованого закону. Отакі програми несуть ще більшу загрозу національній безпеці, ніж будь-які сайти. Гілларі Клінтон на посаді держсекретаря США вже пересилала через особистий Gmail документи з грифом “Секретно”. Не вистачало, щоб українські закони писали хакери або мали до них бодай якийсь доступ.

І навіть з ліцензованим ПЗ можна схопити купу проблем. Повернімося до Sandworm – вірусу із Росії, який створив фанат “Дюни”. Він поширювався через офісні файли із розширенням .doc(x) та .ppt(x). Користувачеві при відкритті пропонується запустити макроси – це такий програмний алгоритм дій. Саме вони ховають у собі віруси. Тому ніколи, чуєте, ніколи не запускайте макроси, якщо їх написали не ви. Навіть якщо цей файл вам надіслала матуся на Різдво, або начальник під загрозою звільнення. По-перше, їхні акаунти (пошти чи соцмережі) можуть бути скомпрометовані, по-друге, вони можуть не знати про наявність вірусів у файлі. Той самий Sandworm не завжди можуть розпізнати антивіруси, хоча Microsoft ще у 2014 році обіцяв закрити усі ці дірки в системі.

Коли ми виходимо з дому, ми закриваємо кілька замків, вмикаємо сигналізацію. Ми вішаємо на вікна ґрати, щоб ніхто не зміг влізти в наше помешкання. Але до своєї кібербезпеки та інформаційної гігієни ми чомусь ставимося легковажно, тому і стаємо жертвами хакерів, тролів, пропагандистів. “Ми Anonymous. Ми легіон. Ми не прощаємо. Ми не забуваємо. Очікуйте на нас”, – кажуть Anonymous. Не виключено, що завтра вони завітають саме до вас. Не забувайте, що єдиний безпечний комп’ютер, це той, який не не під’єднаний до жодної мережі, але у нинішніх реаліях такий комп’ютер не більше, ніж друкарська машинка.

Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram