Спочатку Помаранчевий Майдан, а потім події Революції Гідності та війна з Росією стрімко піднесли вагу і роль Державного Гімну України для наших громадян, значно наблизили його до кожного патріотичного серця. Ми настільки вже звикли до виконання гімну, що це сприймається як належне. Хоча так було не завжди. Багато хто спочатку його не сприймав. Але з часом ситуація, як бачимо, змінилася.

За часів Радянської України навряд чи хто знав слова її “державного гімну”. Ми знали, що він є, навіть могли його чути: о шостій ранку, коли весь трудовий народ розпочинав черговий робочий день, після союзного гімну звучав і гімн Радянської України. Але ніхто (крім, мабуть, Хору Верьовки) його не співав.

А от гімн Радянського Союзу я знав і любив. Граючи з 5-го класу в духовому оркестрі, добре його вивчив (скільки разів ми його виконували – й не порахуєш). І коли надійшов час віддати батьківщині почесний обов’язок (“730 днів у чоботях”), гімн Радянського Союзу (“…Сплотила навеки Великая Русь”) “відмазав” мене від стояння на варті в тридцятиградусну підмосковну спеку зі знаком мінус та зі снігом по коліна.

Чесно кажучи, йдучи до армії, я був переконаний, що служба моя буде пов’язана з музикою. І ось на прослуховуванні до військового оркестру частини, де мені, вісімнадцятилітньому хлопцеві зі столичної області випало служити, я видав напам’ять саме цю мелодію – і мене без зайвих питань зарахували в “музиканти”, якими я, відслуживши рік, ще цілий рік потім керував під час проведення військових ритуалів.

Зараз гімн (дав.-гр. hmnos – “похвальна пісня”) ми розуміємо як “урочистий музичний твір на слова символічно-програмового змісту, що вживається переважно як символ держави”, “урочисту хвалебну пісню або музичний твір на честь кого-, чого-небудь” та “захоплену хвалу кому-, чому-небудь”.

У плані походження гімн сприймали як “зіткану” пісню (аналогії проводилися з процесом виготовлення тканини; до речі, слова “текст” і “текстиль” – спільнокореневі). Традиція творення гімнів виникає в Єгипті, де їх складали на честь богів чи героїв. Пізніше це почали робити в Греції. Тут під акомпанемент кіфари (давньогрецький струнний щипковий музичний інструмент, споріднений з лірою, але ширший і коротший від неї) гімни найчастіше виконували хори. Таке виконання могло супроводжуватися танцями. Первісні грецькі гімни – твори з чіткою організацією.

Серцевиною гімну є оповідь, що характеризується біографізмом. У ній мова йде про важливі моменти у житті постаті, на честь якої створювали гімн (народження, подвиги тощо). Уже античні греки сприймали гімн як урочисту пісню, окремий ліричний жанр, що має свої специфічні ідейно-художні завдання. Водночас гімн слугував загальною (родовою) назвою для всіх пісень, у яких були звернення до богів (пеан, хорова пісня-молитва, первісно – гімн на честь Аполлона, дифірамб – (спочатку) культова пісня на честь Діоніса), або ж характеризувалися підкресленою урочистістю (просодія – урочистий марш, який виконували під час святкових процесій тощо).

В європейськії поезії гімн розвивався переважно у двох формах: релігійній, сформованій у результаті християнського впливу (хоральний спів у католиків і кондакова форма літургії у православних), та світській – тексти, створені на честь видатних людей, подій, суспільних чи природних явищ.

Зараз гімни, крім держав, є в університетів, міст, футбольних команд, коледжів та ін.

Останнім часом активізувалося використання одного із синонімів слова “гімн” – “славень” – свого, значно милозвучнішого за чуже, утвореного від “славити” (пор. слава, славен, славетний, славетник, славити, славитися, славний, славно, славонька тощо). До речі, 2008 року гурт “ВВ” випустив сингл “Гімн-Славень України”.

Гімн може бути державним чи національним. Державний гімн входить до числа державних символів і являє собою урочистий музичний чи музично-поетичний твір, використання якого передбачається законом. Національний гімн (так само урочистий твір) є одним із символів політичної нації або національної держави.

Національний гімн Нідерландів “Het Wilhelmus” (укр. “Вільгельм”), написаний 1568 року під час повстання проти Іспанії (період Нідерландської революції), вважається найстарішим національним гімном. Цікаво, що офіційне визнанння до нього прийшло тільки в 1932 році, хоч на деяких офіційних зустрічах він виконувався й раніше.

Неофіційний гімн Великої Британії “God Save the Queen” або “God Save the King” (1743 р.) (“Боже, бережи королеву” // “Боже бережи короля”) став своєрідним стандартом гімну і використовувався багатьма країнами, незважаючи на те, що його статус як національного гімну ніколи не був визначений законодавчо. Його застосування визначалося традицією. Цей твір також використовується як один з двох національних гімнів Нової Зеландії, а також як королівський гімн Канади, Ямайки, Белізу, Австралії, Антигуа і Барбуди, острова Мен, Багамських Островів, Барбадосу та ін.

Перший гімн Російської імперії “Боже, царя храни” (1815) (“Боже, царя бережи”) являв собою мелодію “God Save the Queen” (автор Генрі Кері) та слова, написані Василем Жуковським. Пізніше (1833) на вірші Жуковського Олексій Львов написав нову мелодію.

Цікава історія гімну Радянського Союзу. З 1922 року до 1944 функцію державного гімну СРСР виконував “Інтернаціонал” Ежена Потьє (музика) і П’єра Дегейтера (слова). Авторство перекладу “Інтернаціоналу” російською належить радянському поетові Аркадієві Коцу. У період з 1944 до 1991 року гімном Країни Рад стає твір, музику до якого взяли у “гімну партії більшовиків” (1938), яку написав О. Александров на слова В. Лебедєва-Кумача – “класика радянського плагіату”, як назвала його на одній з наших лекцій незабутня професор Олена Гнідан.

Слова створили Сергій Михалков (також відомий і як батько кіномитців Андрія Кончаловського і Микити Михалкова) та Габріель Ель-Регістан (справжнє ім’я цього корреспондента газети “Известия” – вірменина за походженням – Габріель Аршакович (Аркадійович) Уреклянц (Уреклян). У дружньому колі його звали хто Габо, хто – Ель. От він і взяв останній варіант для псевдоніма, додавши до нього назву прощі Регістан – “архітектурної перлини Самарканда” (за однією з версій він народився в цьому місті).

У часовому проміжку від 1955 до 1977 року гімн СРСР виконувався без слів. Мабуть, через те, що в ньому й далі дихала сталінська епоха. 1977 року Михалков відредагував первісний варіант “у дусі часу”. Скажімо, куплет

“Сквозь грозы сияло нам солнце свободы,
И Ленин великий нам путь озарил.
Нас вырастил Сталин – на верность народу
На труд и на подвиги нас вдохновил”

набув такого вигляду:

“Сквозь грозы сияло нам солнце свободы,
И Ленин великий нам путь озарил:
На правое дело он поднял народы,
На труд и на подвиги нас вдохновил!”

Цікаво, що 2000 року С. Михалков знову стає автором тексту державного гімну, однак тепер це вже Російська Федерація. Також цікаве й те, що з 2016 року “гімн партії більшовиків” став гімном партії “Комуністи Росії”.

УРСР теж мала свій офіційний гімн, адже вона, як і решта 14 “республік-сестер”, позиціонувалася як держава у складі Союзу: ст. 1. Конституції УРСР (1937) стверджує: “Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична держава робітників і селян”, а у ст. 14 і взагалі написана крамола: “Українська Радянська Соціалістична Республіка зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Зрозуміло, що насправді державність та була бутафорною, хоч 1945 року Радянська Україна стала однією зі співзасновниць ООН (разом з такими ж союзними квазідержавами – БРСР та РРФСР), однак на її державних заходах найчастіше виконувався гімн СРСР.

Між 1949 та 1991 роками державним гімном Української РСР був твір, музику до якого написав авторський колектив на чолі з Антоном Лебединцем, а слова – Павло Тичина. В одному з куплетів (до 1978 року) звучало:

“Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
І Ленін осяяв нам путь на свободу,
І Сталін веде нас до світлих висот”

Після 1978 і до 1991 (пероблено Миколою Бажаном) ці рядки стали такими:

“Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот”.

А рядок “Возз’єднаний краю на віки-віків!” переродився у “В єдиній родині народів-братів!”

Цікаво, що у приспіві перші два рядки прославляли “радянську вітчизну”, а вже потім два наступні дозволяли жити радянській державі Україні, але обов’язково в єдиній та неподільній родині “братських народів”:

“Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи, Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!”

У новій Україні на роль Державного Гімну 15 січня 1992 року Верховна Рада ухвалила спочатку офіційну музичну редакцію мелодії національного гімну “Ще не вмерла України і Слава, і Воля” (автор Михайло Вербицький). Пізніше (1996) у статті 20-тій Конституції України ВР зафіксувала, що разом із Державним прапором України та Державним Гербом України Державний Гімн України належить до Державних символів України. А 6 березня 2003 року ЗУ “Про Державний Гімн України” (№ 602-IV) закріпив сучасний status quo: було остаточно визначено, який музичний твір виконує функцію Українського Державного Славня. Ст. 1. цього Закону визнає Державним Гімном України “національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

“Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду”.

У ст. 2. окреслюються ситуації використання гімну: його виконанням розпочинаються і закінчуються “урочисті заходи загальнодержавного значення”. Музичний варіант має звучати “під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів”.

Про те, що “наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом” повідомляє ст. 3. Конкретизує ситуацію Кримінальний кодекс України, де у розділі XV (Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян) у ст. 338. “Наруга над державними символами” законодавець застерігає: “Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців”.

Є в нас і церковний (духовний) гімн – “Молитва за Україну”, або “Боже великий, єдиний, нам Україну храни” (1885). Музику написав Микола Лисенко, автор слів – Олександр Кониський. Аранжування зробили Віктор Матюк, Кирило Стеценко та Олександр Кошиць:

“Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.”

Гадаю, з такою потужною молитвою нашому народові інше, ніж бути успішним та щасливим, не “світить”. Чи не так?

А ми знову без літературного “Нобеля” чи як?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram