Холодна війна між СРСР та США тривала кілька десятиліть. її найуживанішою зброєю була пропаганда. Радянський Союз намагався переконати західний світ у перевагах свого способу життя, його противники – навпаки.

Однією з перемог на ідеологічних фронтах безумовно вважалась втеча громадянина якоїсь із країн до протилежного табору. Здебільшого, звісно, втікали з Країни Рад та її сателітів, про що негайно повідомляли “ворожі голоси”. Але були й протилежні приклади – інколи громадяни вільних країн настільки переймались ідеями комунізму, що втікали до Радянського Союзу.

Як же складалися долі втікачів? Чи виправдала сподівання країна їхніх мрій?

Кім Філбі

Безумовно, одним із найгучніших успіхів радянської розвідки був Гарольд Адріан Рассел Філбі. Саме таке ім’я він отримав при народженні. Переконаний комуніст, був завербований радянським агентом Арнольдом Дейчем 1933 року. Як кореспондент Таймс перебував в Іспанії під час громадянської війни, водночас виконував завдання радянських спецслужб.

Кім Філбі
Кім Філбі

У 1940 році йому вдалось потрапити у МІ-6, де за рік дослужився до рангу заступника начальника контррозвідки. Далі – стрімка кар’єрна драбина: начальник відділу, який займався комуністичною діяльністю в Великобританії; керівник резидентури у Стамбулі; місія зв’язку у Вашингтоні.

У п’ятдесятих роках над ним поступово збираються хмари: британська контррозвідка починає вираховувати, звідки йде витік надсекретної інформації. Спочатку вдається викрити двох старих друзів Філбі – Дональда Макліна та Гая Берджеса, сам же Кім відбувається переляком – його допитують, але відпускають за браком доказів. Після трьох років вимушеного неробства Філбі знову беруть на службу та відправляють у Бейрут.

Але у 1963 році Кіму Філбі таки доводиться втікати – 23 січня його нелегально перевозять до Москви, де він і дожив віку. За радянськими мірками його житло було шикарним – чотирьохкімнатна квартира в центрі Москви, КДБ забезпечив його імпортними меблями і холодильником. Також йому призначили персональну пенсію, що для простої радянської людини було верхом бажань.

Могила Філбі у Москві
Могила Філбі у Москві

Але, як свідчить його радянська дружина Руфіна Пухова, Філбі був сильно розчарований реальністю у країні своїх мрій. Поступово він почав пити, що закінчилось алкоголізмом та спробою суїциду. Все життя він остерігався викрадення британськими спецслужбами і перебував під наглядом КДБ. Помер Кім Філбі 11 травня 1988 року, похований у Москві.

Бернон Мітчелл та Вільям Мартін

Ці двоє познайомились під час служби в армії Сполучених Штатів, стали близьким друзями. Потім доля розлучила їх на кілька років, щоб звести знов у 1957-му.  Чоловіків запросили на роботу до Агентства Національної Безпеки у дешифрувальний відділ.

Через рік їх почали помічати у компаніях людей з прокомуністичними поглядами, вони стали відкрито висловлювати антиамериканські настрої. У 1959 році Мартін і Мітчел відвідали Гавану, де зустрілись з агентами КДБ та були завербовані. Повернувшись на службу в АНБ, вони почали передавати радянській розвідці секретні дані.

Бернон Мітчелл та Вільям Мартін
Бернон Мітчелл та Вільям Мартін

Щоправда, конспірацією явно нехтували – стали розповідати про свій візит до Гавани та розхвалювати соціалістичний спосіб життя. Така поведінка не залишилась непоміченою – Мартіна і Мітчела відсторонили від доступу до секретних даних і встановили нагляд. 24 червня 1960 року вони взяли відпустку і вилетіли до Мексики, потім – до Гавани, звідки на радянському транспортному літаку їх переправили до Москви.

Там вони виступили на пресовій конференції, де, як ведеться, звинуватили США у всіх смертних гріхах і розхвалили СРСР як найкращу країну у світі.

Щоправда, новою батьківщиною вони швидко розчарувались. Їх влаштували на роботу до Ленінградського інституту математики з фантастичною за радянськими мірками зарплатнею у 500 рублів. КДБ відразу встановив нагляд за перебіжчиками, продемонструвавши Мартіну та Мітчелу сфальшований вирок Верховного Суду США про засудження зрадників до 20 років тюрми.

Втім, це не завадило Мартіну в 1979 році звернутись до посольства своєї колишньої батьківщини з проханням про повернення. Відповідь не забарилась – йому повідомили про позбавлення американського громадянства та відмовили у туристичній візі. Тим не менш, Вільям Мартін таки зумів вибратись через деякий час до Мексики, де й помер 1987 року від раку. Його друг та колега Бернон Мітчелл залишився в Ленінграді, де з часом спився й помер.

Михайло Євгенович Орлов

Він же – Гленн Майкл Соутер. Саме таке ім’я Орлов отримав при народженні 30 січня 1957 року у містечку Хаммонд в Індіані. У 1975 році вступив до університету, однак не довчився і пішов служити на американський флот.

Гленн Майкл Соутер
Гленн Майкл Соутер

З юних років Соутер цікавився Радянським Союзом, читав Маркса. Його захопили ідеї рівності, справедливості, колективізму. Виходячи з власних уявлень про СРСР, Гленн Соутер у 1980 році звернувся до радянського посольства в Римі з проханням про отримання громадянства. Тут його й підібрала радянська розвідка – він служив на авіаносці “Німіц”, де мав доступ до секретних матеріалів. До угоди дійшли швидко – радянське громадянство в обмін на інформацію.

Через кілька років контррозвідка встановила за Соутером нагляд і в червні 1986 року йому довелось втікати до Москви. Він сам обрав собі нове ім’я – Орлов Михайло Євгенович. Орлов став єдиним із нелегальних агентів, який отримав офіцерське звання в КДБ – йому дали погони майора. До них додали квартиру в Москві та дачу в Підмосков’ї.

Могила Михайла Орлова у Москві
Могила Михайла Орлова у Москві

Спочатку все було добре і йому подобалась нова батьківщина. Але перебудова вносила невизначеність у життя. У 1988 році він записав у щоденнику: “Все навколо стає тривожним. Постійно стикаєшся з нечесністю”. Втім, його офіційні заяви відрізнялись оптимізмом – у тому ж вісімдесят восьмому на телебаченні він заявив, що всім задоволений і вітає перебудову та гласність.

У Радянському Союзі Орлов одружився, у нього народилася донька, його нагородили орденом Дружби. Але все закінчилось не дуже радісно – 22 червня 1989 року на своїй дачі Орлов зайшов у гараж, закрив вікна і двері та завів двигун. Похований у Москві поряд з Кімом Філбі.

Лі Гарві Освальд

Насамперед Освальд відомий як убивця президента Сполучених Штатів Америки Джона Кеннеді. Але не всі знають, що перед цим Лі деякий час прожив у Радянському Союзі, куди виїхав добровільно і подолав на шляху до своєї мрії чимало перешкод.

Лі Гарві Освальд народився 1939 року у Новому Орлеані. Недовчившись у школі, пішов працювати, потім вступив до морської піхоти. Проповідував комуністичні ідеї та захоплювався Кубою і Радянським Союзом, вивчав російську мову.

Лі Гарві Освальд
Лі Гарві Освальд з комуністичними газетами та гвинтівкою, з якої вбив Кеннеді

Після демобілізації, Освальд у 1959 році приїздить до Москви, де заявляє про свій намір залишитись та отримати радянське громадянство. Він хотів навчатись в Московському державному університеті, але його відправляють до Мінська, де влаштовують токарем на радіозавод. За радянськими мірками його життя – суцільна казка: зарплата у 700 рублів (це принаймні у п’ять разів більше, ніж у радянських колег); однокімнатна квартира в центрі. Освальд одружується, у нього народжується донька.

Будинок у Мінську, де жив Освальд
Будинок у Мінську, де жив Освальд

Але розчарування радянською дійсністю прийшло доволі швидко – вже 1962 року Лі разом з сім’єю повертається до Сполучених Штатів, країни, яку він ненавидить, але від громадянства якої передбачливо не відмовився.

Його життя закінчилось у 1963 році в Далласі, після вогнепального поранення у живіт. За два дні до цього він вбиває президента Кеннеді. Суперечки щодо того, чи був Лі Гарві Освальд радянським агентом чи ні, тривають і досі.

Арнольд та Лорен Локшин

Арнольд та Лорен Локшин разом з дітьми приїхали до СРСР у 1986 році. Глава сімейства – вчений-біолог – попросив у Союзі політичного притулку. Він сказав, що його переслідує ФБР за інакодумство та членство в компартії. Грандіозна прес-конференція політемігрантів транслювалась центральним телебаченням країни та неодноразово цитувалась радянською пресою.

У часи перебудови родина не встигла отримати радянського громадянства. Після розвалу Союзу вони стали вже громадянами Росії, але потім про них довгий час ніхто не чув.

Інформації про сім’ю Локшин і зараз небагато. Дружина Арнольда, Лорен Локшин, і троє їхніх дітей також живуть в Росії, але окремо. Його дочка Дженніфер Локшин викладає англійську мову в Міжнародному інституті економіки і фінансів, а син Майк – знімає кліпи та відеоролики для російського телебачення.

Сім'я Локшин
Сім’я Локшин

За словами Арнольда, ні з дружиною, ні з дітьми він не підтримує стосунків з ідейних міркувань, оскільки “вони перейшли на іншу сторону барикад”. У своєму електронному щоденнику Арнольд не дуже поширюється на особисті теми. В основному він пише про політику. Основна тема дописів – викриття спецслужб США та їхньої “підривної” діяльності.

Відомо, що Арнольд працював начальником лабораторії в російському онкологічному науковому центрі імені Блохіна РАМН, зараз він вже пенсіонер. Пенсія становить близько 20 тисяч рублів, США відмовились виплачувати йому будь-які кошти, хоча він неодноразово звертався до американського уряду з відповідними заявами.


Підготував Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter