Наразі в Україні набирає обертів передвиборча кампанія. Хоча офіційно старт виборів ще не оголошено, політичні сили активно ведуть боротьбу за серця і душі людей. В цьому контексті надзвичайно важливим регіоном є Харківщина. Про настрої харків’ян, чинники, що впливають на ситуацію в цьому регіоні та фактори, які слід враховувати у майбутньому, говорить Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”.

– Близько року, з квітня 2014-року, коли у Харкові відбулася спроба так званої “Русской весны” й створення “Харківської народної республіки”, ситуація в Харкові була дуже поганою: там були теракти, яких не було в більшості ключових міст України. І десь до лютого-березня 2015-го ситуація була дуже непевною. Там було і є проросійське підпілля, хоча ключові фігури нейтралізовані, але, як і в Одесі, воно все таки є. Це чинник, який треба мати на увазі, це серйозна загроза. Це – абсолютна меншість людей, які мають агресивні проросійські погляди.

Більшість же жителів Харківщини, – більше половини, – і це мовчазна більшість, яка визнає перемогу будь-кого. Хто переможе – того й підтримають. Переможе Росія, як у Донецьку та Луганську, – визнають її. Переможе Україна, якщо вона буде демонструвати успіхи, то буде тяжіння в бік України і українського вектору розвитку. Тим більше, що у Харкова потужна українська історія.

Для оцінки ситуації в Харкові важливо враховувати те, що це місто – з комплексами. Місто з неоднозначною історією і неоднозначною ментальністю. В Харкові дуже популярний міф, стереотип про “першу столицю”. Не згадують при цьому, що це – радянська столиця, столиця УРСР. До речі, саме тоді в Харкові відбувалось українське відродження – “Березіль”, наприклад. Харків, на жаль, російськомовне місто і з таким, я б сказав, “совковим” і “постсовковим” мисленням. Але українська складова – культурна, політична – завжди була присутня, помітна, достатньо впливова, хоча й не визначальна. І от в чому позитив – за останні 10-15 років, не зважаючи на формальну статистику кількісних симпатій, якісна складова симпатій до Європи суттєво зросла.

Особливо – в елітах. За різними мотивами, але зросла. В інтелектуальних елітах – найбільше. В середовищі середнього класу та в академічному це найбільш помітно. Тому що для них мотиви підтримки європейської інтеграції очевидні. Особливо – в останні роки. Зокрема, безвіз для них прямий виграш. Вони відчувають корисність прямих зв’язків з Європою.

Але ота мовчазна більшість органічно, навіть родинними зв’язками прив’язана до Росії. І місцевий бізнес історично був прив’язаний до Росії. Хоча зараз склалася певна хитка рівновага в цьому сенсі. Але в чому тут проблема – за часи Незалежності харківські еліти не відчули бонусів в порівнянні з іншими – Дніпропетровськими, Донецькими тощо. Вони завжди були представлені у центральній владі, зараз знов, після певної паузи. Але ось цей комплекс другорядності все одно присутній.

Це так, коротко, про ситуацію. Хоча цих протиріч і у населення, і у еліт, набагато більше. Щодо російськомовного Харкова відзначу когнитивний дисонанс в ставленні до Росії – значна частина російськомовних коливається. Для них Росія – близькі родичі. Але зараз це і країна, з якої надходить загроза війни. А харків’яни, чому, врешті, не підтримали оці сепаратистські республіки, – вони не хочуть війни. І це головний мотив. Не тому, що так люблять Україну. А тому, що не хочуть війни.

Ще один чинник – це Кернес. Мер Харкова, найбільш популярний діяч в місті. В чому парадокс Кернеса. Дуже одіозна особистість, яка керує завдяки приниженню людей. Він любить принижувати. У нього великі зв’язки з Росією. І він теж належить до оцієї мовчазної більшості. Він лояльний Києву, у нього конфлікт з Аваковим, він розуміє, що виживає лише проявляючи лояльність президенту. Але і київська влада відчуває, от тут якраз парадокс Кернеса, що він дуже ефективний менеджер. І харків’яни цінують саме те, що він займається містом.

Але, якщо Кернеса не стане – думаю, не в такому далекому майбутньому – то ситуація непевна. Він дуже сильно впливає на еліти. Дуже багато харків’ян наступного року на виборах підтримає тих кандидатів, які не пов’язані з Майданом – Опоблок, “За життя” Рабіновича, “Відродження”. Питання – якою буде позиція Кернеса, зокрема, чи буде брати в парламентських виборах партія “Відродження”, яку він підтримує. Але чинник Кернеса буде дуже сильно впливати на ситуацію.

І останнє. Проукраїнські сили. На кого покладатися, на кого сподіватися в Харкові. Вони є. І дослідження це підтверджують. Серед молоді – більше. І до України, і до її захисту, і до європейського вибору. Вони, ці сили, є скоріше ціннісними, ніж ідеологічними чи політичними. І це треба підтримувати, підживлювати. Але комунікаційна робота відстає. В принципі, там одна з найпотужніших адміністрацій в області, її колишній очільник – голова Адміністрації президента, і це спрацьовує. І це чинник стабілізації.

Але треба спиратися не лише на обласну адміністрацію, але й не громадянське середовище. І тут головна проблема – розпорошеність. І відсутність сильних яскравих особистостей, які б могли претендувати на посаду мера, просто на роль авторитетів. Але авторитетів з українською і європейською позицією. Тому виховання, просування, підтримка людей яскравих, потужних, які б могли стати лідерами – одне з головних завдань найближчого майбутнього.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram