“Дом свободной России” в Києві запросив на розмову політв’язня Кремля, кримчанина Володимира Балуха. Починаючи з 2016 року, він неодноразово піддавався тиску з боку окупаційної влади за свою проукраїнську позицію. Синьо-жовтий прапор та адресна табличка “Вулиця Героїв Небесної сотні” на його будинку стали причиною погроз із боку сусідів, неодноразових обшуків і, в підсумку, побиття. Незабаром Володимира ув’язнили за зберігання боєприпасів та вибухових речовин, проте міжнародні правозахисні організації визнали справу сфабрикованою.

Однією з ключових тем дискусії стало питання, наскільки звільненні політв’язні можуть допомогти тим, хто ще й досі перебуває у російських в’язницях. На думку Володимира Балуха, звільнення бранців Кремля зрештою відбувається внаслідок “торгів” та домовленостей. Бо саме “торгівля людьми” є одним із принципів Росії, яка ув’язнює українських громадян. Й акції обміну лише підтверджують цю тезу, адже – що відбувається насправді перед цими домовленостями і як формується список обмінюваних осіб, – ніхто достеменно не знає.

Суспільний тиск – ефективний механізм звільнення

Однак, попри ці фактори, громадянське суспільство та преса мають докладати максимум зусиль для того, щоб про заручників було якнайбільше інформації. Факт ув’язнення Росією українських громадян повинен мати резонанс у суспільстві. Бо саме він змушує владу активніше діяти всіма доступними засобами для вирішення проблеми. “Суспільний тиск ніхто не скасовував”, – переконаний Балух.

“Чи може хтось допомогти людині, яка в тюрмі? На мою думку, нічий досвід не може допомогти людині за ґратами так, як її власні переконання та світогляд. Коли людину заґратовують і переслідують за переконання, якими б вони не були, її варто підтримувати. Доти, доки людина не порушила, я б сказав навіть не закони, які пишуть люди, а Божі заповіді, перевірені тисячоліттями, за таку людину треба боротися. І неважливо, які в неї політичні погляди”, – наголошує Володимир Балух.

Він додає, що спочатку почали судити українців і кримських татар, а потім це беззаконня зачепило всіх, хто хоч трохи мав сміливість висловлювати свою думку. І в пізніші роки окупації репресіям піддали й тих, хто вітав анексію та кликав Путіна: “Перебуваючи за ґратами, я бачив цих депутатів, які кричали “Путіну – ура!”, активістів, які агітували за “референдум” та стояли на блокпостах. Система працює виключно для обслуговування власних інтересів”.

Кримські татари – найорганізованіші на півострові

Щодо підтримки, то колишній політв’язень розповідає – найбільше йому допомагали кримські татари, які ходили і на суди, і відвідували його рідних під час ув’язнення, і запускали інформаційні кампанії. Пояснюється це тим, що вони є найорганізованішою силою на півострові та мають давні традиції спротиву й солідарності.

“Можливо, це сталося тому, що мої стосунки з кримськими татарами склалися з довоєнного часу. Коли вони почали повертатися на півострів ще за радянських часів. І в часи Незалежності. Їм завжди не дуже легко жилося в Криму – за радянської влади була негласна постанова – не більше п’яти сімей в кожному населеному пункті. Потім їх стало більше. Спочатку стосунки з ними були непрості, а потім порозумілися, відбулося усвідомлення, що вони корінний народ і Крим – їхня земля”, – розповідає Балух.

Як каже політв’язень, дружні стосунки з представниками кримськотатарського народу лише укріпилися після анексії. Адже найпотужнішою силою, яка чинила спротив росіянам, були саме кримські татари. Як під час подій, що передували “референдуму” 2014 року, так і під час цього “голосування“, так і в часи окупації півострова. Саме корінний народ найбільше підтримував українських солдатів, блокованих росіянами у військових частинах. За невеликим винятком, це робили саме татари.

“В Криму треба було воювати”

Повертаючись до подій лютого 2014 року, Балух говорить, що в Криму треба було воювати. Якби українська армія отримала наказ стріляти, її б підтримали патріотичні сили. Так, сил для спротиву було мало, але армія воювала б не сама – її б підтримали і українці, і кримські татари. “Моя особиста думка – якби система оборони Україна будувалася за швейцарським принципом, де кожен резервіст має вдома зброю, спротив би мав сенс. Якби зброя була не у силовиків, а у людей, все було б інакше”, – переконаний пан Володимир.

У ситуації, коли армія не противилася анексії, людям не було жодного сенсу чинити опір. Коли військам ніхто не наказав стріляти, “партизанщина” з якоюсь мисливською рушницею не привела б ні до чого доброго. Балух переконаний, що це лише би підтвердило тезу російської пропаганди про “бандерівців, які йдуть вбивати росіян”. Адже російська пропаганда працює набагато ефективніше української. І це було як до окупації Криму, так і зараз. Після анексії ситуація з інформаційною обробкою з боку Росії лише погіршилася.

“Закінчити війну” – це здатися на милість окупанта”

Для того, щоб перемогти у цій війні, треба зруйнувати російський режим, переконаний політв’язень. “Але те, що відбувається останній майже рік у нашій державі, воно цьому не сприяє. Недавній виступ нашого президента в Давосі, який каже, що “в моїй країні йде війна” і не говорить, хто цю війну сюди приніс, не надихає. Самі слова “у моїй країні війна” фактично повторюють тезу російської пропаганди про “громадянську війну” в Україні. Пересічна людина в Європі сидить і це слухає. Яке в неї залишиться враження? І водночас вся пропагандистська машина Кремля активно просуває цю тезу. І тут на міжнародну трибуну виходить президент України і повторює те ж саме. Яке враження залишиться від такого виступу? Саме те, що потрібне Кремлю – в Україні йде громадянська війна”, – обурюється кримчанин. Він наголошує, що в такий спосіб ми ніколи не звільнимо всіх наших громадян із-за ґрат, ніколи не переможемо.

“Те, що заявив пан Зеленський у Мюнхені на безпековій конференції, і те, що була зроблена спроба “пропихнути” оцих “дванадцять кроків назустріч Путіну”, це виключно через те, що керівництво нашої держави говорить “закінчити війну”. Війну можна або виграти, або програти. Закінчити війну – це здатися на милість окупанта. Все, що там зараз говориться про Донбас, про повернення наших територій, це якраз навпаки – про приєднання України до Донбасу, а не про його повернення в українське середовище. Це різні речі. Бо у їхній свідомості це та Україна, яка використовується виключно у російських інтересах. Бо, коли йдеться про закінчення війни, я ніколи не повірю в щирість і державницькі позиції президента. Тому що він говорить виключно про завершення війни, а не перемогу в ній. Адже лише перемога – державницький підхід. А все решта – це від лукавого”, – наголошує Володимир Балух.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram