Цьогорічні вибори у Франції показують, що змінність та непередбачуваність стали основними їх характеристиками. Вперше одразу чотири кандидати перед першим туром виборів 23 квітня у Франції мають майже однаковий кредит довіри від населення. Багато хто іще з французів й досі не визначився зі своїми преференціями, адже кожен із кандидатів передвиборчої президентської кампанії намагається максимально стати “антисистемним”, тобто вирізнитися палітрою унікальних політичних меседжів. Це, звісно, надзвичайно природно, адже будь-який інший політик в іншій країні чинить подібно, скажете ВИ? Звісно, це так. Проте цьогорічний політичний естеблішмент Франції не просто привертає увагу виборців саме до тієї чи іншої кандидатури. Меседжі побудовані таким чином, що стають зрозумілими як французам, так і представникам інших держав: Франція має змінитися і цей процес відбудеться за будь-яких обставин. Це стосується, передусім, французької політичної системи, що була консервативною та незмінною з початку V-ї Республіки. Отож, захист історичної спадщини європеїзму, динаміки “згуртованості” поступово відходять у минуле. Відповідно, радикалізація та поляризація французького суспільства стала неминучою. Чи трансформується V Республіка у VІ й досі залишається дискусійним, хоча наявність змін говорить про те, що ці вибори – це своєрідна точка неповернення до стратегії “як було”.

Розглянемо детально заяви та основні тези щодо зовнішньої політики Франції та українського питання у них. Останні дебати кандидатів у президенти відбулися учора, 20 квітня. Обраний формат “швидкого побачення” передбачав протягом 15 хвилин відповіді претендентів на питання журналістів та шанс іще раз продемонструвати мистецтво слова і переконання.
Отож,

Еммануель Макрон – один із найбільш популярних кандидатів у президенти Франції. Лише за останні дні цього тижня його рейтинги перевищили популярність Марін Ле Пен на 3 % (тобто майже 25%). Він подав у відставку з посади міністра економіки та цифрових справ Франції для того, щоб взяти участь у президентській кампанії. Цей кандидат став відомий тим, що “увірвався” у політичний та медійний простір, починаючи з лютого 2017 року. Спочатку, його заяви не бралися до уваги, але вже у березні стало зрозуміло, що саме він – один із найголовніших претендентів на пост Президента Франції.

Завдяки своїм заявам він став відомим як кандидат проєвропейського спрямування. Так, зокрема, він актуалізує питання здійснення прогресивно-ліберальної економічної політики, дієвості франко-німецької вісі та її важливості в Європейському Союзі. Він підтримує інтеграційні процеси у зоні євро, а також наполягає на демократичності процедури обговорення майбутнього ЄС шляхом проведення загальноєвропейських дебатів. Відповідно, Макрон у теледебатах від 5 квітня наголошував на тому, що Франції необхідно перегорнути сторінку не лише за останніх 5 років, натякаючи на міграційну та економічну кризу ЄС та єврозони, від якої постраждала Республіка. Він висловив думку про те, що цю сторінку потрібно перегорнути і за останні 20 років. Дехто це трактує виключно внутрішньополітичними змінами Франції, але можна також відслідкувати певну паралель місця та ролі самої Франції в ЄС.

У контексті російської агресії проти України, Макрон дотримується загальної проєвропейської позиції, заявляючи, що для Франції, так само як і для ЄС, важливо буде продовжити діалог з Росією, особливо у контексті загальносвітової боротьби із тероризмом. Проєвропейська лінія Макрона прослідковується і щодо позиції по Криму та конфлікту на Донбасі, а також у висловлюваннях про те, що зняття санкцій для Росії буде можливим після виконання Мінських домовленостей.

Макрон висловлюється за членство Франції в НАТО, але не підтримує політику розширення Альнсу. У контексті безпекових викликів, Макрон стверджує про необхідність створення європейського оборонного товариства, що сприятиме поширенню стабільності та миру на європейському просторі.
Однак, саме за останні дні тези Макрона стали більш прагматично-популістичними: за умови обрання його очільником Франції він пообіцяв змусити Володимира Путіна вести діалог щодо врегулювання конфліктів, що стосуються України та Сирії. Політик уточнив, що обов’язково змусить Путіна поважати його як президента Франції та дотримуватись норм міжнародного права.

Не зважаючи на те, що Макрон не має власної партії і є незалежним кандидатом, він ефективно прагне змін у Франції на чолі із рухом En Marche! (“Вперед”). Саме ефективне поєднання ліберальних та лівих поглядів стали його “кредитом довіри” як для французького молодого середнього класу так і “європейських” колег.

У переддень теледебатів соціаліст та колишній прем’єр-міністр Франції Мануель Вальц підтвердив, що не буде підтримувати свого однопартійця Амона, а віддасть преференції Макрону. Ті самі заяви пролунали тиждень тому, коли міністр оборони Франції відкрито висловив підтримку Макрону.

Марін Ле Пен (“Національний фронт”), ультраправа кандидат (22 %- агенція Harris Interactive France станом на 20 квітня 2017 р.), відома своєю “прокремлівською позицією”, але, водночас, Росія та співпраця з нею не є представленою у її політичній програмі. “Реалполітік” у зовнішній політиці та націоналізм у внутрішній – так можна охарактеризувати її заяви та пропозиції з реформування Франції. Зокрема, Ле Пен робить заклики до тих французів, які почувають себе у “небезпеці”. Тут кандидатка уточнює, що така “небезпека” криється не тільки у тому, що Франція іще й досі в ЄС. Так вона робить заклики до “Франції передусім без ЄС”, говорячи про її майбутнє як однієї із країн-засновниць країн ЄС. Крім того, вона виступає за відмову від єдиної грошової одиниці євро. Основні аргументи зводяться до того, що для французів “небезпечно” забувати що таке справжній суверенітет держави і вона готова про це їм нагадати. У 15-хвилинних теледебатах, Ле Пен неодноразово підкреслювала, що Франції потрібно більше думати про виклики тероризму, з яким Європа точно не може справитися.

Окрім таких заяв, економічні характеристики програми Ле Пен є дуже наближеними до програми лівих радикалів. Вони містять практично однакові обіцянки про вихід з Європейського Союзу та НАТО, а також бажання зробити Францію економічно та політично стабільною. Виборці, проте, можуть розгубитися у відмінностях програмних заяв Марін Ле Пен та кандидата від радикальних лівих – Жан-Луї Меленшона.

Щодо питання Криму, то Марін Ле Пен у своїх інтерв’ю заявляє, що не вважає анексію півострова незаконною. Вона навіть розкритикувала Микиту Хрущова за приєднання Кримського півострова до УРСР, оскільки таке рішення не враховувало позицію жителів, що там проживали. І саме цей факт вплинув на результати російського референдуму, після якого Крим було приєднано до Росії.

Щодо шансів Марін Ле Пен пройти до другого туру президентських перегонів, то вони є надзвичайно високими. Проте, наскільки вона зможе утримати “пальму лідерства” у перегонах 8 травня є також дискусійним.

Франсуа Фійон (“Республіканці”) розпочав свою передвиборчу кампанію доволі успішно у 2016 році, але вона похитнулася через скандал “Пенелопи”, пов’язаний із його дружиною. “Я хочу, щоб мені повірили” – лунало у його промовах під час теледебатів. І рейтинг у 19 % виборців (агенція Harris Interactive France станом на 20 квітня 2017 р.) переважно із сільської місцевості про це засвідчує. Виборчі смаки його прихильників пояснюються консервативністю поглядів Франсуа Фійона, якого часто порівнюють із Маргарет Тетчер. Фійон заявляє, що зможе об’єднати “правих” та “центристів”, оскільки це допоможе спільно здійснити глибокі зміни французької політичної системи.

Відновлення величі Франції прослідковується й програмі цього кандидата в президенти. Так, Фійон визнає, що готовий зробити Францію достатньо сильною, що зможе цілком і повністю економічно та політично проводити перемовини, диктуючи власні правила гри з ключовими геополітичними гравцями: Сполученими Штатами, Іраном, Китаєм та Росією. У цьому зв’язку, Фійон говорить про необхідність створення європейського оборонного союзу як ключової складової у регіоні Середземномор’я. Трансформаційні процеси в ЄС мають завершитися тим, що про розширення ЄС не може бути і мови. Проте, акцент потрібно зробити передусім на безпеці, посилюючи при цьому зовнішні кордони ЄС та сприяючи кращому контролю міграційних потоків.

Щодо дискусій про Росію та російський чинник в Україні, то Фійон заявляє про важливість посилення співпраці з Росією, зокрема, як з економічним та безпековим партнером. Він переконаний, що санкційний режим з Росією не є ефективним, оскільки не дозволяє Франції успішно проводити економічну та безпекову співпрацю. У своїй передвиборчій програмі Фійон говорить про необхідність виконання Мінських домовленостей.

У свою чергу, позицію щодо незаконної анексії Криму Фійон озвучив французькій газеті Ле Фігаро : “Ніхто не може заперечувати, що Крим – це російська територія з історичної, культурної та лінгвістичної точок зору. Не має сенсу говорити про те, що Росія повинна піти з Криму, цього ніколи не відбудеться”.

Такий геополітичний землетрус можна очікувати, якщо взяти до уваги його власний спосіб вирішення “кримського” питання: провести конференцію під егідою ООН, на якій потрібно буде остаточно вирішити долю півострову. Саме так, на думку Фійона, можна буде досягнути згоди про визнання Криму міжнародною спільнотою як частини Російської Федерації.

Жан-Люк Меланшон (“Нескорена Франція”) має 19 % виборців (агенція Harris Interactive France станом на 20 квітня 2017 р.). Тези щодо майбутньої долі Франції в ЄС цей кандидат у президенти актуалізує через те, що режим “затягнутого паска”, пов’язаний із ощадливістю та пакетом подолання боргової кризи ЄС, негативно сприймається французами. Інтеграційні процеси ЄС не підтримуються цим кандидатом, оскільки Франція через них втрачає свою могутність. У свою чергу, Меланшон пропонує посилити співпрацю Франції разом із країнами Африканського Рогу та БРІКС, оскільки це забезпечить її геополітичну перевагу на міжнародній арені. Водночас, необхідно обмежити розповсюдження американського впливу на Францію поза Північноатлантичним Альянсом.

Цей кандидат від радикальних лівих вважає, що ЄС має стати більш соціально відповідальним. Для цього, необхідні дискусії щодо перегляду положень основних договорів про заснування ЄС. Відповідно, у внутрішній політиці, Меленшон є прибічником економічного зростання завдяки екологічним ініціативам, імплементованим у виробництво та споживання товарів.

Такі популістичні “зерна” мають змогу прорости у свідомості французів, оскільки багато хто з них дійсно прагне бачити ефективні зміни в державі. Проте, популізм ховається у тому, що французи не прораховують практичне розв’язання внутрішніх проблем. Їм більше до вподоби “солодкість” ідеологічних обіцянок “великого та світлого” майбутнього Франції. Електорат Меленшона та кандидатки Ле Пен у цьому є дещо подібний і саме тому вони разом володіють 40% виборців. Саме цих кандидатів підтримують розчаровані французькі малі підприємці та робітники промислових заводів. Частково їх прибічниками є французька молодь, що негативно відноситься до політичної волі Парижу, а також інші радикально налаштовані прошарки населення, яким до вподоби протекціоністські заяви та радикалізовані меседжі.

Бенуа Амон (Соціалістична партія). Амон також заявляє про неефективність політики ощадливості ЄС, проте вбачає, що порятунком для ЄС може стати посилення бюджетної, соціальної, енергетичної та безпекової інтеграції. У цьому зв’язку необхідно також залучити Францію до перемовин щодо того, як найбільш ефективно можна буде “перезавантажити” Європейський Союз.

Цей кандидат у президенти є відомим критиком дій Російської Федерації в Сирії та Україні. Проте, наразі рейтинг Амона знизився з 9.5% до 7% виборців (агенція Harris Interactive France станом на 20 квітня 2017 р.) . Відповідно, стає мало вірогідно, що Амон зможе пройти до другого туру виборів 8 травня 2017 року.

В цілому, можемо зазначити, що доля обрання нового очільника Франції буде також залежати від ядра самих виборців та їх активності. Наразі, екзит-поли говорять про майже 70% французів, що готові прийти як на перший, так і на другий етап президентських виборів. З них, майже 72 % іще й досі цілком не визначилися власне кому віддати свій голос. Це говорить про те, що якою буде демократія у Франції нам іще потрібно буде дізнатися.

Відповідно, без перебільшення можемо сказати, що доля Франції та Європи певним чином відображає ситуацію, описану істориком Марком Блохом у своїй книзі “Дивна поразка” (1940), коли “емоції були сильнішими, аніж політичні переконання”. Саме так Блох описує французькі політичні пристрасті ХХ століття, коли аналізує повалення ІІІ Республіки. Не забуваймо, що Франція матиме не тільки президентські, але іще й парламентські виборі, що відбуватимуться одразу після другого туру президентської кампанії. Потрібно зазначити, що наразі французька політична система є дійсно фрагментованою. Деякі з президентських кандидатів, як от Макрон та Ле Пен, не мають власних партій, а, отже, не матимуть консолідованої політичної сили у парламенті Франції.

P.S. Під час теледебатів 20 квітня у Парижі у районі Єлисейських Полів було застрелено поліцейського. Це сталося о 21 годині, коли виступала саме Марін Ле Пен.

Враховуючи те, що ця подія сталася лише за 2 дні до першого туру виборів, можна говорити про те, що вона ймовірно також вплине на свідомість виборців. Про тероризм на безпеку в небезпеці говорять усі кандидати в президентському змаганні. Проте, найбільш дієвими ці заяви є для “правих” кандидатів, таких як Ле Пен та Фійон.

Рівень підтримки кандидатів за даними агенції Harris Interactive France станом на 20 квітня 2017 р

У теледебатах, зокрема, Ле Пен знову наголошувала на важливості взяти під контроль французькі національні кордони, реорганізувати розвідувальні служби і “атакувати” розвиток ісламського фундаменталізму.

Три кандидати, а саме, Марін Ле Пен, Франсуа Фійон та Бенуа Амон заявили про скасування заходів, запланованих на 21 квітня у зв’язку з цією подією.

Вікторія Вдовиченко – директорка Інституту політики та урядування, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram