Хазяйка готелю навідує мене щодня. “Мабуть, перевіряє, чи я не втекла”, – подумала й всміхнулася. За три дні я звикаю до тиші готелю. Насправді, здається, ніби я, заможна пані, винайняла собі на тиждень двоповерховий будинок. Мені ніхто не заважає, ніхто не набридає, і я не слухаю чужі розмови за стіною, як це часто буває. Я ходжу в піжамі по будинку – де б я собі таке дозволила?

Сьогодні Людмила приїхала якраз, коли я снідала. Я не готую тут щось особливе. Салат, бутерброди, кава. Цілком пристойна їжа для туризму.

“Я теж з тобою чаю вип’ю”, – каже.

Ми вже на “ти”, тож теревенимо, як подруги. Насправді, за цей час вона розповіла мені про життя у Вільнюсі більше, ніж Інтернет. Маючи власний невеличкий готель, Людмила, пенсіонерка, підробляє нянею для семирічного хлопчика. Про хлопчика вона розповідає більше, ніж про власних вже дорослих дітей. Мені подобаються люди, які захоплюються своєю роботою, якою б вона не була. Ти маєш власний банк, або малого вихованця – байдуже, головне – любити те, що робиш, і ось воно, щастя, яке щодня з тобою.

Читайте також: Квиток до Щастя

А ще я дізналася, що найбільший наплив туристів тут із Білорусі. Вони приїздять сюди у двох справах – народжувати та на шопінг. Про вагітних я слухала, аж кліпати забувала. Вагітні приїздять десь за два тижні перед пологами й чекають. Кажуть, що якість медичних послуг у Литві в рази краща. Хоча, можливо, на це впливає також фактор народження малюка в Євросоюзі. Дивно, але цікаво.

А про шопінг взагалі кіно. Білоруси приїздять сім’ями зазвичай двічі на рік і повністю закуповуються одягом і взуттям. Людмила каже, у них немає брендових магазинів, але я тут не спец, треба летіти перевіряти. У Вільнюсі розташований величезний центр “Аутлет”, куди з’їжджаються всі за фірмовим і не дорогим товаром.

– Ти маєш поїхати в Аутлет! – наполягає Людмила. – Я довезу тебе машиною. Там ціле місто, погуляєш, купиш щось. Тобі точно сподобається.

Опиратися хазяйці готелю було так само безглуздо, як зупиняти товарняк, тож я збираюся швиденько, і ось ми вже газуємо на зустріч знижкам і дисконтам.

Дійсно, торговельний центр величезний, ходити тут можна до ночі. Але я не хочу витрачати весь день, я виділила собі на шопінг дві години. Для початку звіряю ціни. А вони абсолютно такі самі, як у Києві в звичайний період, а не під час розпродажів. І що тут купувати? Футболки по п’ятнадцять євро чи кросівки по сто? По сто я і в Києві куплю. Але вийти на вулицю з порожніми руками – неподобство. Це наче вийти з перукарні не постриженою, тому йду в магазин спортивного одягу та купую сину штани. Кращий подарунок для хлопця. Штани. Штанів у справжнього хлопця має бути троє: на літо, на зиму і на вихід. Я так завжди шуткую, адже фантазії в мене щодо хлопчачого вбрання зовсім немає. Штани за двадцять євро. Ну, і Бог з ними, з євро, аби носилися.

А далі я пішла блукати вулицями Вільнюса, зайшла в кав’ярню, де готували чудову каву та випікали просто нереально смачнючі круасани з мигдалем.

Спостерігала за перехожими. Дійсно литовці кардинально відрізняються від українців. Вони вдягнені в простий одяг, переважають чорні/сірі/брунатні кольори. Немає жінок на підборах, жінок в червоних черевиках, або яскравих пальтах. Жодної жінки в капелюсі. Стриманість в одязі, стриманість у манерах. Вони спокійніші. Що значить нордичний характер. Іноді мені теж треба повчитися бути спокійнішою, не збивати з ніг людей своєю імпульсивністю і навчитись говорити без допомоги рук.

Я і не підозрювала, що мій шопінг сьогодні ще не скінчився, аж доки не наткнулась на Хуману. Дивина, я думала, що таких магазинів в Європі немає, а тут – на тобі, заходь і купуй. Ну, як не зайти? Причому всередині Хумана нічим не відрізняється від київської. Сьогодні акція – усе по шість євро. І просто натовп людей. Ось що нас об’єднує – Хумана! Я пішла між рядами й розумію, що трохи інші речі тут представлені. Вони кращі, або ж мені так випадково пощастило. А які крутецькі джинси та ще й мого розміру! Тож взявши все, що тільки можна було приміряти, я нарешті відчула дух шопінгу: дві пари джинсів і сорочка з Хумани – вважаю, що день я сьогодні провела не даремно!

Отже, результат мого шопінгу в Литві – 38 євро на все про все. Для української зарплатні цілком прийнятна сума.

Читайте також: Моя жінка – мої рахунки

Ще одне відкриття чекало мене на зупинці автобуса. Я вже вивчила свій маршрут і знала, що мешкаю в районі Зуюнай. Я вже не впадала в істерику щоразу, коли звертала не в той провулок. Я знала, де купити їжу та навіть як пройти швидше навпростець і зекономити на транспорті. Тож на площі Жверінас я чекала на свій автобус. І тут у мене запрацював вайфай. Я спитала у хлопця, який сидів зі мною поруч на зупинці, звідки на вулиці вайфай. Як виявилось Інтернет тут є на кожній зупинці і в кожному автобусі також. Отже, тепер я можу спокійно гуляти містом і не боятись заблукати. Для цього потрібно просто підійти до будь-якої зупинки і переглянути маршрут.

Завтра почну вивчати Вільнюс уздовж і впоперек! А сьогодні – Зуюнай, готель, вечірній чай на терасі та солодкий сон.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram