“Війна – це вірус, який завмирає, але не гине”. Як у Києві презентували “Зимове море” Георгія Нахуцрішвілі

У межах фестивалю Тбілісоба в Києві презентували роман
У межах фестивалю Тбілісоба в Києві презентували роман "Зимове море" Георгія Нахуцрішвілі. Фото надане автором

У минулі вихідні, 5-6 жовтня, у Києві гучно святкували Тбілісоба на Андріївському. Цей фестиваль грузинської культури проводиться щороку. Предметом дослідження заходу, за словами організаторів, є феномен особливої дружби українців та грузинів, які не мають спільного кордону, але мають споріднені душі. Велика кількість гостей, що завітали на свято, доводить нестримний інтерес українців до Грузії. Захоплення музикою, запальними танцями, смачними стравами, добрими вином та коньяком не приховати.

Досвідчені туристи радять перед поїздкою до Грузії вивчити фразу “Я більше не можу їсти”. Усе через легендарну гостинність грузинів, для яких кожен гість – від Бога. Відвідувачів фестивалю теж зустрічали у кварталі зі смачними стравами і напоями.

Утім, їжа не була головною “родзинкою”. Нині в Києві понад сто грузинських ресторанів та кафе, це не те, що екзотика, а навпаки чи не назріваюча конкуренція борщу! Ставку організатори зробили все ж на культурну частину. І вона була насиченою. На сцені виступили одразу кілька ансамблів та капел. А хедлайнерами були музичний колектив “Тифліс” з Тбілісі, гурти DUDU band та ЯРРА з Києва.

Під співи та музику можна було попрямувати на одну з трьох виставок візуального мистецтва: графіка та фото Тамаза та Нануки Аваліані, малюнки грузинських дітей, та вуличну фотовиставку робіт Олександра Вінницького.

Якщо серед народів у нас є справжні брати, то це точно грузини. Ми вболіваємо за них, ми цікавимося їхніми реформами, кличемо їхніх політиків, експертів. А ще вони першими приходять на допомогу. Згадайте славетний Національний грузинський легіон із добровольців-грузинів, які стали на захист України в зоні АТО. До речі, на фестивалі була нагода поспілкуватися з ветеранами і навіть придбати крафтові вироби у їхній організацій.

Читайте також: Вахтанг Кікабідзе: Україну всі хочуть, бо вона красива і сильна країна (рос.)

А в неділю, 6 жовтня, у будинку Булгакова відбулися грузинські читання. Свій твір читала авторка “Грузинського роману” Хелена Томассон. Видавчиня Наталія Трохим презентувала український переклад книги “Зимове море”.

Це перший прозовий роман знаменитого грузинського поета та перекладача Георгія Нахуцрішвілі. Примітно, що книга вийшла в Грузії цьогоріч і дуже оперативно її переклали українською у львівському видавництві “Джезва”.

Як для роману розмір “Зимового моря” досить скромний – усього сто сторінок. До того ж, у м’якій палітурці, надрукованого на якомусь, певно, особливо легкому папері. Адже, коли тримаєш книжку (ні не в руці) кінчиками пальців, відчувається ніби невагомість. Але коли “берешся” за текст розумом, вражає колосальна вага смислу.

Власне, якщо через назву в когось уже виникли асоціації з повістю-притчею “Старий і море” Гемінґвея, то “Зимове море” теж можна сприймати як калейдоскоп притч, що органічно переливаються одна в одну, порушуючи одвічні теми. Серед головних – війна і міжособистісне спілкування.

До речі, війна постає перед читачем не в звичному вигляді – конкретному збройному конфлікті з гарматами, трупами, кров’ю. Вона тривала – від покоління до покоління. У романі вперше про війну розповідає Бабуся Лана. Але потім буде сучасний досвід. Хоча не буде сцен різанини, кривавого місива, цей образ війни буде постійно присутній за спиною, ледь відчутна тривога навіть коли ви читаєте про море, чи романтичне побачення. “Війна – це вірус. Вірус, який завмирає, але ніколи не гине. Ти не знаєш, коли він прокинеться, коли зробить тобі боляче, коли задушить тебе, поки ти сидиш вдома”.

І ще більше викладена тема стосунків чи й просто спілкування між людьми. Між батьками та дітьми, між друзями, між чоловіком і жінкою. Взагалі сам роман розділено на дві частини. У першій мову веде Андро. У другій – Марі. Якщо чоловік розказує дев’яносто сторінок, то жінці “на балачки” лишилися решта десять. Чи виправдано такий гендерний дисбаланс, вирішите самі після прочитання.

“Ми дуже часто помиляємось. Обманюємо одне одного без лихого умислу, випадково, не хотячи. Обіцяємо і не виконуємо. Навіть якісь дрібниці. Я зайду до тебе, побачуся з тобою, подзвоню тобі…Часом ці слова вивітрюються з голови, а часом ми промовляємо їх тільки для годиться. А люди справді нас чекають, ті, кому ми обіцяли. Чому б не подумати про те, що може, ми бачимо цю людину останній раз?”

Поезія – ювелірна робота. Не дивно, що геніальний поет вмонтував у прозовий текст багато символів. І всі вони дуже чутливі для українців. Наприклад, з першої сторінки ви потрапляєте в палаючий будинок. І хоча це тільки сон, здається, що ось дим вже щипає вас за очі, а легені напружились, щоб вдихнути останнє повітря. Палаючий будинок – це втрата. Голоси знадвору – не ясно чи вони хочуть допомогти, чи чужі. Чим тобі не ситуація на сході України? Бабуся просить принести персик, але він точно не буде таким, як з її згорілого саду. Це ж про біль переселенців!

Згадується Какуца Чолокашвілі, який “завжди залишався людиною і ніколи не приносив у жертву людей заради власних перемог і слави”. “Чому ти став археологом? – у ті часи ми не розкопували, а закопували” – хіба не натяк на ставлення до власної історії? На кожній сторінці читач буде натикатися на щось, що схиляє до роздумів. І все це поруч із зимовим морем, яке оманливо спокійне. Чи втопите ви у ньому свої думки та спогади, або навпаки вийдете з холодних хвиль із новим омитим прозрінням? Лишилося пірнути!

Дуже спокійний, шляхетний текст доладно переклала Майя Таргамадзе. Коли читаєш, здається, що ти б зрозумів усе і грузинською. Точно побачив би чайку над морем. І бачиш, тому що Аглая Ногіна неповторно ілюструвала книжку. Тож “Зимове море” – ще й напіввізуальний роман.

“Є такі люди, що світяться завжди, навіть коли зовсім темно. У важкі часи особливо”. Дякуємо Георгію Нахуцрішвілі за його світло. В українського читача тепер є ще один маяк поруч “Зимового моря”.