Його били у школі. Коли вкотре він витирав свою парту вологою ганчіркою від засохлої крові – ненавидів усіх на світі. Здається, що й світ його теж ненавидів. Але він точно знав, що він помститься і помста буде кривавою. Ці викохані батьками однокласники були його найлютішими ворогами. Кожна сутичка для нього була ніби остання, тому він не шкодував ані одягу, ані кулаків, а часто й своїх зубів, яких у роті залишалося не так багато, ще й, як на зло, три молочних випали майже одночасно…

Батько не міг прийти до школи. І не тому що він не мав батька, він був, просто десь там, в іншій квартирі. А вони жили з мамою і дідусем, а ще з двома чудесними мавпами. Тварин він любив більше, ніж людей. І на це були свої причини. Однак, це не заважало йому постійно закохуватись у прекрасних, як він тоді думав, членкинь цього сірого південного міста. А коли закохувався, то світ здавався вже не таким і поганим. Так у підлітків часто буває.

Виріс. Вступив до ВНЗ, щоб бути як всі. Там вже не треба було щодня засотувати рукава і готуватися до чергового удару. То вже був зовсім інший рівень і спілкування, і поведінки. Вуличні та шкільні бійки раптом переросли у інтелектуальні дискусії на різні теми. Але він їх сприймав дуже гостро. Він просто дуже любив перемагати і тому викладав усі аргументи: існуючі та вигадані, аби довести своє. Саме так себе поводять півні, коли в них починається бійка, щоб довести хто крутіший. Це завжди приваблює “курочок” прекрасної статі. Така ніби стандартна стратегія. А за неї солодка і ніжна винагорода, яка лежить у ліжку за дверима гуртожитку. Тому він багато читав і продовжував займатись єдиноборствами – працював на результат.

З першою дружиною не склалося. Вірніше вона його покинула з двома дітьми. У неї були свої індивідуальні причини і він в жодному разі її не звинувачував за це. Він просто мужньо ніс тягар відповідальності, що ліг на його плечі і продовжував битися. Спочатку з інстанціями, які сотні разів перевіряли, чи можуть з ним жити діти, потім з нестачею часу та коштів. А оскільки був активним громадянином, то встигав битися за правду, демократію та свободу слова. Останнє для нього було головною місією в житті. Він цю свободу відчував настільки гостро, як дика пташка, яку посадили в золоту клітку – б’ється своїми крилами, не розуміючи в чому справа. І він не розумів теж. Не розумів владу, яка вела себе зверхньо до простих людей, бізнес, який обкрадав та обдурював місцевих. Усюди в місті, де він жив, буяла несправедливість і брехня. І він боровся з нею, як міг. Спочатку, як журналіст – писав розгромні статті, через що його вважали ледь не за божевільного. Потім зрозумів, що цього замало і почав захищати права людей у суді, почав вчитися на юриста та згодом став адвокатом.

Після першого майдану – принципово перейшов на українську. Той помаранчевий шарф, яким він дратував колег по роботі, був для нього оберегом і символом свободи, свободи слова. І він відчував, що настає час змін і що він не може не долучатися до цих рухів. На другому майдані він вже був у Києві, як журналіст. Гумова куля зупинилася, зачепивши обличчя за кілька міліметрів від ока. Але він продовжував свою бурхливу діяльність, бо знав, що зміни от-от прийдуть і країна досягне головної мети – стане демократичною…

Його друга кривава революція поклала руку на пульс усій країні, бо за нею прийшла гібридна війна. Україна перетворилася на країну контрастів – це як в одній квартирі святкують весілля, а через стінку проходить похоронний обід. І так рік за роком. Проукраїнських змін він помічати не бажав, бо все було не таким, як він собі уявляв, бо матері продовжували плакати, а він з дитинства був емпатичним до чужого горя. Тому він чекав третій майдан і вірив, що тільки так можна все змінити. Але країна не помічала його крику, а продовжувала буяти несправедливістю і жорстокістю. Тоді він загадав про мавп з якими виріс. Він взагалі їх часто згадував, передивлявся їхні фото. Вони були кращими за людей, думав він, і до нього прийшла ідея – він вирішив захищати тварин. І знову війна захопила його, тільки цього разу з місцевою владою за нормальні умови і хороші притулки. Він вже не дивувався, коли незнайомі місцеві бабусі почали вітатись із ним. Навіть у сутичках з поліцією бабці захищали його, як справжні амазонки. Просто він хотів бути достойним прикладом для своїх синів, які, звісно, мавпували його поведінку ще змалечку. Тому в цих війнах часто перемагав.

Читайте також: Коли Очікувати На Наступний Майдан?

Він, як справжній ідеаліст, не міг дати ще одного шансу президенту, який не виправдав його утопічних сподівань. Тому його новий вибір, хоч не мав нічого спільного з логікою – був його шансом. І він знову повірив, що нарешті прийдуть зміни, ті зміни, які чіткою схемою вже більше десяти років жили в його голові. Бо саме в цьому його місія – змінювати світ. Та новий народний обранець його влаштовував недовго. Тож тепер третій майдан точно має все змінити… Добре, що хоч рюкзак не розібрав ще з першого.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram