У світі діють різні моделі взаємовідносин бізнесу та суспільства. От, скажімо, як це відбувається у найрозвиненіших країнах.

В американській, найліберальнішій економіці держава щороку урізує державну підтримку соціальної сфери, а турботу про неї все більше перекладає на плечі бізнесу. А в Європі відповідальність бізнесу перед суспільством обмежується створенням робочих місць і забезпеченням активного їх використання, проте соціальні проблеми вирішуються через високі податки в європейських державах. Значно більших, ніж у нас.

В Україні, яким би не був рівень податків, держава не спроможна забезпечити соціальні гарантії громадянам навіть на мінімальному рівні.

Справа бізнесу – заробляти прибуток. Справа держави – захищати бізнес. Це єдина умова економічного розвитку. Проте бізнеси бувають різні – великий, середній і малий. Схоже, цей рік може виявитися фатальним для малого і, частково, середнього бізнесів. За оцінками аналітиків, число банкрутів до кінця 2020 року тут може зрости до 60-70%!

Мало сказати, що попереду катастрофічне зменшення бюджетних надходжень від підприємців. Коштів зрештою може не вистачати й на найбільш нужденних.

Великий, або олігархічний бізнес недолюблюють, і на те є підстави. У переважній більшості його власники з 1990-х років займалися не модернізацією виробництва й пошуком нових ринків, а вибивали для себе нові пільги всередині країни, водночас перекладаючи на державу високі витрати та вкладаючи шалені кошти в продажних політиків.

Великий бізнес нізащо не визнає, що він не є соціально відповідальним. І матиме рацію.

Із чотирьох основних типів соціальної відповідальності три – елементарні. Це економічна соціальна відповідальність, до якої входять створення робочих місць і сплата податків, юридична – дотримання законів, а також етична – дотримання загальнолюдських норм поведінки співробітниками та компанією в цілому.

Проте існує ще й добровільна соціальна відповідальність. Вона не приносить прямої віддачі бізнесу, а корисна виключно для суспільства. Сюди входять фінансування охорони здоров’я, освіти, екології, боротьби з бідністю тощо. Тобто ті напрямки, які нинішнього року державі профінансувати на належному рівні вкрай важко, ба навіть неможливо. У минулі роки економічні проблеми влада вирішувала коштом середнього класу, а от тепер – не вийде.

Чи багато власників великого бізнесу, інакше кажучи, олігархів вирішують ці питання? Відомі від сили кілька прізвищ. Соціальна відповідальність решти полягає в тому, що вони дійсно платять своїм працівникам якусь зарплату, функціонують у межах законів і дотримуються загальнолюдських норми поведінки.

Перепрошую, але я пошлюсь на слова Володимира Леніна, організатора пролетарської революції, якому належить крилатий вислів “Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна”.

Коли навіть Міжнародний валютний фонд може не виділити транш, підставити плече державі у важкі часи міг би хіба що великий бізнес. Він користується ресурсами суспільства – отже, нехай діє в його інтересах.

З огляду на жадібність і недалекоглядність, як основні характеристики вітчизняного великого бізнесу, те, що я напишу далі, здається утопічним. Адже все має бути добровільно і без примусу.

На мою думку, великим бізнесам варто брати на себе функції держави, утримуючи соціальну сферу кожен у своїх регіонах. Хоча б у тих випадках, коли новим власникам під час приватизації дісталися об’єкти соціальної сфери, які, будучи непрофільними активами, із часом перейшли у відання місцевої влади. За дефіциту бюджетних коштів бізнес цілком міг би тимчасово знову їх фінансувати.

Читайте також: Європа потребує українських працівників

Ба більше, у порівняно недавні часи такий позитивний досвід уже був. У 1990-ті деякі нові власники великих підприємств у процесі реструктуризації добровільно відмовилися від закриття нерентабельних виробництв і масових скорочень робочих місць. Певний час вони утримували надлишковий персонал. І це було виправдано: їм вдалося уникнути соціальної напруженості у своїх регіонах.

Серед переваг, які бізнес отримає – щонайменше зміцнення репутації (найголовніше), облаштування його “території”, поліпшення споживчих настроїв і, зрештою, зростання інвестиційної привабливості.

Утім, зобов’язання, які можуть бути перекладені на плечі великого бізнесу, не повинні замістити соціальну політику держави та місцевого самоврядування.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram