Зустріч президента Росії Путіна і президента Туреччини Ердогана в Москві показала, що турецький лідер готовий до компромісів, але в межах стратегічних інтересів своєї країни.

Як сказав президент Ердоган: “Ми повинні були провести цю зустріч в Туреччині, але через вашу роботу з поправкам до Конституції, вирішили прийняти ваше запрошення і приїхати сюди. Безумовно, наша сьогоднішня зустріч щодо Ідлібу має велике значення, оскільки в регіоні спостерігається дуже напружена обстановка. Я знаю, що сьогодні весь світ стежить за нашими перемовинами. Вважаю, що наші рішення й кроки, які будуть ухвалені сьогодні, полегшать ситуацію в Ідлібі”.

Читайте також: Путін та Ердоган домовилися про перемир’я в Сирії

Наразі той факт, що Ердоган поїхав до Росії, а не навпаки, чи те, що вони не зустрілися на якійсь нейтральній території, говорить, що Путін прагне грати з турецьким лідером роль “старшого брата”, що в путінських очах й очах його оточення, підвищує статус і роль Кремля.

І хоча президент Реджеп Таїп Ердоган чудово розуміє ці путінські “ролеві ігри”, проте він вдає, що для нього це не головне. Він має політичні амбіції не менші, ніж Путін, та в потрібний момент здатен їх вміло стримувати, щоб досягти бажаного для себе результату.

Путін перед зустріччю намагався приміряти на себе роль “миротворця“, заявляючи, що “нам потрібно з вами обов’язково проговорити все, усю ситуацію, яка склалася на сьогодні, щоб нічого такого не повторювалося і щоб це не руйнувало російсько-турецькі відносини, до яких ми – і я знаю, ви теж – ставимося дуже уважно й дорожимо цим”.

Загалом зустріч двох лідерів тривала майже 6 годин. Після неї Російська Федерація і Туреччина підписали додатковий протокол до Сочинського меморандуму щодо врегулювання конфлікту в Сирії. У цьому документі його підписанти в черговий раз підкреслюють свою прихильність до територіальної цілісності Сирії.

Також сторони переговорів узгодили між собою три конкретні кроки.

Перше – встановлення режиму припинення вогню в Ідлібі з 00:01 за московським часом 6 березня. Бойові дії припиняються на “нинішніх лініях розмежування”.

Друге – створення коридору безпеки уздовж автодороги М-4 в Сирії.

Третє – відновлення спільного патрулювання в Ідлібі російськими й турецькими військовими, зокрема за новими маршрутами.

Заплановано, що спільне російсько-турецьке патрулювання вздовж траси М-4 розпочнеться 15 березня.

Варто звернути увагу, що Ердоган, у ході візиту до Москви, заявив, що “Туреччина залишає за собою право відповідати на дії урядових сил Сирії”. Тобто вже від початку турецький президент “забиває” за собою право відповісти в разі, якщо війська Асада порушать це крихке перемир’я.

Він чудово розуміє, що слово російського диктатора не багато значить. Звісно, що Путін може пообіцяти турецькому президенту що завгодно. І питання в тому, скільки з цього наобіцяного він готовий потім виконувати?

Та як зауважив Путін, Російська Федерація не завжди згодна з Туреччиною щодо оцінок того, що відбувається в Сирії, але в критичні моменти сторонам вдавалося знаходити точки дотику. На його думку, знаходити спільні підходи до вирішення важливих проблем Москві й Анкарі допомагає особистий контакт лідерів двох держав.

Водночас Башар Асад, уважно слідкуючи за цією зустріччю, заявив, що Сирія готова до відновлення стосунків із Туреччиною, у разі припинення Анкарою підтримки терористів у провінції Ідліб. У такий спосіб терорист Асад, війська якого за 9 років громадянської війни в Сирії знищили понад 500 тисяч мирних громадян, а половину населення країни зробили вимушеними біженцями, намагається перевести стрілки відповідальності на інших.

Для Ердогана дуже важливим питанням є те, як зупинити постійний потік біженців із Сирії на турецькі території. Проте цього йому Путін ніяк гарантувати не може. Оскільки в Москві давно вже вирішили, що режим Башара Асада буде контролювати всю Сирію, і, про що б там у Кремлі з ким не домовлялися, від свого сателіта вони відмовлятися не збираються.

Про це й попереджали турків у Москві ще до переговорів, заявляючи на різних рівнях, що позиція Росії буде абсолютно послідовною та незмінною. І що Москва виступає за територіальну цілісність Сирії і підтримує Дамаск у боротьбі з тероризмом.

Утім, тут Кремль плутає причину з наслідком. Ситуація з біженцями склалася через геноцид сирійського народу, який влаштував Путін, підтримуючи злочинний режим Башара Асада.

І коли Ердоган намагається переконати Путіна відмовитися від підтримки цієї своєї сирійської маріонетки, то це приблизно те ж саме, що попросити російського диктатора добровільно покинути територію окупованого українського Криму. Попросити, звичайно можна, але в Анкарі не хочуть пам’ятати, що Путін розуміє тільки силу.

Адже в час, коли Путін вів переговори з Ердоганом про замирення з Туреччиною в Сирії, одночасно Москва повідомила про створення в Арктиці угруповання військ загального призначення, які здатні утримувати безпеку, і продовжує збільшувати бойові можливості в регіоні.

Саме про це йдеться в “Основах державної політики Росії в Арктиці на період до 2035 року”, які своїм указом затвердив Путін. У ньому зокрема говориться, що “Основними завданнями у сфері забезпечення військової безпеки Російської Федерації в Арктиці є: підвищення бойових можливостей угруповань військ сил загального призначення ЗС Росії, інших військ, військових формувань й органів в Арктичній зоні та підтримання їхнього бойового потенціалу на рівні, що гарантує рішення задач по відбиттю агресії проти Росії”.

Ердоган, що не розуміє, що заклик до Москви не лізти на чужі території і не присвоювати собі не своє, у Кремлі прямо вважають “агресією проти Росії”. Якщо вони вже обізвали навіть Арктику своєю, то коли йдеться про Сирію, якою у Путіна планують керувати через маріонетку Асада, то тут кремлівці відступати від своїх планів і інтересів не збираються.

До нібито позитивної поїздки Ердогана до Москви, після того, як турки завдали великих втрат сирійському режиму, який підтримує Росія та іранські найманці, багато хто вже розмірковував над тим, що Російська Федерація і Туреччина готові вступити у військове протистояння. Тепер схоже, що російсько-турецька війна тимчасово відміняється.

Ситуація загострюється тим, що на цю зустріч і Путін, і Ердоган ішли, не збираючись нічого змінювати. Адже для Анкари все те, що стосується буферних зон і біженців, є дуже болючим питанням, поступившись в якому Москві, Туреччина би втратила дуже багато.

Від самого початку було очевидно, що не існує абсолютно жодної стратегічної причини, чому Путіну довелося би погодитися з Ердоганом. Путін хотів показати свою силу в Сирії. У Кремлі прагнуть до дестабілізації Європейського союзу й НАТО, і до цього саме й веде продовження в часі сирійської трагедії.

Можна сказати, на переговорах із Путіним у Москві президент Ердоган вів перемовини не тільки про турецькі інтереси, а опосередковано й про європейські. Адже в Євросоюзі абсолютно не зацікавленні в критичному погіршенні ситуації в Сирії.

Путін знову спробував зіграти з Ердоганом в азартні ігри, після чого шукав спосіб вийти з неприємностей, не втрачаючи своє обличчя. А так, ніби всі задоволені, Москва залишається при своїх інтересах, і диктатор Асад на місці.

Туреччина навіть дала “задній хід”, проте патова ситуація продовжується. Адже Росії турецька армія явно не по зубах, і в Москві про це добре знають.

Отже, між двома сторонами, на деякий час, встановлюється крихке перемир’я. І питання лише в тому, як довго зможуть Росія і Туреччина утримуватися від силових дій у Сирії, зважаючи на те, що на березневій зустрічі між Путіним і Ердоганом не вирішено головне питання – легітимність продовження перебування Башара Асада при владі.

В українських інтересах, щоб “сирійські протиріччя” між Москвою і Анкарою не дало можливості Кремлю занадто зближуватися з Туреччиною. Адже для Києва Туреччина в ролі ситуативного союзника України куди привабливіша, ніж в ролі соратника Москви.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram